​Полковник Олександр Войтко, або як людей може задовбати зверхність, тупість та булінг

Екстремальні ситуації часто оголюють в людях наймерзенніше. Усе найогидніше раптом починає квітнути та жити. Окремі горе-фігури просто перестають боятися відповідальності. Чому? А тому, що в ситуації хаосу та відсутності належного контролю багато чого банально змазується і залишається безкарним. У результаті, це призводить до суцільного колапсу: горе-фігура ще більше деградує й власними діями та особистим «ставленням» до оточуючих підштовхує їх до спільної деградації та внутрішньої руйнації. Але такого бажають не всі й не всі мовчать.

До редакції потрапив лист-звернення, адресоване особисто Міністру оборони України та керівництву Міністерства освіти і науки. Йдеться про «рівень» підготовки фахівців в Інституті стратегічних комунікацій Національного університету оборони України. Фахівців, увага, для Військової служби правопорядку у ЗСУ, зокрема, за напрямком «військове право». Автор листа-звернення – Микола Карпенко, доктор юридичних наук, доцент, полковник юстиції у відставці.

На його переконання, відповідна підготовка потребує покращення, адже слухачам не у повній мірі даються знання, що стосуються питань, пов’язаних із правоохоронною діяльністю у військовій сфері. Причина, як виявляється, далеко не ексклюзивна.

Нинішній начальник Інституту стратегічних комунікацій Національного університету оборони України, полковник Олександр Войтко, як зазначається у листі, маючи в основі своїх знань вищу технічну (!) освіту, не є компетентною особою в питаннях необхідності збереження й посилення професійного рівня кафедри військового права і правоохоронної діяльності компетентними педагогічними працівниками. Результат на себе чекати довго не змусив – лише з вересня 2024 року з кафедри «пішли» кількох докторів юридичних наук, серед яких безпосередньо і автор листа. «Пішли» тупо і топорно. Люди роками працювали в установі, мають досвід, знання, їхня професійна кваліфікація не викликає сумнівів за визначенням. А їх просто брудно «зливають». Натомість «будівельні» здібності Олександра Войтка, як вказується у листі Миколи Карпенка, чомусь влаштовують більшість лояльних до нього фігур. Чому? Бо лояльні.

Технар «настаящій палковник», обіймаючи високу посаду начальника Інституту, займається походу геть іншими справами. Він, так скидається, й близько не заморочується якоюсь там гідною підготовкою майбутніх фахівців, адже готують то їх фахові (!) викладачі. А їх «зливають». Пану полковнику-технарю важливо, щоб його «шанували», на руках носили, обсипали компліментами. Тож, людей гордих і фахових звільняють, як виглядає, без щонайменшого логічного пояснення, бо ж керує Інститутом людина, котра не має жодного відношення до юриспруденції, а отже, ясна річ, специфіка роботи напрямків, які стосуються саме юридичної тематики, далека від нього, як та Земля від Місяця. Солдатів пан Войтко змушує встановлювати вікна, «дбайливо» контролюючи процес – де тут військова справа і право? Де тут здоровий глузд? Та ще й так змушує, що самі солдати рвуться до військових частин, аби лише не займатися подібним «господарством» (якого дідька вони взагалі це повинні робити?) під керівництвом вищеназваного погонича-наглядача.

Одним створюється нестерпне середовище, а інших пан полковник намагається наблизити до себе. Ці «інші», очевидно, прекрасно бачать той бардак, який є, але мовчать, «аби щось з ними не сталося», або ж «авторитет» полковника тисне й душить їх з усіх можливих щілин. Олександр Войтко, як можна дізнатися з листа-звернення, очолює Інститут лише з жовтня 2023 року, але за цей час, скидається саме на це, вже хутко спромігся створити навколо себе когорту лояльних (бо ж чхати хотів на якісь там професійні навички та знання). Натомість людей «неугодних» просто методично та цілеспрямовано «зливає».

Украй принципово зауважити, що Микола Карпенко не вимагає поновити його на посаді. Хоча, очевидно, шкодує й не проти був би цього. У дописувача Карпенка немає особистого інтересу тупо канселити полковника Войтка. Немає тут для пана Карпенка особистого профіту й близько. Автор листа-звернення, як професіонал, банально хоче достукатись до керівників України з єдиною метою – не дати профукати те, що є, що формувалося роками і що хєрить пан Войтко.

Автор листа проти залякування підлеглих. Він – за можливість нормального виконання ними функцій, які, власне, й мають виконуватись відповідно до вимог військової та трудової дисципліни. Пан Карпенко закликає до дотримання рівня зразкової військової дисципліни точно не шляхом залякування, примусу, дискредитації та «зливання» незручних.

Якщо все саме так є, як детально описує у своєму листі-зверненні Микола Карпенко (а вже, як відомо, триває на базі цього внутрішнє службове розслідування, бо цей його лист – офіційний документ, не папірець з паркану), то конче необхідно прискіпливо розібратися у події, з’ясувати усі обставини та подробиці справи. Який сенс пану Карпенку брехати й маніпулювати, якщо він сам написав лист, підписався під ним (до речі, пан Карпенко – також полковник), дав усі свої координати, контакти, якби його слова не мали б під собою реальних підстав?

Дехто з працівників Інституту вважає, що це лише початок горе-діяльності полковника Войтка. Розгін та «злет думки», так би мовити. Бо ж нормально організувати навчальний процес, дати слухачам і викладачам мотивацію працювати на благо країни й працювати гідно – це точно не вікна змушувати солдатів встановлювати. Тут все ж таки – військове право, військова юриспруденція, а не примус, тиск та вседозволеність. Інститут, як структурний підрозділ Університету, цілком міг би підпорядковуватися безпосередньо начальнику Університету, а не особам, які, як випливає з листа Миколи Карпенка, наполегливо заважають установі нормально дихати. І усе це в умовах війни та колосальної психологічної напруги у суспільстві – тоді, коли як ніколи треба дбати про Україну, її людей, її майбутнє, її дітей, її фахівців, освітян, науковців. Прикро, щоправда, що на третьому році від широкомасштабного вторгнення рф це розуміють далеко не всі. Очевидно, що деякі вже й не зрозуміють ніколи, як то «зірка» листа Миколи Карпенка.

P.S. І головне – як же сильно автора листа мала дістати за живе ситуація в Інституті, що він написав своє звернення настільки детально і аж на 9 (!) сторінках А4?..

Конфлікти і закони