Перед прірвою

«У нас людина все частіше залишається один на один із беззаконням і свавіллям влади»,- ці слова я почув ще в листопаді 2014 року, коли, як і більшість патріотично налаштованих громадян, приходив на майданівські мітинги та акції протесту, де ми всі разом відстоювали нашу незалежність і свої намагання жити у чесній, демократичній і правовій державі. Проте, час іде, а порушення конституційних прав людини і законів України державними чиновниками різного рангу продовжується. Наче не було революції та зміни влади! Нерідко бачиш і чуєш про ті самі прізвища, людей, які, наче драматичні актори, перевтілюються у нові ролі та перебігають із партії у партію. Дійсно, пристосуванців ще багато. Огидно бачити, що вони, як це не дивно, потрібні  владі. «Будуємо нову країну!» - гучно заявляє нова влада. Фраза із підтекстом, але справжнім будівництвом, як на мене, поки не пахне. Незважаючи на прийняття Верховною Радою України низки антикорупційних законів. Головне, щоб була політична воля керівництва держави втілити цей проект у життя.

Українська людина впродовж відпущеного їй часу постійно натикається на мури нерозв’язних проблем, які передаються у спадок від покоління до покоління. Людина хоче вірити й не може. Її боротьба з демонами страху переходить у хронічну форму. Людина нерідко не живе, а відбуває життя. Як повинність, сподіваючись на кращу долю. Надто, коли йдеться про українського інтелігента. Найбільший парадокс української держави, що в ній поки, на жаль, немає місця українській людині Понад двадцять років історії без історії. Пропащий час українства. Це якщо за Драгомановим.

Песимізм та пригніченість людина усвідомлює, коли не може добитися справедливості, коли Конституція держави покликана де-юре захищати її права, честь, гідність, але де-факто вона не може цього зробити, бо бій із застарілою системою тупого й корумпованого чиновництва виграти неможливо. Наведу один конкретний приклад із власного життя. Взимку 2010 року моя дружина Євгенія Борщевська – генеральний секретар міжнародної спортивної федерації по змішаних видах двобоїв (WFMMA), член Національної спілки  журналістів України впала вдень на обледенілому тротуарі в центрі Києва. Результат: перелом шийки стегна зі зміщенням, складна операція і рік лікування та відновлення. Але, на жаль, після такої травми повного одужання добитися неможливо нікому. Були дуже значні фінансові витрати й морально-психологічний стрес у постраждалої жінки. Є. Борщевська подала позов у Шевченківський районний суд м. Києва за нанесену їй матеріальну та моральну шкоду на Київську міську державну адміністрацію (КМДА) - бездіяльність якої, непрофесіоналізм і порушення нею Конституції і законів України призвели до таких важких наслідків для Євгенії.

До речі, цієї жахливої для киян зими від різних травм та переломів постраждали майже 11 тисяч громадян, а одну жінку вбила бурулька. Когось із чиновників посадили за грати ?.. Чи багато виплатили обіцяних компенсацій постраждалим ?.. Запитання риторичні – відповідь зрозуміла. Після тривалої судової тяганини та низки апеляцій від постраждалої, Шевченківський районний суд прийняв рішення на користь Є. Борщевської і зобов’язав КМДА сплатити їй моральну й матеріальну шкоду, а також судові витрати (справа №2610/15401/2012). Проте, пройшло два роки, а КМДА ігнорує та не виконує рішення суду. Міняються керівники київської мерії, але процес спротиву чиновників із журналісткою триває. У Генеральній прокуратурі, прокуратурі Києва, Адміністрації Президента, Секретаріаті Кабінету Міністрів, в Міністерстві юстиції та в апараті Уповноваженого Верховної Ради України знають про цю резонансну історію, періодично надсилають листи із різними роз’ясненнями винуватцям та позивачу, але логічних результатів немає. Складається думка, що КМДА наче відокремлене від нашої держави князівство, де Конституція і закони діють не для всіх.

Цікаво тільки: чи зрозуміють нинішню ситуацію новий мер Києва Віталій Кличко та його заступники?. Чи з чистою совістю вони йдуть на вибори у президентському блоці та від партії «Удар»?.. А скільки ще подібних історій можна нарахувати у нашому сучасному складному житті? Тисячі... Навіть у розпачі Уповноважений Верховної Ради України Валерія Лутковська, яка в одному зі своїх листів до Є. Борщевської виявила стурбованість з того, що процес невиконання судових рішень набув в Україні хронічних форм.

Коли державний організм працює більш-менш злагоджено, коли всі ланки його взаємодіють в одному ритмі, тоді й суспільна атмосфера сприяє саморозвиткові та самореалізації людини. Відповідно, у виграші суспільство і держава. А поки, нашого державного організму, як цілісності, мабуть, не існує. Ми – держава аномалій, де людина полишена на себе, де принцип виживання став нормою. Трясовина споживацтва і всього, що з ним пов’язане, як неминучий виплід країни, яка не може дати собі ради, засмоктує краще, що є в людині. Загалом, проблема корозії людини здається та грізна проблема, яка стоїть перед людством у третьому тисячолітті. Усі планетарні кризи – наслідки кризи людини. Але, повторимо, якщо в інших країнах вона стримується системою реально діючих законів, усталеними нормами життя, то в постколоніальних, як наша, живиться хаосом існування. І набуває паталогічних форм. Людина деградує у всіх вимірах і на всіх рівнях. З державного починаючи. І це не може не турбувати.

Олександр БОРЩЕВСЬКИЙ, головний редактор журналу «Світ єдиноборств», член Національної спілки журналістів України