​Коли марафон стає турборежимом

Сучасні медіа в Україні – не сучасні. Чому так вийшло, що робили і робимо для того щоб вони стали взірцем Свободи слова, а не прикривались ним, не залежали від впливового «татуся». Чому в самій бідній країні в центрі Європи, виключно олігархи можуть створювати «незалежні медіа», так ще і отримувати гроші на свої приватні медіа з держбюджету під час великої війни і бідності?

Загальноприйнята думка виглядає так: незалежні медіа незалежні від держави. Саме це дозволяє журналістам бути «четвертою владою», яка контролює решту три гілки.

Але за наявності рекламодавців (політичних), засновника чи донорів зберігати незалежність важко. А якщо ще і влада назвала ТБ «провідним» тут вже гра по строгим правилам - говоритимеш що скажуть, альтернативний погляд на повістку новин просто не можливий.

Ми звикли отримувати відповіді на свої запитання ззовні, зазвичай від тих, від кого ми звикли їх отримувати: від вчителів, експертів, політиків, журналістів, громадських діячів, або просто симпатичних нам людей. Тут спрацьовує правило – «знайоме обличчя - значить інформація правдива».

Яскравий приклад О. Поворознюк - малограмотний, матюкливий, маргінальний президент футбольного клуба «Інгулець» став зіркою, одним з улюбленців марафону «Єдині новини», який береться коментувати все про все і всіх. І його коментарі вважають «аналітикою»?!!

В більшості, люди звикли до легкого засвоєння швидких відповідей і загальновизнаних понять, відразу так глибоко в них поринають і несвідомо в них вірять, що іноді не можуть самі з'ясувати, чи це істина, чи то фантазія.

Думати — важко, довго, фізично некомфортно і, до того ж вимагає багато енергії, бо живемо у перенасиченому інформаційному просторі, як у перенасиченому сольовому розчині. Мислимо драматургічно. Нам важливо, щоб була зав'язка, кульмінація та розв'язка. Але реальні інформаційно-політичні процеси так не поводяться. Вона призначена для того, щоб брехня виглядала правдою, а пустослів'я звучало солідно.

Тепер практично кожне ЗМІ має свій акаунт у соціальних мережах. А далі — справа техніки: короткі повідомлення, пости, подкасти, хештеги і ретвіти. Обирай на будь який смак, що/хто подобається. Так влаштований сучасний інформаційний світ.

Наші «провідні» медіа – марафонщіки! Легко можуть переконати людей у чому завгодно, та і громадяни вже вимагають від них все більше інформації, ідей, пліток, думок розкручених «експертів», і не важливо фахові вони чи то є їх думка, в може взагалі емоції.

Меседжі «модних і пізнаваних «аналітиків» перестали бути нейтральними, а їхні автори кинулися проповідувати свої ідеї, які не мають ніякої наукової, аналітичної основи, ще вчора (умовно) вони все знали про COVID19 і тут же все знають про міжнародну політику. Наразі коментують сферу енергетики, про що думають росокупанти в московії або окопах і проблеми в Антимонопольному комітеті теж готові коментувати. (Я в ніякому разі не узагальнюю).

Громадяни починають змушувати себе вірити в ними «вибране». А віра, вона така річ, що раціональними аргументами її не проймеш. І, як наслідок, люди стають амбівалентними.

Журналісти хизуватися своєю дружбою чи ворожнечею з владою, і на цьому будують свою кар’єру. А деякі не соромляться казати в голос, що чекають на часи «як було до 24 лютого». До 24 лютого – це значить до початку великої війни?! Чи щось інше?

Загалом медіа - журналістика стала не об'єктивною, а сенсаційною, субординованою і керованою служницею. А сам журналіст, який ще вчора співав оди «спасибо деду за победу» - став гігантом думки, яка автоматично стає істиною. Та «нічого страшного», в тому що він, наприклад, може дозволити собі сказати в етері про наших військових ЗСУ «груз 200, 300»…

І це вже є – комплексна проблема. Про це писали свого часу і Оруелл, і Бредбері — «свобода переміщень людей і думки перетворили інформаційне середовище на суцільне і нескінченне поле битви».

Наразі метою засобів масової інформації не в тому, щоб інформувати та повідомляти про те, що насправді відбувається, а скоріше у тому, щоб формувати громадську думку відповідно до порядку денного уряду.

