Чому Конституцію не може приймати...

Чому Конституцію не може приймати Верховна Рада

Подробиці

Опубліковано 18.10.2010 15:41

Автор:

Загальновідомо, що Верховна Рада України є однією з трьох гілок влади, покликана творити закони. Поділ влади на три гілки – фундаментальне досягнення людства в боротьбі з авторитаризмом задля права громади і кожної людини зокрема. Але закони поділяються на основні – конституції – які формуються волею народу через Установчі або Національні збори, і похідні від них, які ухвалюються парламентами на ґрунті основних. Як українське суспільство визначає взаємини цих двох категорій законодавства?

Основний закон – Конституцію – можна порівняти із проектом побудови будинку, який визначає стиль архітектури, основні засоби будівництва та взаємозв’язок конструкцій. Розробки деталей, їх конфігурацію і функціональне вирішення – ці рішення виконуються в руслі основного проекту. Нікому, непевно, не заманеться механічно змішувати проекти будівництва станції метро та багатоповерхового будинку. Проте, подібне змішування при визначення проектування держави має місце.

Якщо у затверджений проект складної будови постійно вносити конструктивні зміни, споруда може розвалитись. Конституція України – основний проект державоустрою – постійно зазнає вторгнення побічних сил, що намагаються конструктивно змінити основний проект, його фундаментальну основу, що загрожує стабільності суспільства і держави.

Вихід один: Основний закон – Конституцію – мусить прийняти народ в особі делегатів спеціальних Національних зборів. Зрозуміло, що той, хто приймає Основний закон, той має право на його зміни.

Верховна рада, отримавши з рук представників нації Основний документ, продовжить його розробки парламентом.

Натомість в Україні досить часто лунає безапеляційне твердження: «Верховна рада – вищий законодавчий орган країни!». Цим постулатом виправдовується прийняття Верховною радою Конституції та двадцятирічну побудову і перебудову фундаменту будівлі держави, яка кожного разу зазнає струсів та небезпечного хитання в залежності від перемоги певних сил.

Поняття Основного і похідних від нього законів для авторів подібних тверджень не існує. Їх довго привчали до неписаного закону – всевладдя ЦК КПСС. Інші форми державотворення для них невідомі. (Як не згадати крилате: «Верховна рада може все!»).

Законодавчий корпус – верховні ради, конгреси, парламенти будь-якої країни – є місцем постійної боротьби правлячої партії чи коаліції партій з опозицією, і ця боротьба є вічною, як вічними є умови життя суспільства, які змінюються і удосконалюються, а носії цих змін – політичні угрупування – сприяють розвиткові продуктивних сил суспільства або гальмують їх у своїх інтересах. Доручати силам протиборства забезпечувати стабільність Основного закону, значить – робити Конституцію заручницею постійних змагань за владу.

За існуючим законодавством провідником законодавчої влади у «вищому законодавчому органі України» є угрупування, яке перемогло на виборах. Якщо дозволити йому приймати або змінювати Конституцію, то буде те, що сьогодні вирує у Верховній раді: Конституцію – фундамент держави – підкопують, перекопують, перевертають, як заманеться переможцям. Останній «переможний» захід – скасування політичної реформи і повернення суспільства на шість років назад, що перекреслює шестирічне життя країни і штовхає її у вир безладдя, де важко відокремити беззаконня від закону. У всякому разі, Європа розгублено мовчить, не відаючи, що прорікти. Зате в Україні торжествує згадане правило тоталітарної системи про «всевладдя» Верховної Ради. Можна з упевненістю сказати, що це – не остання зміна Основного закону – наступний переможець обов’язково запустить руки по лікоть у Конституцію з безумовними намірами її «узаконити і поліпшити». Перманентні зміни Конституції і невпевненість – єдиний вид стабільності сучасного конституційного устрою України.

Але це не єдина причина, за якою парламенту не годиться приймати Конституцію. Якщо Верховна рада уособлює в собі законодавчу гілку вже діючої влади, то вона покликана захищати того, хто її породив – владу певної формації. Якщо народ обере, для прикладу, монархічну форму правління, то парламент демократичної України не вправі вирішувати проблеми загального устрою держави на чолі з монархом, а якщо це допустити, то створена ним монархічна конституція буде плутаною із слідами численних ознак демократії, що, окрім хаосу, нічого не додасть. Це стосується в першу чергу Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) – структури окупаційного московсько-більшовицького режиму – яку ніхто не уповноважував проголошувати «третю незалежність» замість вже проголошеної Центральною Радою Української Народньої Республіки від 1918 р. Тому і лукаве питання референдуму було визначено не як «Чи Ви бажаєте відновлення незалежної України?», а для збереження прихованої влади злочинної компартії запитання формувалось «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?» При чому Конституція УРСР проголошувалась чинною разом з її чинниками – комуністами. Чи дивина, що автори питання референдуму – виповзки із комуністичних структур – «забули» згадати про Акт незалежності – IV Універсал ЦР? Можна собі уявити кількість інфарктів серед комуністів в разі відновлення «буржуазної» Центральної Ради, де, на відміну від сучасної олігархічної, тобто буржуазної, Верховної ради із захмарними зарплатами і пенсіями, не було жодного капіталіста, а члени ЦР взагалі не отримували жодних зарплат. Ось як буває, коли воля народу підміняється чинною владою.

Конституція США починається основним положенням «Ми є народ». Це єдина формула, яка визначає, кому установлювати соціально-політичний устрій держави. Недарма Ленін так боявся і ненавидів ідею Установчих зборів, підміняючи їх кулеметами.

Безперечно, можна послатись на країни, де навіть президентів обирає парламент. Але чому б не пригадати досвід Франції, де кілька разів ухвалювались конституції виключно волею народу через конституційні збори?

Абсолютного правила для всіх народів не існує. Тому Україна, де за наслідками 73 річної більшовицької окупації, не згадуючи вже «братньої» Росії із забороною української мови, мусить обирати свій шлях – шлях формування Конституції Національними зборами із забороною Верховній Раді торкатись будь-якої статті Основного закону, що не дозволить антиукраїнським силам ламати українську будівлю, підкладаючи під її фундамент проросійський «законодавчий» динаміт.

Олесь ГРИБ, голова Печерського відділення ветеранів-державників (Всеукраїнське об’єднання ветеранів)