​Враження від дій прокурора САП: НАБУ фабрикує справи, а САП їх легалізує?

18 березня 2025 року у Вищому антикорупційному суді під головуванням судді Л.І. Задорожної відбулося засідання у справі Володимира Орлова, колишнього заступника голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації. Обвинувачення висунула Спеціалізована антикорупційна прокуратура, а прокурор, побачивши кількість медіа, які подали клопотання про висвітлення справи, наполягала на закритому розгляді.

Чому прокурор САП прагне максимальної закритості – питання риторичне. Адже насправді – що НАБУ, що САП повинні бути зацікавлені у тому, аби громадськість знала, що боротьба цих структур з корупцією – не імітація. Однак прокурор не лише наполягала на обмеженому доступі до засідання, але й уникала прямих відповідей для ЗМІ, відповідаючи питанням на питання. Коли журналіст поцікавився, чи не є процес, в якому відсутні потерпілі, а шкода не встановлена, імітацією, вона заявила, що він не міг знати змісту обвинувального акту, хоча інформації про цю справу у відкритих джерелах більш ніж достатньо.

Роздратувало її і запитання про «агента», котрий, як зазначила сама прокурор під час засідання, проходить і за іншими кримінальними справами. Причому, коли її про те ж саме запитав журналіст, вона заперечила цю інформацію. Не сподобалося прокурору і порівняння цієї справи з резонансною історією агента НАБУ Євгена Шевченка, якого викривали у провокуванні посадовців на отримання хабарів. Згадка про цей випадок, коли правоохоронці самі створювали злочинну ситуацію, очевидно, видалася їй невигідною, адже аналогії зі справою Орлова напрошуються самі собою. А якщо ще зазначити, що під час виступів адвокатів прокурор відверто ігнорувала їхні аргументи, зосередившись, судячи з усього, на якійсь іграшці у своєму телефоні, то подібне ставлення лише підтверджує, що для неї ця справа – формальність, і чути альтернативну точку зору вона не зацікавлена.

НАБУ і САП звинувачують Орлова у вимаганні хабаря, однак справа має всі ознаки провокації. НАБУ, яке саме ініціює розслідування, судячи з усього, діє не як правоохоронний орган, а як структура, що спершу створює «злочини», а потім їх «розкриває». І якщо інформація про те, що відсутні потерпілі, а шкода не встановлена - правдива, то є підстави вважати, що подібне робить звинувачення сумнівним з точки зору доказової бази.

Один з адвокатів Орлова прямо заявляє, що справа є нічим іншим, як провокацією. І з цим важко не погодитися: якщо немає реального потерпілого, а «неправомірна вигода» існує лише в межах спецоперації НАБУ, це означає, що відомство саме формує злочин, а потім передає його до САП для судового розгляду. Така практика ставить під питання законність діяльності цих антикорупційних органів.

А бажання прокурора зробити процес закритим лише підсилює підозри, що справу «шито білими нитками». Якщо прокуратура впевнена у своїй правоті, то чому вона так уникає публічного висвітлення? Судові процеси у корупційних справах мають бути відкритими. Чи ми спостерігаємо за тим, як НАБУ і САП не стільки борються з корупцією, скільки фабрикують кримінальні справи, аби виправдати своє існування і шалені кошти на своє утримання?

Власне, питання методів роботи антикорупційних органів та їхньої реальної ефективності стане одним із ключових під час круглого столу, який редакція КЗ готує щодо діяльності НАБУ та їхніх методів.

Хотілось би обговорити, як НАБУ, яке мало стати головним антикорупційним органом країни, перетворилося на структуру, що імітує боротьбу з корупцією, витрачаючи при цьому величезні державні кошти. Редакція направила певні запити до НАБУ та Ради громадського контролю, аби дізнатись офіційну позицію як представників РГК щодо структури, за якою вони наглядають, так і безпосередньо до самого НАБУ. Адже це справді суспільно значуща інформація: чому за 10 років існування НАБУ так і не стало ефективним інструментом боротьби з аферами і корупцією рівня Роттердам+.

Все, що суспільство спостерігає – це гучні піаркампанії з гучними заявами, а самі справи або не доходять до суду, або розсипаються в судах. І це на тлі численних претензій суспільства до цієї структури. Наприклад: відсутність результатів (коли ніхто не бачить ані конфіскацій, ані реальних термінів для високопосадовців); вибірковість справ (одні розслідуються активно, а інші - «гальмуються» або розвалюються); попри існування РГК, відсутність реального контролю за діяльністю цієї структури. А ще – політична заангажованість, коли проти неугодних владі справу склепають, а реального корупціонера, скільки до НАБУ не скаржся (а наша редакція зверталась щодо голови однієї з сільрад, що має зв’язки з ОП) – справою не зацікавляться.

Тож непогано було б ще під час круглого столу порушити питання відповідальності керівництва НАБУ за результати їхньої роботи. Адже якщо зарплата «капає» за будь-яких обставин, то чому б не працювати за старими лекалами, коли неугодних цькують, а потрібних – тільки лякають і не чіпають?

Відповіді на ці та інші питання ми спробуємо отримати під час дискусії, на яку і запрошуємо представників РГК НАБУ, експертів, юристів та журналістів. Адже лише відкрите обговорення проблеми дає можливість вирішення проблеми.

Фото з відеоролика на YouTube