Юрій Ванетик: У США продовжують вважати, що Росія розуміє лише мову сили у відповідь!

Інтерв’ю за деякими підсумками 2022-го року відомого американського адвоката і політичного стратега Юрія Ванетика (Каліфорнія, США).

– Яким Ви – громадянин США, успішний адвокат, відомий політичний стратег та політконсультант – побачили 2022-й рік, що минає?

– 2022-го року світ переходив від Covid до війни в Європі. У нас дивляться на конфлікт в Україні саме як на війну в Європі. У США вважають, що це стосується дуже широкого простору, не лише території однієї країни. Тому, я би сказав, що рік, який минає, був роком переходу з одного жаху в інший.

Дуже тяжким був рік. Це рік, коли впала криптовалюта. На Заході це друга за важливістю тема, друга найбільша дискусія зараз у нас на цю тему точиться. У США вважають, що це була дуже велика втрата для технологій. Можливо, криптовалюта тепер стане якимось побічним моментом. Експериментом, який не вдався. Тому, цей рік був роком збоїв та втрат.

Очікується, що наступний рік буде ще гіршим фінансово. Падатиме нерухомість. Багато негативних передбачень. Так буває. Буде менше оптимізму і вже зараз надходить усвідомлення того, що нинішній 2022-й рік – важкий, але наступний рік може бути точно не легшим. Це стосується і політики, і економіки. Тут все взаємопов’язано.

– Яким, на Вашу думку – людини, яка працює в США та добре знає невидимі пересічним громадянам деталі тієї чи іншої події, був нещодавній візит до Вашингтона президента України Володимира Зеленського?

– З того, що я знаю, цей візит був успішним. Він був успішним і для Америки, і для України. У моєму розумінні цей візит був успішним для всіх.

– Правда, що його порівнювали із візитом до США рівно 81 рік тому британського прем’єр-міністра Черчилля?

– Так, дуже багато хто у нас проводив паралелі між візитом президента Зеленського та візитом 22 грудня 1941-го року до США Уїнстона Черчилля. Нагадаю, тоді його зустріч із президентом США Рузвельтом відбулася за кілька днів після Перл-Харбора і, як відомо, сильно зміцнила антигітлерівську коаліцію.

У той самий час, правду кажучи, таке порівняння не всіма сприймалося саме як паралель. Черчилль – величніша фігура в історії. Зеленський же – так, він хоробрий, він цікавий, він у своїй зеленій сорочці... Але, до кінця він ще не усім зрозумілий. Цей факт теж мав місце.

– Чи були або чи є певні моменти загострення в середовищі американського політикуму загалом в контексті того, що США продовжуватимуть виділяти Україні ще більші ресурси для підтримки у війні з Росією?

– Були. Серед республіканців часто лунають запитання, мовляв: «Як це демократи йдуть на те, щоб давати такі божевільні гроші, коли в США є свої проблеми?», «Навіщо США йдуть так далеко?» тощо.

– А чи лунало коли-небудь запитання, наприклад: «А навіщо США взагалі це роблять?»

– Ні, так питання не стоїть. Але, дехто каже, мовляв: «Навіщо такі шалені суми виділяти Україні, яка так далеко територіально?», «Навіщо Америці настільки щільно бути у цьому питанні?» і таке інше. Подібні запитання звучать, але немає позиції, що Україні не треба допомагати.

Саме тому, на мою думку, тут проглядається виграш від візиту президента Зеленського. Ситуація не перетворилася на політичний конфлікт всередині нашої країни, а лише підкреслила його хоробрість, насамперед. У нього все було сплановано, продумано. Він звертався під час свого виступу до обох партій. І, навіть, якщо якась легка критика десь й звучала, то в результаті вона була перекрита великою підтримкою України!

– І все ж таки, є ж розбіжності між демократами та республіканцями у питанні підтримки України…

– Є один важливий чинник, який, я гадаю, не усі чітко розуміють. Я про нього скажу дещо пізніше. Спочатку про політиків.

Демократи більш зрозумілі у подібних питаннях. Вони усі хочуть підтримувати Україну, надавати зброю, хочуть далі робити те, що вони нині роблять. Голос в демократів у цьому питанні звучить в унісон.

