​Звернення до Президента України

Шановний Гаранте нашої Конституції!

Ми, рідні захисників Маріуполя, звертаємося до Вас кожною акцією по звільненню з полону всіх Захисників Маріуполя! Матері щоразу благають Вас повернути їм синів, розказують про свої щоденні страждання. Акцій пройшло стільки, що майже кожна матір особисто благала Вас про порятунок наших дітей! Нагадуємо, як Ви повідомляли про подвиг Захисників: морпіхів 36 бригади, які першими зустрічали ворога і першими потрапили в полон, бійці 12, 23 ,21 бригади НГУ, у тому числі строковиків 12 бригади НГУ, яких кинув їх командир і якого Ви нагородили найвищою нагородою країни, всупереч думки рідних та самих захисників, про полк НГУ спецпризначення «Азов», який зміг донести до світової спільноти славу цього подвигу, про прикордонників, які билися нарівні з усіма, про захисників 109 бригади ТРО, про всіх медиків, у тому числі 27-ї бригади та 555 шпиталю, та бійців інших підрозділів ЗСУ, як 54,23,56,53 та 43 бригади та 23 загін морської охорони. Цей подвиг ще опишуть в книжках, про нього будуть складати легенди - його запам’ятають на віки. Перевага ворога майже в 20 разів: використання окупантом-агресором для знищення Маріупольського українського гарнізону літаків з надпотужними бомбами, кораблів, які безперестанно обстрілювали місто, «Градів», «Гіацинтів», «Сонцепьоків» і іншого озброєння. Танки ворога для наших захисників теж не були маленькою забавкою, але вони вистояли, вони билися як леви, вони чекали на наказ про прорив з боєм, потім на обіцяну деблокаду, потім вже на екстрекшн. В той час Ви просили у наших партнерів допомоги та зброї для деблокади Маріуполя. Нагадаємо також Вам, що влада в особі мера міста Бойченка взагалі ігнорувала загрозу вторгнення. На прохання військових про підготовку до оборони міста влада відповідала організацією святкування та створенням всеможливих хабів та проведенням розважальних заходів. Але наші захисники від Вас дочекалися лише наказу про здачу в полон. Ті ж домовленості про начебто повернення захисників через півтора місяця - нашим ворогом ігнорувалися.

Знаючи про підступність ворога, Ви не уклали жодної офіційної Угоди, не виконали 8 статтю Женевської Конвенції – не визначилися та не знайшли країну-покровительку при підтримці цілим світом українського народу, який разом з Вами встав на захист України. Зараз Вами замовчується кількість загиблих, аби ми не втратили надію та віру на перемогу, але чому замовчується і кількість полонених, яких можна врятувати та про яких щоразу треба нагадувати всім, в тому числі світовому суспільству? Тому у рідних військовополонених виникає багато запитань і до нас стали долучатися й рідні інших полонених, які потрапили у полон, або вважаються безвісті зниклими. Чому в нас не імплементувалася Женевська Конвенція (ІІІ) про поводження з полоненими? Чому ми не заключили жодної угоди, відповідно до Женевської Конвенції та міжнародного права, відповідно до яких повинні відбуватися обміни та такі процедури, як репатріація зі створенням медичної змішаної комісії під патронатом країни-покровительки та повне інтернування у зв’язку з тривалим терміном полону всіх полонених – захисників Маріуполя і всіх інших, які потрапляють у полон до країни, яка використовує варварські методи поводження з полоненими та середньовічні умови утримання? Те, як зараз намагаються здійснювати обміни створеним при КМ України органом – Координаційним штабом відповідно до Постанови КМ України № 257 від 11 березня 2022 року нагадує торги на стародавніх невільничих ринках. У Постанові у п. 9 зазначено, що Координаційний штаб затверджує списки на обмін, але немає жодного слова про те, хто їх формує, згідно яких критеріїв відбору та за яким принципом і чи з урахуванням справедливості, черговості, норм права та людської моралі. А зазначений у Постанові прийнятий Порядок здійснення передачі військовополонених ворогів держави-агресору та звільнення оборонців України, які перебувають в полоні, затвердженого Постановою КМ України за № 441 від 12 квітня 2022 року має статус службового документа всупереч закону України «Про доступ до публічної інформації», а саме не проходження «трискладного тесту». Наша країна у зв’язку з нападом агресора і стану військового не може ігнорувати закони, а тим паче порушувати їх. Закон в нашій державі повинен бути один для всіх. Це є найважливішою ознакою демократії. Те, як відбувся останній «великий» обмін з 215 захисників, з яких 10 були іноземці, 124 полонені - офіцерського складу, з них 5 командирів, та лише 8 поранених з усіх 215 - визиває лише обурення! Цей обмін – аж ніяк не можна назвати демократичним та справедливим. А слова, які використав при звіті про обмін голова Офісу Президента пан Андрій Єрмак про звільнення «кращих з найкращих» не тільки образили рідних захисників Маріуполя, а й ще обурили все українське суспільство. Ці слова не тільки перекреслили наше прагнення до Євросоюзу та в НАТО, а й відтермінували цю подію ще на роки. З його слів виходить, що ті, хто залишився в полоні, є залишковим непотребом, або статичним сміттям, яке нікому не потрібне.

