Політика

За лаштунками війни влада активно розпродає найкращі стратегічні підприємства держави та її найцінніші корисні копалини. Під тиском війни міжнародні глобальні структури майже повністю позбавили Україну права самостійно приймати рішення, а слабка непрофесійна правляча команда всіляко сприяє цьому.

Монополізм у світі - явище відоме. Протягом всієї історії Заходу деякі виробники, чи бізнес-структури, нарощуючи свої можливості, бажали прибрати конкурентів, аби отримати контроль над ринком. Однак, якщо спочатку монополії вели до розвитку, то з часом починали нахабніти, турбуючись лише про власні інтереси. Саме тому у світі і винайшли боротьбу з монополізмом, навіть тим, який називають природним. І це за умови, що природний монополізм виникає лише тоді, коли конкуренція між кількома компаніями в якійсь галузі є економічно недоцільною або навіть шкідливою. Тим не менш, навіть такі монополії на Заході контролюються державами. А контроль цей запроваджено тому, що держави усвідомлюють, що монополіст не зацікавлений ані в покращенні умов надання якості товарів (послуг), ані в зменшенні ціни, ані в тому, щоб з’являлись конкуренти (нехай це будуть хоч альтернативні джерела енергії, але і їх монополіст бажатиме покласти під себе).

Останнім часом інтенсифікувалися розмови про вибори в Україні. Показово, що темою цікавляться можливі спонсори політичних партій і лідерів. Переконаний, що вибори необхідні, тому що поточна влада вже вичерпалася. Але песимістично дивлюсь на те, що ці вибори виконають функцію і стануть кроком до зміни суспільно-політичної моделі в Україні.

Регулярно звертаю увагу на непрофесіоналізм наших урядовців. Для цього повно підстав, ми всі це бачимо.

Але ж я послухав Джозефа Кіта Келлога, спецпредставника президента Трампа по Європі... На хвилиночку: колишній багатозірковий генерал, начштаба Ради Нацбезпеки США, радник по нацбезпеці віце-президента США. І що він верзе...

Коли народ відстояв Ющенка, і стався третій тур, люди повірили, що новообраний президент арештує всю російську агентуру. Однак вже з перших кроків президентства Ющенко пішов дорогою Кучми. Саме при ньому вільно почали почуватись здавалось би його вороги. І саме тому наше сьогодення потрібно розглядати в контексті причини і наслідку.