У республіканців у цьому питанні є роздвоєність. Я спеціально поспілкувався із своїми знайомими республіканцями – відомими політиками, конгресменами.

Одні вважають, що зброю Україні треба надавати. Тому що є така думка, мовляв, «Якщо програємо, то тоді програємо геть усі». Так, є проблеми, але тут ситуація є унікальною.

Є інший голос серед республіканців. Цей голос говорить про те, що, мовляв: «Звісно, ми проти цієї війни; зрозуміло, що таке Росія і як вона поводиться; Росія показала лише своє звірство, слабкість і дурість», але, «Логічніше думати про внутрішні питання США, яких так само чимало і які є принциповими для американського суспільства»...

– І голос кого сильніший?

– А ось тут я якраз і хочу сказати про згаданий мною раніше чинник, котрий дуже сильно впливає на погляди стосовно України та надто впливає на американських політиків з різних партій. Цей чинник – американський народ. І тут не йдеться про те, хто в народі більше чи менше політично орієнтований та на яку безпосередньо партію. Справа тут не в політиці, як такій. Це питання американцями розглядається не стільки під політичним кутом, скільки під призмою боротьби зі злом.

Американський народ дуже позитивно сприйняв візит президента Зеленського. Він продовжує бути символом боротьби зі злом. Я розумію, що він має багато речей, які часто сприймаються негативно. Я розумію, що є різні оцінки його рішень, діяльності його та його команди. Але, після того, як це все трапилося настільки жорстоко з боку Росії, він і весь український народ стали для США символом боротьби зі злом, із встановленням «порядку», що базується на диктатурі.

Демократія, можливо, теж далека від ідеалів. У нас теж, можливо, багато проблем через це та різних збоїв. Але, все одно наша модель правильніша для планети, аніж диктатура.

– Візит президента Зеленського ще вище підняв його статус та статус України в очах пересічних американців?

– Критики практично не було, як це часто у нас роблять. Був, мабуть, певний гумор щодо його непротокольного зовнішнього вигляду, але, навіть цей гумор був добрим.

– А що собі думає частина американського політикуму, яка вважає, що з Росією варто сідати і домовлятися?

– Домовлятися – це, знову ж таки, давати можливість Росії перезарядитися. Вона відбере в України якісь території зараз, а потім знову нападе за місяці три чи півроку...

Ми вважаємо, що система протиракетної оборони Patriot змінить динаміку війни. Водночас, продовжують в нас говорити й писати про те, що ядерне питання, незважаючи на божевілля в поведінці Росії, не актуалізується. Що вони не наважаться застосувати ядерну зброю. Острах щодо цього є, так, як і в усього людства, я певен. Проте, в нас продовжують вважати, що Росія розуміє лише мову сили у відповідь.

Вже багато наших політиків-республіканців відійшли від Трампа. Наприклад, губернатор Флориди Рон Десантіс вважає, що президент Байден надто м’яко ставився до Росії. Це – новий рух республіканців. Там вважають, що якби ще на початку були сильні кроки з боку США, тоді, коли російські війська лише перебували на кордоні з Україною, то, можливо, цієї війни і не було би. Що росіяни відступили би. Адже, спочатку була ж яка реакція? Словесні погрози, критика, стурбованість... Ось, мовляв, росіяни тому і вирішили піти вперед.

– Результативність візиту президента Зеленського за шкалою від 1 до 10?

– Я міг би дати цьому візиту 8 – 9 балів. Це дуже високо.

– І останнє запитання професійне. Ви добре знаєте цю тему. Яким був рік для журналістики загалом?

– Цікаве запитання.

У диктатурах засоби масової інформації контролюються державою. У західних псевдо-демократіях ЗМІ контролюються пов’язаними з політичними партіями структурами та лобістами певних груп інтересів. Традиційні ЗМІ та суспільна журналістика об’єдналися воєдино завдяки соціальним мережам.

Правди, у її чистому вигляді, в журналістиці просто більше не існує. Вона була замінена суб’єктивними судженнями та особистими твітами. Такою є реальність.

2022-й рік – це рік пропаганди та експериментів в сфері маніпуляцій громадською думкою. Дуже низько, я сказав би, до мінімуму впав об’єктивний аналіз поточної ситуації у будь-якій із сфер. Сьогодні правду не говорять. Її продають!

На фото Юрій Ванетик