Правовий акцент

Після того, як у вересні 2009 року природоохоронці з різних міст звернулись до контролюючих органів з проханням проконтролювати законність зйомок кінофільму «Сорок третій номер» в Опукському природному заповіднику, дирекція заповідника заявила про намір подати до  суду на громадські організації з метою відшкодування моральних збитків. При цьому стало відомо, що сам заповідник не отримував дозволу на зйомки.

Ніколи не хотілось вірити, що приказка «моя хата з краю» характеризує українське суспільство. Завжди здавалось, що це – наклеп на громаду, яка має велику історію і багато прикладів противаги та супротиву владі та зухвалим князям. Але прес-конференція, що була присвячена побиттю журналіста, ще раз довела істину, що насправді люди єднаються лише тоді, коли вже повний гаплик. А до того живуть за вищезгаданим принципом.

15 минут потребовалось коллегии Сумского Апелляционного суда во главе с Н.Г.Луговым (председателем выше указанного суда), чтобы вынести «законно-обоснованный» вердикт и посадить невиновного человека на 10 лет…

Українці вже не один місяць відслідковують інформацію про судовий процес над хлопцями, які пошкодили скульптуру Леніна на Бессарабці у Києві. Та воно й зрозуміло, адже саме існування подібного процесу для незалежної України виглядає дивним, оскільки Миколу Коханівського, Олександра Задорожного та Андрія Тарасенка судять за те, що вони, як свідомі українці, вирішили таки позбавити центр столиці від монумента радянському імперіалізмові. Тож і виходить, що справа, яку правоохоронні органи сприймають як кримінальну, насправді є суто політичною. Тож і дивно, що в незалежній Україні (як і за радянських часів) усі політичні ініціативи розглядаються під прицілом Кримінального кодексу. Чому так відбувається і як справа може розвиватись далі, «Конфлікти і закони» поцікавились у захисника звинувачуваних, адвоката Сидора Кізіна.

Згідно конституції України, влада – повністю повинна уособлювати інтереси народу. Але фарс українського сьогодення полягає у тому, що ті, хто на гарних обіцянках дотримання порядку і справедливості прокладає собі шлях до владних кабінетів, потому зовсім забувають про громаду, яка їх висунула, і починають діяти не в її інтересах, а – навпаки. І народ не може наказати знахабнілих можновладців, оскільки законодавство виписано у такий спосіб, що відізвати депутатів, які не виконують даних громаді обіцянок, - неможливо. Ось і хазяйнують такі «народні обранці» так, аби набити грошвою власні кишені. Та ще й знущаються з виборців, наголошуючи, що буцімто народ заслуговує на владу, яку обирає. А що у громад нині немає важелів впливу на таких можновладців – замовчують, оскільки усвідомлюють власну безкарність. І те, що на наступних виборах за них ніхто не проголосує – їх не обходить, оскільки партійні списки ж закриті, і навіть якщо партія, чи блок, до якого вони нині належать, не пройде, такі «господарники» вже купили собі місця у списках партій, які, можливо, можуть прийти до влади.