Уряд і парламент продукують безробіття та жебраків

Що Україна – країна абсурду, тих, хто мешкає у цій державі, це не дивує. Проте представники європейських країн не можуть зрозуміти, чому держава, що розташована в центрі Європи, може існувати за архаїчними та феодальними законами, коли той, хто при владі, дозволяє собі мати гарне фінансове забезпечення, а громадяни, які працюють на ВВП та виробляють реальні продукти та сплачують живі гроші до бюджетів, змушені бути у стані прохачів та жебраків.

За весь час незалежності українці так і не стали заможними. І хоча вони живуть в країні, яка має найкращі чорноземи і потужні природні ресурси, люди повсякчас змушені ледь-ледь зводити кінці з кінцями.

Усі президенти і уряди, які очолювали країну за весь час її незалежного існування, постійно наголошували на європейських принципах. Та воно й зрозуміло: так же ж хочеться, аби на усіляких самітах тебе сприймали не як вождя загубленого племені, а як керівника європейської держави. Задля такого іміджу українські парламентарі навіть ратифікували масу документів, які наголошують на тому, що в державі переважають європейські цінності. Та, на жаль, далі ратифікації нічого не відбувається. Ті, хто взяв владу до рук, ще й досі живуть за феодальною ідеологією, вважаючи, що всі інші повинні на них працювати. Навіть більше, деякі з них були б навіть не проти кріпацтва, аби тим, хто працює на їхніх підприємствах, взагалі не платити грошей.

Щоправда, в голос таких спітчів ніхто не промовляє. Дотримання іміджу та загравання з громадянами (на випадок виборів) змушують політичних діячів наголошувати на верховенстві права і дотриманні основного закону. Та все ж на практиці ніхто з них не вважає за доцільне дійсно робити з України правову державу з дотриманням європейських цінностей та прав людини.

І довести цю думку не важко. Все, що потрібно, – почитати 102 конвенцію Міжнародної організації праці - спеціалізованої установи ООН, що займається питаннями регулювання трудових відносин. Україна ратифікувала цю конвенцію. Проте практичне її застосування (як, між іншим, і усього законодавства нашої держави) відбувається лише частково.

Звісно, що в українському законодавстві усі вимоги цієї конвенції у той чи інший спосіб таки враховані, проте парламентарі потурбувались про те, щоб втілювати їх було не так вже й просто. Так, наприклад, Стаття 24 102 Конвенції зазначає, що допомога по безробіттю повинна надаватись на восьмий день звільнення з колишньої роботи. Наш Кодекс про працю теж наголошує на тому, що офіційний статус безробітногонадається на 8 день. Проте у ньому чітко прописано, що відповідно до п.9 ст.1 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” втратою роботи з незалежних від застрахованих осіб обставин вважається припинення трудового договору відповідно до статті 36 (пункти 2, 3), статті 38 (у разі неможливості продовження роботи, а також невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору), статті 39, статті 40 (пункти 1, 2, 5, 6) Кодексу законів про працю України.

За даних умов допомога по безробіттю виплачується з 8 дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в Державній службі зайнятості. Начебто все вірно і відповідає вимогам 102 Конвенції. Та чи звільняють нині роботодавці громадян за цими статтями? Раніше,на восьмий день безробіття, могли отримувати допомогу по безробіттю і ті громадяни, що звільнялись за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпПУ). Проте 25 грудня 2008 року Верховна Рада ухвалила Закон «Про внесення змін до деяких законів відносно зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення», яким передбачено, що ті, хто звільнився за угодою сторін, мають право на отримання допомоги лише з 91-го дня реєстрації на біржі зайнятості. До цих пір правило 91-го дня поширювалося лише на громадян, що звільнилися «без поважних причин».

І що цікаво, мотивуванням змін до Закону стало те, що депутати злякались, що у випадку масового безробіття Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття може виявитися неплатоспроможним через великі виплати. То ж те, що людина відпрацювала на підприємстві, сплачувала обов’язкові внески до Фонду, нині значення не має. Депутати вирішили, що люди без вагань можуть три місяці сидіти голодними. І – край. Проте себе, красивих, обмежувати вони не схотіли. Хоча могли б проголосувати про зміни в законі, які гарантують їм усілякі надбавки, пільги та премії. На подібні скорочення вони піти не в змозі. Навпаки, коли українці вже відчули кризу на власних шкурах, депутати на початку 2008 року ухвалили постанову про порядок проведення виплат матеріальної допомоги колишнім народним депутатам на період їх працевлаштування. Тоді проти ухвалення зазначеної постанови виступили лише член фракції БЮТ Олег Ляшко та представник фракції блоку Литвина Олег Зарубінський.Свої дії ті, хто проголосував за ці зміни, пояснювали суспільствувиконанням статті 20 Закону „Про статус народного депутата”. А хто міг їм заборонити внести зміни саме у цей Закон, а не у Кодекс про працю? Ат ні, на подібні жертви представники ВР піти не можуть, адже якщо вони наразі внесуть такі зміни, то постраждають не лише їхні колишні товариші „по роботі”, а й вони самі, оскільки наразі деякі з них не впевнені, що будуть депутатами і надалі, тож навіщо самим собі перекривати струмок з грошима?

