​Бусифікація і Лубінець або Як омбудсман своєю бездіяльністю заохочує порушення прав людини

Поставлена на паузу Конституція від перефарбованої в зелене партії регіонів та тепер її очільників Єрмака і Зеленського дратує не лише українців, але вже це питання періодично з’являється і в міжнародній пресі. Однак партієрегіонієвський 95 квартал і надалі продовжує валяти дурня, розказуючи про демократію, свободу, та на практиці вперто демонструючи, що методи НКВС (а, отже, росії) їм набагато ближчі, як і іншим диктаторам, котрі вважають, що суспільство - то їхні раби, які повинні їх обслуговувати, на них працювати, забезпечуючи своїми податками їхній добробут, і чомусь не воювати за свою свободу і перемогу, а вмирати за проросійських покидьків, що удають з себе українську демократичну владу.

Здавалось би, що на такі дії, заохочені владою, повинен був би відреагувати Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, який за обов’язками покликаний здійснювати незалежний нагляд за дотриманням прав і свобод громадян, захищати їх від порушень з боку органів влади, посадовців або інших структур. Посада омбудсмана у цивілізованому світі означає незалежність, неупередженість і, головне, – стійке правило захисту прав людини. Але як реагує на порушення прав людини український омбудсман? Може, звернувся до президента та правоохоронних органів з вимогою покарати за кримінальними статтями тих, хто зображає на вулицях України НКВС?

І стало цікаво: а в яку суму обходиться українським платникам податків бездіяльність і ігнорування їхніх прав? На жаль, точних сум фінансування Офісу омбудсмана з періоду 2021 по 2024 роки у відкритих джерелах не вказані. Однак у 2020 році офіс отримував 154 млн. грн, що в перерахунку на 15 осіб, поділені на 12 місяців, складало вже тоді 855,556 грн на місяць на особу за рік. Не думається, що в 2024 році офіс мав менше фінансування. То що, за такі кошти не можна налагодити якісну роботу? Але все ж залежить не від грошей, а від бажання виконувати поставлене завдання. Видко, в офісі Лубінця, як і у владі загалом, дуже люблять гроші і імітацію, і не люблять виконувати покладені на них обов’язки. Одне кепсько: не існує механізму повернення дарма витрачених коштів та притягнення до відповідальності за невиконання покладених на особу зобов’язань. А потрібно, щоб було. Можливо, покарання копійкою змушувало б деяких реально виконувати службові обов’язки, а не займатись їхньою імітацією.

Що ж до захисту прав людини в Україні, то тут за Лубінця, котрий є Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, - можна бути спокійним. Його ця проблема з точки зору реального вирішення – не цікавить. Видко, він та його офіс переконані, що гроші їм платять суто за те, що вони носять свої штани до офісу на Інституцькій у Києві та за публікацію порозніх звітів з порожніми цифрами - без реальної та дієвої роботи.

Саме такий висновок напрошується після отримання відповіді від офісу Уповноваженого на запит редакції про надання інформації про:

1. Скільки скарг, заяв або звернень стосовно порушень прав людини працівниками ТЦК та СП було отримано Вами з початку 2022 року? Які дії були вжиті за цими скаргами?

2. Чи було з’ясовано уповноваженим, чий наказ діяти у спосіб НКВС виконують представники ТЦК та СП, оскільки їхні дії схожі на дії тих, хто отримав наказ і запевнення у повній безкарності за свої дії.

3. Скільки звернень до суду, прокуратури, ДБР або інших компетентних органів подано уповноваженим у зв’язку з порушеннями прав людини, пов’язаними з діяльністю ТЦК та СП?

4. Скільки перевірок діяльності ТЦК та СП було ініційовано Вашим офісом? Чи отримано доступ до необхідних документів, пояснень або інших матеріалів у рамках таких перевірок?

5. Чи контролюється з боку уповноваженого розгляд заяв, поданих Вами до ДБР та прокуратури щодо дій працівників Ковельського міського ТЦК та СП, зокрема протиправних дій щодо представника Вашого офісу? Якщо так, просимо надати інформацію про результати цього контролю та стан відповідних розслідувань.

