Кількість ув’язнених борців за цілісність нашої держави не може не насторожувати

До мене, як до народного депутата від Радикальної партії Олега Ляшка та першого заступника голови парламентського комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, неодноразово звертались з питань щодо великої, просто вражаючої кількості бійців АТО, зокрема, добровольців, які сьогодні перебувають за ґратами у зв’язку з підозрою у вчиненні тих чи інших злочинів.

Не беручись наразі оцінювати обґрунтованість тієї чи іншої підозри, все ж таки мушу зазначити, що така кількість ув’язнених борців за цілісність нашої держави не може не насторожувати.

Вже не буду тут піднімати питання, що дуже часто свідками обвинувачення по справах бійців АТО є сепаратисти.

Станом на сьогодні досудове й судове розслідування у кримінальних провадженнях переважної частини учасників АТО здійснюється органами слідства та судами Донеччини, Луганщини, Харківщини.

Йдеться про військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовців та працівників військових прокуратур, Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також добровольчих підрозділів, не зареєстрованих належним чином, або таких, які перебувають у процесі легалізації, як, наприклад, ДУК або ОУН.

Неодноразово я отримував сигнали про упереджене слідство по відношенню до бійців АТО, зумовлене не лише нереформованістю судової системи загалом, а й зокрема через ідейну упередженість суб’єктів слідства та суду у зв’язку з територіальною специфікою. На жаль, частина населення вищезгаданих регіонів і разом з ними частина правоохоронців та суддів є негласними прихильниками так званих ДНР або ЛНР, прихильниками агресора. Також дуже тривожними є сигнали з пенітенціарних установ вищенаведених регіонів, де в’язням-добровольцям тюремне керівництво погрожує, наприклад, що незабаром тут буде ДНР.

Тому 26 листопада минулого року я спільно з колегами Олегом Петренком, Ольгою Богомолець, першим командиром батальйону «Свята Марія», а нині моїм колегою по Радикальній партії Дмитром Ліньком, Віталієм Купрієм, Андрієм Іллєнком та Kyshkar Pavlo зареєстрував проект Закону України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України стосовно місця проведення досудового розслідування та територіальної підсудності у кримінальних провадженнях щодо обвинувачення окремих осіб». Законопроект мав на меті забезпечення якщо не об’єктивного досудового розслідування і справедливого суду для учасників АТО, то принаймні недопущення упередженого ставлення до тих, хто захищав цілісність нашої держави.

Дана законодавча ініціатива пропонує підсудність та підслідність вищенаведених категорій бійців АТО не за місцем події, а за місцем реєстрації підрозділу, до якого належить в’язень.

Висновок Головного науково-експертного управління на мою законодавчу ініціативу був загалом негативним. ГНЕУ зазначає, що не може погодитись з аргументами, які ми подали в пояснювальній записці до законопроекту, посилаючись на ст. 24 Конституції. Зокрема, де йдеться про те, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками, політичних та інших переконань. Тобто, що виходить? Нам пропонується поважати просепаратистські переконання частини мешканців даних регіонів і віддати на їхній суд тих, хто захищав нашу Незалежність?

Мені щодня надходять сигнали з різних слідчих ізоляторів. Зокрема – з Маріупольського, звідки свідчать про погрози патріотично налаштованим в’язням, про побиття, про порушення їхніх прав, про блокування їхніх скарг, але я чомусь маю замовчувати дану проблему, щоб не образити частину правоохоронців і суддів Донеччини, Луганщини, Харківщини, які, можливо, стоять на патріотичних позиціях?

3 лютого 2016 р. відбулося засідання Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, на якому було поставлено на розгляд даний Законопроект.

Не зважаючи на негативний висновок ГНЕУ, більшість членів Комітету поставилися до Законопроекту загалом схвально, висловились щодо його важливості. Були деякі зауваження. Зокрема, Юрій Луценко вніс пропозицію, щоб досудове й судове слідство проводилося не на території реєстрації підрозділу бійця, а просто в одній з сусідніх областей, нейтральних від емоцій. Була пропозиція визначити по парі таких областей на Луганщину, Донеччину і Харківщину. Але загалом майже усі члени Комітету погодились, що авторам Законопроекту треба максимально допомогти в доопрацюванні, щоб на наступному засіданні підтримати цю важливу ініціативу.

Особливо підтримали Законопроект комбат «Київ-1» Євген Дейдей, нардеп-айдарівець Володимир Соляр (Стріла). Не було зауважень від колеги, комбата «Миротворця» Aндрія Tетерука.

Єдиний член Комітету, який був проти даного законопроекту – це Яків Безбах, колишній регіонал. Його виступ був вкрай емоційним, але малозрозумілим. Грюкаючи кулаком по столу і зриваючи голос, він кричав про те, що він, може, більший патріот, ніж усі інші, і запитував, хто дав право це визначати.

На засіданні Комітету також були присутні командир добровольчого батальйону ОУН Микола Коханівський (Буревій), його заступник Владислав Попович (Робінгуд), а також доброволець батальйону «Айдар», мій адвокат та помічник Андрій Мамалига.

Доповідачем по Законопроекту виступав один з його ініціаторів, колишній комбат «Святої Марії», а нині народний депутат від Радикальної партії Олега Ляшка - Дмитро Лінько.


Ігор Мосійчук, facebook.com