Неполіткоректні думки про владу і зброю

Читаючи новинарну стрічку, слухаючи ток-шоу, та й просто слідкуючи за дискусіями в соцмережах, легко помітити тренд. Він дуже простий. Влада роззброює людей, працює на розшматування країни, треба цю владу валити і міняти на «нашу». За останні кілька днів вони виокремились в кілька чітко вирізнюваних питань, на які можна дати відповідь тезово:

- всім нам відомо, що якщо Росія на нас нападе, нам необхідно буде створювати партизанку. Так от. Досвід УПА нас учить, що вона ефективна тоді, і тільки тоді, коли у неї достатньо зброї. Можна, звісно, відібрати її у наступаючого ворога (і можете почитати в Літопису, скільки життів віднімали рейди на німецькі арсенали, щоб захопити зброю). А можна іще в період «дивної війни» консолідувати всі збройні запаси країни. А це насамперед незареєстрована зброя. Це і є той збройний резерв, який потім буде корисним майбутнім партизанам.

- прибічники тотального озброєння населення насамперед думають, що роздадуть зброю їм. А не враховують, що є іще «дядя Вася», про політичні погляди якого нікому нічого не відомо. Він теж має військовий квиток. Він теж прийде за зброєю. А потім в наступну годину поверне її проти нас. На людині ж не написано, що вона «за Вялікую Рассєю». Можна, звичайно, сказати, що із ним розберуться інші озброєні люди, але це технічно означає, що в країні почнеться вулична війна... а цього тільки очікує Росія, щоб перетягти на свій бік світову спільноту і стати Великим Миротворцем.

- можна сказати, мовляв, «ат, нащо нам та Европа, вона зрадлива і ваще». Прибічникам такої точки зору слід згадати, що йдеться не про війну із співрозмірним супротивником, а із ядерною державою, на чолі якої стоїть явно психічно нездорова людина. Вийти проти неї в гордому одинацтві можна, але це буде героїчне і безглузде самоубивство. Можливо, про це колись складуть тужливу пісню. Але нам потрібні не пісні, а результат. А він потребує максимально можливої кількості союзників. Зараз, завдяки цій «зрадливій владі» у нас союзником - весь цивілізований світ. Вони виграли для нас цю дипломатичну війну.

- також слід окремо сказати прибічникам «валити цю зрадливу владу». Гіркий досвід грузинської «Мхедріоні» доказує - повалення «зрадливої влади» в пострадянських умовах запускає процес приходу до влади якогось Шеварднадзе чи Алієва, та, мабуть, не всім воно видається переконливим. Є й інше пояснення, в світлі попередньої тези. Ось ви повалили «цю зрадливу владу». А потім встане питання вашого визнання світом. А воно не буває миттєвим. Це ціла процедура, протягом якої ви будете поза законом. Що тут же використає Росія, щоб кинути свої танки на «територію без легітимної влади». І на цей раз ми виявимось в гордому одинацтві. Далі див. вище. Так що зберігайте терпіння. Ще встигнете і владу повалити, і самі прийти до влади.

- озброєння парамілітарних угруповань в Криму ніяк не означає, що треба негайно видати і у нас кожному по калашу і гранатомету. Ми що, уже зібрались громадським ополченням воювати в Криму? Чи ми повинні мавпувати маріонетковий уряд Аксьонова, і перетворювати країну на великий атракціон для любителей міських перестрілок? Зате таке озброєння означає іншу річ. Що скоро планується виведення кадрових російських військ. Натяк зрозуміли? А після 24 числа всі озброєні підрозділи знаходяться поза законом. Натяк номер два зрозуміли?

- багато хто уже ропще, що новоутворена Національна Гвардія підпорядкована МВС, а інструкторами виступають силовики, яким істинним патріотам підкорятись не за поняттями. Тут можна пригадати досвід Червоної Армії. Мало кому відомо, але 23 лютого 1918 року - це день поразки РККА. Солдати просто перестріляли «царських воєнспеців», бо ж не по понятіям їм підкорятись, і вибрали собі за очільника «свого і незалежного» Павла Дибенка. Так от цей Дибенко мало того що ганебно програв в кілька разів меншому війську, так ще й драпав так, що його потім аж за Уралом заловили. На жаль, іноді треба учитись у тих, хто раніше ловив і бив. Зціпивши зуби. Переймаючи тактику, стратегію і всі найкращі прийоми. Потім ви займете їх місце і станете кадровою армією. Не буває так, щоб солдат зразу став генералом - ось перед вами досвід Дибенка. Окремо зауважу, що Нацгвардія зразка 1990 року була підпорядкована Верховній Раді (а ми знаємо, що там регіонали будуть пробувати блокувати будь-які дії), а зразка 1995 року - президенту (а Турчинову навряд чи хтось довіряє). Так що підпорядкування структурам МВС - це найкраще із можливого.

- окремо я не можу зрозуміти, чому новими кумирами громадськості стали Гриценко і Арестович. Це тому, що вони кажуть вам речі, які ви хочете чути? Що треба всіх до зубів озброювати і негайно воювати із російськими загарбниками? Так я вам змушений нагадати, що і Гриценко і Арестович у вирішальні моменти Майдану були там ВІДСУТНІ. Особливо це стосується дуже великого полковника Гриценка, який громогласно обіцяв домовитись із силовиками, але не тільки не домовився, а й навіть не зміг організувати загін озброєних людей, як обіцяв. А в найбільш драматичний момент Майдану просто втік. Зате Аваков і Парубій були на Майдані, стояли нічні варти, вигрібали триндюлів від ментів. Це що, продовження політичної амнезії - коли тих, хто робив справу, забувають, а на транспарант піднімають «непричетних героїв»? Ну так і результат буде той же.

Так що не кваптесь робити висновки, хапатись за кулемет і бігти палити шини.

Вячеслав ІЛЬЧЕНКО, політолог