Україна

Шановний Гаранте нашої Конституції!

Ми, рідні захисників Маріуполя, звертаємося до Вас кожною акцією по звільненню з полону всіх Захисників Маріуполя! Матері щоразу благають Вас повернути їм синів, розказують про свої щоденні страждання. Акцій пройшло стільки, що майже кожна матір особисто благала Вас про порятунок наших дітей! Нагадуємо, як Ви повідомляли про подвиг Захисників: морпіхів 36 бригади, які першими зустрічали ворога і першими потрапили в полон, бійці 12, 23 ,21 бригади НГУ, у тому числі строковиків 12 бригади НГУ, яких кинув їх командир і якого Ви нагородили найвищою нагородою країни, всупереч думки рідних та самих захисників, про полк НГУ спецпризначення «Азов», який зміг донести до світової спільноти славу цього подвигу, про прикордонників, які билися нарівні з усіма, про захисників 109 бригади ТРО, про всіх медиків, у тому числі 27-ї бригади та 555 шпиталю, та бійців інших підрозділів ЗСУ, як 54,23,56,53 та 43 бригади та 23 загін морської охорони. Цей подвиг ще опишуть в книжках, про нього будуть складати легенди - його запам’ятають на віки. Перевага ворога майже в 20 разів: використання окупантом-агресором для знищення Маріупольського українського гарнізону літаків з надпотужними бомбами, кораблів, які безперестанно обстрілювали місто, «Градів», «Гіацинтів», «Сонцепьоків» і іншого озброєння. Танки ворога для наших захисників теж не були маленькою забавкою, але вони вистояли, вони билися як леви, вони чекали на наказ про прорив з боєм, потім на обіцяну деблокаду, потім вже на екстрекшн. В той час Ви просили у наших партнерів допомоги та зброї для деблокади Маріуполя. Нагадаємо також Вам, що влада в особі мера міста Бойченка взагалі ігнорувала загрозу вторгнення. На прохання військових про підготовку до оборони міста влада відповідала організацією святкування та створенням всеможливих хабів та проведенням розважальних заходів. Але наші захисники від Вас дочекалися лише наказу про здачу в полон. Ті ж домовленості про начебто повернення захисників через півтора місяця - нашим ворогом ігнорувалися.

Українські жінки, матері, сестри – більше не мовчать. Тактика влади, яку вона спочатку їм нав’язала: терпіть та поки - мовчіть, більше не працює, бо хлопці вже майже шість місяців як у полоні, а витягують – одиниць і то медійних та офіцерів.Звісно, спілкуватись з представниками країни-терориста і агресора важко, бо для росії не існує правил, норм, совісті, домовленостей та здорового глузду.

Події, які російська влада називає «військовою спецоперацією рф в Україні» (що ж тоді війна, якщо це спецоперація?), гостро поставили питання про відповідальність громадян за злочини, які чинить держава від їхнього імені. З одного боку є такі, хто відчуває сором за свою країну, з іншого — скаржиться на несправедливість санкцій, які позбавляють звичайних громадян шансів хоча б на мінімальний добробут. Хтось взагалі стверджує, що підтримувати будь-які дії власної країни — відповідальна громадянська позиція.

Загальні бойові втрати противника з 24.02 по 01.10 орієнтовно склали / The total combat losses of the enemy from 24.02 to 01.10 were approximately:

особового складу / personnel ‒ близько/ about 59610 (+530) осіб ліквідовано / persons were liquidated, танків / tanks ‒ 2354 (+16) од, бойових броньованих машин / APV ‒ 4949 (+17) од, артилерійських систем / artillery systems – 1397 (+6) од,

У Києві пройшла триденна акція з вимог до влади щодо повернення всіх полонених захисників Маріуполя. З п’ятниці 23 вересня до неділі 25 вересня дружини, мами, сестри, брати та батьки полонених біля Стели на Майдані Незалежності вимагали від влади, аби вона їх почула, адже до акцій протесту людей спонукала саме байдужість влади, котра на звернення рідних надає банальні відписки і не визнає, що, окрім азовців, у полоні були і знаходяться ще й інші захисники Маріуполя: хлопці з ТрО Києва, 57 бригади 34 батальйону, військові медики і ті, хто брав участь у боях під Тошківкою, і ті, хто в Оленівці, і морська піхота 36 бригади, і бійці 12-й бригади НГУ.