6. Чи ініціювали Ви подання до Президента України, Кабінету Міністрів України або Верховної Ради України з вимогою системного розгляду питання діяльності ТЦК та СП та запобігання порушенням прав людини? Якщо так, просимо надати інформацію про ці ініціативи.

7. Чи було вжито заходів негайного реагування на порушення прав людини з боку працівників ТЦК та СП? Якщо так, які саме заходи та який результат вони дали?

Також попросили пана Лубінця поділитись планами щодо посилення контролю за діяльністю ТЦК та СП для недопущення порушень прав громадян.

Відповідь від офісу уповноважено все ж шокувала:

Відповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини лише підтвердила те, про що раніше всі тільки здогадувались: для Лубінця та його команди захист прав громадян не є не просто не пріоритетним, він (захист) їх взагалі не цікавить.

У своїй відповіді Уповноважений вказав, що його Секретаріат не веде обліку порушень прав людини за визначеними критеріями та не зобов'язаний цього робити. Виходить, що попри опрацювання значної кількості звернень - понад 3,4 тисячі лише у 2024 році, - немає систематичного підходу до аналізу цих порушень. Відсутність обліку та аналізу робить практично неможливим оцінити масштаб проблеми, визначити тенденції чи запропонувати системні рішення.

Потішило і те, що відмову у наданні більшості запитаної інформації у Уповноваженого обґрунтовували тим, що Закон України «Про доступ до публічної інформації» не вимагає створення нової інформації чи аналізу масивів даних. Але хіба не є аналіз та моніторинг порушень однією з ключових функцій Уповноваженого? Такі дії мали б стати основою для ініціювання змін у законодавстві, звернень до компетентних органів чи громадського інформування.

Але найогидніше, що особина, котра назвалась захисником прав людини, у своїй відповіді не згадала жодних ініціатив з боку Уповноваженого щодо системного розгляду порушень, які вчиняються працівниками ТЦК та СП. А відсутність контролю за розглядом заяв до ДБР чи прокуратури лише підкреслює слабкість цього інституту як інструменту захисту прав людини.

На фоні масових скарг громадян, особливо щодо грубих порушень мобілізаційних заходів, пасивна позиція Уповноваженого має вигляд мовчазної згоди на ці порушення. І це за умови, що Уповноважений має право ініціювати законодавчі зміни, подавати пропозиції щодо реформування проблемних галузей чи систем, а також закликати до проведення системних заходів, спрямованих на захист прав громадян. Має право. Але не робить. Гроші в офісі Уповноваженого отримують не за захист прав людини, а за мовчазну згоду з порушенням цих прав і Конституції.

Що насправді міг би у своїй відповіді надати офіс Уповноваженого? Якщо б офіс працював на захист прав громадян, то редакція б отримала відповідь, у якій би зазначалось: опис основних категорій порушень, зафіксованих у роботі ТЦК та СП, із зазначенням кількості таких випадків; звіт про направлені звернення до правоохоронних органів, зокрема ДБР чи прокуратури, із зазначенням стану розгляду цих справ; інформація про організацію перевірок діяльності ТЦК та СП та результати цих перевірок, навіть якщо вони поки що були частковими або не завершені; план щодо систематизації обліку звернень і аналізу порушень для формування більш ефективних заходів реагування.

Також редакцію б повідомили, що офіс Уповноваженого визнає, що діяльність ТЦК та СП є проблемною і вже б надали документи щодо ініційованих ними пропозицій як до Кабінету Міністрів та Верховної Ради, так і міжнародних організацій для системного вирішення штучно створених владою проблем. Проте український омбудсман своєю відповіддю підтвердив, що права людини в Україні його цікавлять менше, ніж оплата його сидіння в офісі, і він, Уповноважений, не збирається демонструвати серйозне ставлення до проблематики та готовність працювати над її вирішенням.

Оксана КОТОМКІНА, Конфлікти і закони

Фото з відкритих джерел