Узаконене беззаконня

Невідомо, як часто голова Шевченківського суду І. Г. Тельникова бере до рук Кримінально- процесуальний кодекс України, де друга стаття гарантує справедливість, охорону прав та законних інтересів, покарання злочинців і захист невинних, - але на сьогодні в окремо взятій судовій установі Шевченківського району спостерігаються незрозумілі аномалії:так,наприклад,про обов’язок суду порушити кримінальну справу щодо скоєного злочину Шевченківський суд і його голова мають власну думку: «швидке і повне розкриття злочинів» треба розуміти як «не допуск до провадження справи на протязі не менше, як трьох років». І, треба сказати, що суд Шевченківського району під керівництвом його голови І. Г. Тельникової відзначається в цьому сенсі неабиякими досягненнями - благо в українському судочинстві відсутня стаття покарання судді за зловмисне затягування справи, як це має місце у юриспруденції Російської Федерації. Особливого уміння досягла голова суду І. Тельникова разом з підлеглими у справі недопущення до розгляду окремих небажаних кримінальних справ. Чому «небажаних» - то окрема розмова, а тепер погляньмо, як фахівці з вищою юридичною освітою вправляються у своєрідному юридичному «слаломі», користуючись статусом «недоторканих».

Над покрівлею колишнього Київського інституту народнього господарства - (тепер КНЕУ- Київський національний економічний університет - по Проспекту Перемоги, 54/1) - Першого травня1966 року в день «інтернаціонального єднання всіх трудівників» замайорів синьо-жовтий національний прапор України, що стало для комуністичної влади громом з ясного неба. Значить, не всіх ще пересадили, не всіх загнали до Соловків та Колими,ще живуть не закопані у Биківнянському лісі, Вінницькому парку та Де’мяновому Лазі «буржуазні націоналісти». Як з`ясувалось, націоналістами виявилися студент того ж таки вузу Георгій Москаленко та - що особливо неприємно для комуністичної «робітничо-селянської влади» - робітник Віктор Кукса.Чи треба говорити, що і розслідування і радянський суд не змусили себе довго чекати - молодих людей за рішенням суду Радянського району Києва (теперішнього Шевченківського) було вкинуто до політичного концтабору.

Щоправда, хлопцям пощастило дожити до відновлення незалежної України, яка з рук Президента В.А.Ющенка нагородила сміливців високими державними відзнаками.23серпня 2006 року, в День національного прапора, Віктор Кукса та Георгій Москаленко безпосередньо з приймальні Президента прибули на урочистий мітинг (біля інституту), де рівно сорок років тому вони нагадали українцям про законну владу Української Народної Республіки. Але радість святкового настрою була передчасною: за розпорядженням проректора КНЕУ М. І. Вакуленка меморіальну дошку було зірвано, незважаючи на те, що автори виготовлення і спорудження дошки художник Олесь Гриб і архітектор Сергій Таужнянський мали на руках розпорядження Київської міської держадміністрації під № 1558 та письмову згоду самого ректора А. Павленка. Текст на дошці, згідно вимог міської влади, був узгоджений з інститутом Історії України Національної Академії Наук та Інститутом української мови. Мітинг відбувся біля стіни, але вже без пам’ятної дошки. Невдовзі адміністрація КНЕУ спорудила «власну» дошку без будь-якого дозволу КМДА, переплутавши імена звитяжців, перехрестивши Віктора Куксу на Ігоря. Що ж так розлютило адміністрацію економічного університету? І чим текст однієї дошки різнився від іншої? Остання дошка вже не містила зображення національного прапора з Тризубом і написом «Ще не вмерла Україна!», а найголовніше – тексту, якого вчорашні діячі компартії (М. Вакуленко- колишній викладач марксизму-ленінізму) пережити ніяк не могли: «Прапор піднято на знак протесту проти окупації України московсько-більшовицьким військом!». Заперечити проти висновків Інституту Історії, який затвердив скандальний для комуністів текст, було неможливо, залишалось лише зірвати дошку, що і було зроблено. Далі - не страшно: закони в Україні все-одно не діють,немічній, аморфній владі недо того. Проте, є ж суд - надійний захисник Закону і є голова суду І.Тельникова зі штатом людей в чорних мантіях, покликаних служити правосуддю.

Події біля КНЕУ висвітлені газетами «Літературна Україна», «Вечірній Київ» та «Українське слово» разом з повідомленням про скоєний злочин і протоколом міліції є самодостатніми для порушення кримінальної справи. Два роки і вісім місяців, два томи переписки з судом виявилися недостатніми для відкриття провадження. Шевченківський суд та І. Тельникова так само бояться законів України, як і проректор КНЕУМ. Вакуленко. 16 квітня 2008 року Апеляційний суд ухвалив: скасувати постанову Шевченківського суду про залишення позову без уваги і зобов’язати суд передати справу іншому судді. Навіть злочинці всіх рангів знають – ухвала Апеляційного суду є обов’язковим для суду першої інстанції. Але то - злочинці. Голові суду І.Тельниковій це ні до чого, на відміну від них, вона недосяжна через статус «недоторканності».З дня проголошення ухвали Апеляційного суду минув рік, справа передана вже п’ятому судді, а провадження по кримінальній справі так і не починалось. Більше того, голова суду просто перестала відповідати на запити скаржників. Та й для чого? Суди у нас не тільки «недоторкані», але і «незалежні»,в першу чергу, від Закону. Автори дошки подали позов до Окружного адміністративного проти Шевченківського суду і його голови, а здивовані люди питають, коли в Україні скінчиться юридична комедія, і де ж той «Вашінгтон з новим і праведним законом»?І чи він взагалі потрібний сучасній Україні з її «трьома гілками влади», «прозорістю» і абсолютною владою народу?

Скарга на дії голови Шевченківського суду надіслана на розгляд 01.06.09 голові Верховного суду, голові Ради суддів, нар. депутатам А.Кармазину та І.Зайцю.

Олесь ГРИБ, голова Печерського відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів

Наступна стаття »