​Закриті двері правосуддя: як ВРП системно захищає правовий нігілізм

Будь яка заборона - то страх. А коли ці заборони використовує влада та суд, це означає, що і ті й інші – дуже бояться. Поки що - публічності щодо своєї знахабнілої поведінки та порушення законів та Конституції, і з певних причин (можливо, розуміючи, що розголос - це може в подальшому стати причиною не тільки звільнення, а й покарання в стилі, як для Чаушеску) хочуть закритості. Однак, хто їх переконав, що закритість - це безпека? Куди безпечніше – дотримання закону, але це не про український суд і навіть не про українську Вищу раду правосуддя, котрій давно пора подарувати тлумачний словник, аби кожен її член вивчив на пам’ять, що «правосуддя» - це не просто формальний розгляд справи, а захист істини, справедливості, рівності всіх перед законом і що воно передбачає наявність чесного, незалежного та відкритого суду, який діє у межах закону і неупереджено.

Про яку ж неупередженість можна говорити у кримінальному провадженні щодо Романа Дудіна, колишнього очільника СБУ в Харківській області, який вже понад рік знаходиться в СІЗО, і весь цей час триває судовий процес, який від самого початку супроводжується не лише необґрунтованими звинуваченнями, але й суцільними обмеженнями для медіа. Попри те, що засідання у Київському апеляційному суді у цій самій справі відбувались відкрито і без інцидентів, у Шевченківському райсуді Києва журналістів продовжують не допускатись на слухання. Суддя Трубніков боїться журналістів більше, аніж тіні Єрмака в ОП, і тому суд щоразу посилається на потребу в закритості, навіть тоді, коли державна таємниця вже давно розглянута, а всі подальші свідки та докази - відкриті. Проте, головна проблема - це не лише судді. Реакція Вищої ради правосуддя (ВРП) на журналістський запит свідчить: структура, що покликана гарантувати довіру до судової системи, фактично самоусувається від будь-якої відповідальності за суддів і, ховаючись за відписками, корчить міну при поганій грі, доводячи, що в Україні немає Верховенства права і у самої ВРП- впливу на суддів, бо вони – цуцики при нозі Єрмака.

На поданий редакцією КЗ запит про надання правової оцінки тривалому закриттю процесу, ВРП відповіла формальним посиланням на норми про недопустимість втручання в правосуддя. Жодної конкретної позиції щодо неправомірного недопуску журналістів не вказано. Жодного аналізу ситуації – не проведено. Жодного натяку на бажання захищати право громадськості на відкритий процес – не виявлено.

Подібне - не просто уникнення відповіді. Це - відмова від ролі конституційного наглядача за суддівською доброчесністю. Адже йдеться не про вплив на рішення суду, а про публічну відповідальність судді за обмеження, які суперечать як КПК України, так і міжнародним зобов’язанням держави. Але чи може ВРП, поки Єрмак не скаже «фас», діяти? Судячи з усього – ні. Хоча у ВРП точно знають, що згідно з Рекомендацією Rec(2003)19 Комітету Міністрів Ради Європи, журналісти мають бути гарантовано допущені до судових засідань у справах, що становлять суспільний інтерес. Що ВРП, що суддя Трубніков не просто проігнорували цю норму, вони її цинічно обходять, будучи переконаними, що свавілля триватиме весь час. Але янукович теж так думав…

У зв’язку з тим, що Вища рада правосуддя виявилась кишеньковою собачкою, журналістами було подано скаргу до Ради Європи, зокрема до департаменту демократії та свободи ЗМІ. У зверненні йдеться про системне порушення права на доступ до інформації у кримінальній справі, що має очевидне суспільне значення, і про небажання Вищої ради правосуддя належним чином реагувати на такі порушення. Здається, така публічність повинна сподобатись і судді Трубнікову і членам Вищої ради правосуддя.

Конфлікти і закони

Роман Дудін. Фото sq.com.ua