​Картинка для відволікання уваги

Як каже нинішня молодь, волаю з того, як коментують процес зміщення Разумкова пересічні і непересічні. «Ми за крок від диктатури», ага.

Мої маленькі поціновувачі свободи, невже ви не помітили, що ми років 25 живемо при диктатурі? Бо кожен президент, кожен – грубо порушує закони і не несе жодної відповідальності за це. Немає такої в природі сили, котрій можна поскаржитися і вона прийде і покарає українського президента.

Ця диктатура сакральна, інакше сиділи хоча б екс-президенти. За грабунок країни, за пряме незаконне керівництво силовиками і т.п. Але ні, вони – пам’ятники нинішньому президенту, його іпостасі, символи. Хоча вони і вороги інколи один одному, але чинний президент їх не саджає – бо інститут президентаріату священний.

Мої маленькі поціновувачі свободи, наш суспільний договір, якщо він взагалі існує, передбачає виборну посаду диктатора.

Ніяких парламентів у народній уяві, котра інфікована рабськими рисами, не існує – є лише цар, король, ель президенте в латиноамериканському стилі, котрого вибирають, щоб правити усім і відповідати за усе.

І парламентаризм існує лише, бо, по-перше, так прийнято у пристойних домах – тримати опудало симпатичного та потєшного парламенту. А по-друге, треба розмивати відповідальність ель президенте у народі за допомогою Кабміну, парламенту, Генштабу, Верховного і Конституційного судів. Цей натовп запозичених із західних конституцій інституцій та органів існує лише для того, щоб президент міг у ньому комфортно загубитися.

Так придумав Кучма, так і далі живемо.

Єдине, чим я пишаюся, що у певний момент мені та моїм побратимам вдалося переконати український народ покарати хоча б одного президента підручними засобами.

Сподіваюся, ще не вечір української історії і надалі будуть більш формалізовані процеси.

Картинка для відволікання уваги.

Ihor Lutsenko, facebook.com

Фото зі сторінки ФБ Ihor Lutsenko