Щоправда, після внесення ВР змін до Кодексу про працю Ющенко звернувся до Конституційного суду і попросив повернути звільненим з роботи за згодою сторін право на отримання допомоги по безробіттю з другого тижня реєстрації в Держслужбі зайнятості, а не через три місяці. Тоді президент наголошував, що внесені зміни «порушили право громадян, що звільнилися з попереднього місця роботи за згодою сторін, на отримання допомоги по безробіттю в перші три місяці після розриву трудового контракту», а отже порушили Конституцію України, яка гарантує громадянам рівні права на забезпечення в разі безробіття за незалежних від них обставин. Проте час плине, а від КСУ ні слуху, ні духу. Мабуть, Конституційний суд чекає на слушну політичну ситуацію, аби винести якесь рішення аж під вибори і цим підтримати рейтинг певної партії чи президента. А про людей наразі ніхто думати і не збирається. Люди лишаються без роботи і з кожним днем безробітних стає дедалі більше. Страждають і ті, хто начебто має роботу, оскільки роботодавці або зменшили людям оплату, або повідправляли працівників у неоплачувані відпустки.

Проте громадяни не можуть ризикувати і (навіть погодившись три місяці сидіти без допомоги по безробіттю) звертатись у пошуках роботи до Державного центру зайнятості, оскільки тими ж депутатами згідно із змінами, внесеними Законом України від 25.12.2008р. № 799 в статтю 31 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» виплата допомоги побезробіттю припиняється у разі відмови безробітного від двох пропозицій підходящоїроботи або від двох пропозицій проходження професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості, у тому числі осіб, які вперше шукають роботу та немають професії (спеціальності). Для осіб з вищою освітою службою зайнятості пропонується: стажування як різновид підвищення кваліфікації на підприємствах, установах та організаціях безпосередньо за фахом; підвищення кваліфікації в навчальних закладах м. Києва; за згодою безробітного допускається перепідготовка осіб з вищою освітою за нижчим освітньо-кваліфікаційним рівнем. Тобто безробітний має можливість отримати робітничу спеціальність.

І це не виглядає смішно у порівнянні з тими пільгами, як собі по навиписували депутати Верховної Ради? Адже Верховна Рада забезпечує колишньому народному депутатові безпосередньо після закінчення строку його повноважень, на період його працевлаштування, виплату матеріальної допомоги в розмірі заробітної плати з урахуванням всіх доплат та надбавок, яку отримують чинні депутати, але не більш як один рік, а в разі навчання чи перекваліфікації – не більш як двох років після закінчення строку повноважень. У разі неможливості працевлаштування після зазначеного строку за колишнім народним депутатом зберігається виплата матеріальної допомоги у розмірі 50 відсотків заробітної плати з урахуванням усіх доплат та надбавок, яку отримують чинні депутати, до досягнення ним пенсійного віку – за умови, що трудовий стаж його перевищує 25 років для чоловіків і 20 років для жінок.

Дивно, а чому парламентарі не запропонували внесення змін до закону про статус народного депутата? Адже депутати теж люди і, згідно Конституції, уних рівні права з усіма громадянами. Чом би парламентарям не запропонувати своїм колишнім соратникам працевлаштовуватись на заводах та фабриках? Чи вони в державі на елітних умовах, а отже закони, що урізають права громадян – це для „маленьких українців”, а для можновладців – державна казна повинна бути завжди відкрита?

Але перший пункт 23 статті Загальної Декларації Прав Людини (яка теж ратифікована Україною) зазначає, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці і на захист від безробіття. А пункт перший 25 статті цієї декларації зазначає, що кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичне і необхідне соціальне обслуговування, який необхідний для підтримки здоров'я і добробуту її самої і її сім'ї, і право на забезпечення на випадок безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, настання старості або іншого випадку втрати коштів для існування від не залежних від нього обставин.

На жаль, в Україні ПРАВА ЛЮДИНИ згідно загальної декларації належать лише можновладцям і посадовцям. Для усіх інших громадян життєвий рівень – це встановлений депутатами мінімальний прожитковий мінімум, живучи на який не можна мріяти не лише про добробут, й про більш-менш пристойне харчування. Тож, для українських парламентарів ратифікувати договори – це одне, а втілювати їх в життя – це інше. Їм вигідніше продукувати жебракування і бідність, аби було як за Шевченком „За шмат гнилої ковбаси, ти батька й матір продаси”. А це вже – політика…

Оксана КОТОМКІНА

Следующая статья »