Панує влада інформації, яка стає вирішальною в управлінні суспільством. Вона структурує наш розум. Американський соціолог Мануель Кастеллс писав: «Нова влада (інформаційна) полягає в інформаційних кодах, в представницьких іміджах, на підставі яких людство організує свої інститути, а люди будують своє життя. Центром такої влади стає людський розум. Ось чому владу в інформаційну епоху одночасно можна ідентифікувати і неможливо вловити. Ми знаємо, що вона з себе являє, але не здатні вловити її, оскільки влада є функцією безкінечної битви навколо кодексів суспільства».

Часто спікери кажуть «а от в радянські часи, не було свободи слова, а от в СРСР людей зомбували, а зараз ми що хочемо, то і кажемо…». Безспірно, що так було. Простий приклад: радянські газети і ТБ свого часу насолоджувалися, описуючи американського лейтенанта Вільяма Келлі, який постав перед судом за вбивство мирних жителів у в'єтнамському Сонгмі наприкінці 1967 року.

При цьому «забуваючи» сказати, що процес над лейтенантом Келлі був можливий саме завдяки демократичним інститутам – незалежній пресі, незалежному суду – і був ініційований одним із військовослужбовців армії США.

Саме такі процеси сприяють у результаті очищення суспільства, навіть якщо воно не бажає зазирнути в люстерку. А свобода слова, (це не «що хочемо то і кажемо»), справедливий суд, верховенство права працюють в демократичній країні, там де поважають репутацію.

Слова, сказані в інформаційний простір, формують мислення, а якщо це слова лідерів країни, та під час війни, вони стають посилом для людей, стратегією і тактикою держави.

Величезній кількості громадян все ж таки ближчий образ імітатора діяльності, людей публічних, навіть якщо вони принижує країну, її культуру…, ніж будь-які реальні діячі. Чому так відбувається, відповідь дав один із засновників сучасної соціології, дослідник ідеологій Карл Манхейм.

Він відзначав: «В моменти глибоких криз відбувається блокування здорового глузду — здатності людини розумно оцінювати стан справ і діяти, виходячи з цієї оцінки. Необхідність обмірковувати і розуміти, що відбувається, перетворюється в цей час у непосильне навантаження, і людина намагається уникнути цієї необхідності, сховатися у сфері ірраціонального. Вона починає виявляти підвищену цікавість до гороскопу, вірити астрологам. Психологічний захист особистості проти маніпуляції свідомістю різко послаблюється. Відповідно зростає здатність підпадати під сторонній вплив».

Наша криза триває 30 років. М. Маринович казав «Першоджерело кризи - в нас самих. Не матеріальна а моральна убогість». Як можна змінити систему, якщо не змінюється сама людина?

Часто люди ховаються від правди і вдають, що «все Ок, аби не гірше», й хайпові «новини» діють як «заспокійливе», «Марафон» так Марафон! Ба ще гірше: більшість громадян страждає на есканізм, навіть цього не усвідомлюючи.

Термін «ескапізм» означає «втеча від реальності» в Американському тлумачному словнику англійської мови, виник у 1939 р. В той час втеча від реальності стала трендом, якщо не нав'язливою ідеєю багатьох. Але, немає сумніву, що бажання «відсторонитися» від дійсності є природним для людей. На жаль!

І на сам кінець. Все ж таки постає питання: чи зможуть великі гроші (наші з вами податки) виправити ситуацію зі «свободою слова», якісною проукраїнською журналістикою і не заангажованим медіа?

Посилаюсь на дані у системі Prozorro.

«Іноземне підприємство 1+1 продакшн» з групи Ігоря Коломойського отримало 17,1 млн грн на виготовлення 250 годин телепрограм по 68,4 тис. гривень за годину.

Послуги ТОВ «СЛМ новини» Віктора Пінчука – по 66 840 грн за годину. Ця компанія отримала менше замовлення по об’єму – 210 годин контенту на загальну суму 14 млн грн.

Всі програми замовлені до кінця грудня 2022 року.

Завдяки цим підрядам медіагрупа «1+1» Ігоря Коломойського вийшла на перше місце за обсягом замовлення контенту для «FreeDom» під час війни. Їм цього року відписали 59 млн грн.

(Зауважу, що міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко до свого призначення в уряд керував саме медіахолдингом Коломойського).

Холдинг Starlight Media Пінчука отримав 56 млн грн, «Новинна група Україна» Ріната Ахметова влітку отримала підряд на 48 млн грн, а «Інтер» Фірташа-Хорошковського-Льовочкіна тоді ж отримав 33 млн грн. Однак з того часу нових замовлень для «Фрідому» вони не отримували.

З того часу компанія Ахметова здала свою ліцензію державі, а її тележурналісти перейшли на новий телеканал «Ми – Україна», який фінансується невідомо за чиї гроші.

Манана АБАШИДЗЕ, Конфлікти і закони

Фото liveam.tv