Після подій 29 липня 2022 року в Оленівці ми вже не маємо мовчати. Якби ми не мовчали, це жодним чином не наближає та ніяк не впливає на звільнення наших синів, батьків, матерів, братів, сестер, дочок, жінок та чоловіків.

Нам не зрозуміло, чому при участі ООН укладаються угоди про вивезення зерна за його посередництва і чому неможливо заключити угоду про обмін «всіх на всіх» за сприяння того ж ООН, тим паче, шо це було пропоновано самим Генеральним секретарем ООН Антоніо Гуттерішем.

Також нам відомо, що при заключенні зернової угоди були закладені умови щодо вивезення зерна - за один корабель, який виходить з портів, звільнення наших 100 полонених. З отриманої нами інформації від митної служби Україною було відвантажено більш ніж 25 млн. тон зерна. Але як ми зрозуміли, що росія знов не виконала домовленостей, які не були викладені документально і не були підписані представниками сторін.

Отже, зерно не повинно бути важливіше за життя людини. І голодуючі в Африці не можуть бути важливішими за тих, хто страждає від анорексії в російському полоні. А цифри в 15000 полонених, які потрапили до рук варварів 21 сторіччя - не можуть замовчуватися. Тільки з Маріуполя в полон потрапило близько 7000 наших захисників та захисниць. Ми не можемо про це мовчати, про це треба волати на весь світ. Полон в умовах російської федерації - це смерть, як психічна, так й фізична. Тортури та голодомор, приниження людської гідності, знущання над нашими полоненими і наша безпорадність у цьому питанні не можуть нам дати впевненості в нашій перемозі. Ми хочемо витягти наших захисників з цього пекла та далі боротися з повною силою. Зараз життя рідних на межі виживання в постійному стресі через страх за життя своїх рідних.

Тому ми, рідні захисників Маріуполя, наполягаємо на офіційному та озвученому зверненні до Генерального секретаря ООН та в Комітет з прав людини ООН про негайне створення місії ООН щодо укладання угоди з метою прямої репатріації та інтернування в нейтральні країни дієздатних військовополонених, які пройшли тривалий період у полоні - на кшталт створеної місії по зерновій угоді, добривам, руди, металу та іншим, що плануються.

Тому ми, пане Президенте, сподіваємося, що Ви зробите все можливе для офіційного звернення в ООН та підключите МКЧХ щодо практичної допомоги, щоб надіслати делегатів для супроводу госпітальних кораблів і репатріаційних конвоїв.

Чому ООН може піклуватися тисячами тих, кому загрожує голод, і не піклуватися тисячами, які мають ще більшу смертельну загрозу своєму життю, знаходячись під начебто міжнародним захистом відповідно до міжнародного права, а саме Женевської Конвенції (ІІІ)? Країна-покровителька і така впливова міжнародна організація як ООН можуть і зобов’язані впливати на російську федерацію і відповідно до свого призначення та своїх зобов’язань перед людством знайти засіб впливу на диктатора терористичного режиму.

З повагою до Вас в очікуванні Ваших дій і повернення всіх наших полонених з російського полону, як і всіх наших рідних - захисників Маріуполя!

Фото «Конфлікти і закони»