​росія точно програє в Україні, вважає китайський експерт, професор Пекінського університету

Війна між росією та Україною була катастрофічною для обох країн. Оскільки жодна зі сторін не має певної переваги, а їхні політичні позиції повністю розходяться, бойові дії навряд чи скоро закінчаться. Одне ясно: конфлікт є водорозділом після холодної війни, який матиме глибокий, тривалий глобальний вплив.

Чотири основні фактори впливатимуть на хід війни. По-перше, це рівень спротиву та національної єдності, який демонструють українці, який досі був надзвичайним. По-друге, це міжнародна підтримка України, яка, хоча останнім часом не виправдовує очікувань країни, залишається широкою.

Третім фактором є природа сучасної війни, змагання, яке включає в себе поєднання індустріальної могутності та систем командування, контролю, зв’язку та розвідки. Одна з причин, чому росія не могла брати участь у цій війні, полягає в тому, що вона ще не оговталася від різкої деіндустріалізації, якої вона зазнала після розпаду Радянського Союзу.

Останнім фактором є інформація. Коли справа доходить до прийняття рішень, володимир путін потрапив у пастку інформаційного кокона, оскільки він так довго перебував при владі. Президент росії та його команда з національної безпеки не мають доступу до точних розвідданих. Системі, якою вони керують, не вистачає ефективного механізму виправлення помилок. Їхні українські аналоги більш гнучкі та ефективні.

У сукупності ці чотири чинники роблять остаточну поразку росії неминучою. З часом вона буде змушена вийти з усіх окупованих українських територій, включно з Кримом. Його ядерний потенціал не є гарантією успіху. Хіба ядерна Америка не вийшла з Кореї, В'єтнаму та Афганістану?

Хоча війна дуже дорого коштувала Україні, сила та єдність її опору зруйнувала міф про непереможність росії у військовому відношенні. Україна ще може воскреснути з попелу. Коли війна закінчиться, вона може з нетерпінням чекати можливості приєднатися до Європейського Союзу та НАТО.

Війна стала переломним моментом для росії. Це поставило режим путіна в широку міжнародну ізоляцію. Йому також довелося мати справу зі складними внутрішніми політичними підводними течіями - від повстання найманців групи Вагнера та інших військових осередків, наприклад, у Бєлгороді, до етнічної напруги в кількох російських регіонах і нещодавнього теракту в москві. Це показує, що політичний ризик у росії дуже високий. путін, можливо, був нещодавно переобраний, але він стикається з усіма видами можливих подій чорного лебедя.

Додатково до ризиків, з якими зіткнувся пан Путін, війна переконала все більше колишніх радянських республік, що імперські амбіції росії загрожують їхній незалежності, суверенітету та територіальній цілісності. Усе більше усвідомлюючи, що про перемогу росії не може бути й мови, ці держави дистанціюються від москви різними способами: від формування політики економічного розвитку, яка менш залежить від росії, до проведення більш збалансованої зовнішньої політики. У результаті, перспективи євразійської інтеграції, за яку виступає росія, потьмяніли.

Тим часом, війна змусила Європу усвідомити величезну загрозу, яку становить військова агресія росії для безпеки континенту та міжнародного порядку, поклавши кінець розрядці між ЄС і росією після холодної війни. Багато європейських країн відмовилися від своїх ілюзій щодо росії путіна.

У той же час, війна вивела НАТО зі стану, який Еммануель Макрон, президент Франції, назвав «мертвим мозком». Оскільки більшість країн НАТО збільшують свої військові витрати, передове військове розгортання альянсу в Східній Європі було значно посилено. Приєднання Швеції та Фінляндії до НАТО підкреслює нездатність путіна використати війну, щоб запобігти розширенню альянсу.

Війна також допоможе змінити форму Ради Безпеки ООН . Вона підкреслила нездатність органу ефективно взяти на себе відповідальність за підтримання світового миру та регіональної безпеки через зловживання правом вето деякими постійними членами. Це розлютило міжнародну спільноту, збільшивши шанси на прискорення реформи Ради Безпеки. Німеччина, Японія, Індія та інші країни, ймовірно, стануть постійними членами, а п’ять поточних постійних членів можуть втратити право вето. Без реформи параліч, який став візитною карткою Ради Безпеки, призведе світ до ще небезпечнішого місця.

Відносини Китаю з росією не є стабільними, і на них вплинули події останніх двох років. Міністр закордонних справ росії Сергій Лавров щойно відвідав Пекін, де він і його китайський колега ще раз підкреслили тісні зв'язки між своїми країнами. Але ця поїздка, здається, була, радше, дипломатичною спробою росії показати, що вона не самотня. Проникливі оглядачі відзначають, що позиція Китаю щодо росії повернулася від позиції «без обмежень» початку 2022 року, до війни, до традиційних принципів «неприєднання, конфронтації та ненацілювання на треті сторони».

Хоча Китай не приєднався до санкцій Заходу проти росії, він не систематично їх порушував. Це правда, що в 2023 році Китай імпортував понад 100 мільйонів тонн російської нафти, але це не набагато більше, ніж він щорічно купував до війни. Якщо Китай перестане імпортувати російську нафту і замість цього буде купувати в інших місцях, це, безсумнівно, підштовхне міжнародні ціни на нафту, вчиняючи величезний тиск на світову економіку.

З початку війни Китай провів два раунди дипломатичного посередництва. Успіх виявився недосяжним, але ніхто не повинен сумніватися в бажанні Китаю покласти край цій жорстокій війні шляхом переговорів. Це бажання показує, що Китай і росія дуже різні країни. росія прагне підірвати існуючий міжнародний і регіональний порядок за допомогою війни, тоді як Китай хоче вирішити суперечки мирним шляхом.

Оскільки росія все ще атакує українські військові позиції, критичну інфраструктуру та міста, і, можливо, готова до подальшої ескалації, шанси на перемир’я в корейському стилі виглядають віддалено. За відсутності кардинальних змін у політичній системі та ідеології росії конфлікт може стати замороженим. Це лише дозволить росії продовжувати розпочинати нові війни після перепочинку, піддаючи світ ще більшій небезпеці.

Фен Юйцзюнь, професор Пекінського університету

Фото economist.com