Політика

Цей текст не про міжнародну політику і не про талібів. І є суб'єктивною думкою. Він, скоріш, про реалії, які торкаються і України. А точніше - текст про Україну і те спільне, що, як виявилось, у Афганістана і України таки існує. Особливо в контексті розгляду діяльності урядів, президентів, «еліт» та втілених симулякрів реформ.

Этакий каламбурчик получился.

Во-первых, ничего более характеризующего неадекватность США, чем рекомендация для урегулирования кризиса посадить за стол переговоров с талибаном женщин, я пока не слышал. Они бы еще домашних животных предложили талибам в качестве переговорщиков (по убеждению фундаменталистов, прав у женщин не намного больше, чем у скота)…

Власть активно готовится к новому сезону, который может оказаться неожиданным и с последствиями.

СБУ прессует радикалов, которые потенциально могут выйти на улицы. ОП формирует «зеленый комсомол», который должен в случае чего выступить на публичную защиту власти. Депутаты раскатились по стране, как уроненные помидоры, с задачей, достойной Шерлока Холмса: с лупой выискивать примеры успехов власти и громогласно предавать их публичности.

Все більше соціологічні дослідження стають схожими не на дослідження певних соціологічних організацій, а на їхні уподобання. Такі уподобання вже видно неозброєним оком, коли певні соціологічні організації завищують рейтинги одним політикам, політичним партіям і занижують іншим. Різниця у цифрах вже починає просто вражати своєю неприхованістю у заангажованості.

«Слуги народа» и их адепты недоумевают, с какой стати сетевой народ возмущается тем, что Давид Арахамия подиджействовал на каком-то молодежном мероприятии. Типа, нормально ведь зажигает, в чем вопросы?