Те, що ми патріоти - не випадково

Історичні паралелі, що проводились раніше радянською історією, а потому підтримувались партією регіонів, наводили жах на багатьох громадян східної України, позаяк людей лякали страшними бандерівцями і націоналістами. І лише нині, після Революції Гідності, більшість громадян східної України починають усвідомлювати наскільки невиважено їм доносили інформацію про Галичину та людей, які її населяють.

То хто вони, галичани? На це питання дає відповідь великий проект, реалізований фундацією «Вищої школи професійної політики», що довів цікаву річ: патріотизм, що притаманний галичанам з пелюшок, їхня любов до України та власної землі, останні півроку став розповсюджуватись і на інші регіони нашої держави.

Що ж змінилось у державі, і чому приклад галичан може бути корисним і для інших регіонів України? На ці питання дали відповідь круглі столи, що відбулися 14-15 серпня 2014 року у Львові та Івано-Франківську «Ідентичність Галичини: актуальність для сучасної України».

Перш ніж проводити круглий стіл і розпочинати обговорення, півроку велась потужна робота, що включала проведення наукового аналізу та соціологічних опитувань, а також презентації висновків цих досліджень для мас-медіа.

Коли усі опитування та дослідження вже було зібрано до купи, то тоді і з’ясувалось, що ті риси, що притаманні галичанам, за останні півроку відіграли провідну роль у процесі будівництва української нації.

У Львові у на круглий стіл завітали активісти політичного та громадського середовища Львівщини (Андрій Холявка, Олег Баган, Тарас Коляндрук, Андріан Фітьо) – близько тридцяти осіб. В Івано-Франківську активістів було дещо менше, близько п’ятнадцяти серед, яких - Юрій Соловей, Руслан Кацаба, Роман Островський, але диспути, що у Львові, що в Івано-Франківську, були гарячими і показали, що пошук шляхів порозуміння мешканців заходу та сходу України з метою безконфліктного консолідування нації не є для України проблемою. Нині важливим фактором для більшості громадян є європейський вектор розвитку держави.

На жаль, більшість мешканців українського сходу зрозуміли це не через диспути, а опинившись на Галичині через агресію країни, яку насправді вважали своєю батьківщиною. І лише приїхавши до Галичини, вони почали розуміти галичан та їхню нестямну любов до України.

Це питання теж призвело до диспуту на круглих столах, як і обговорення історичних передумов формування так званого «галицького менталітету», під час якого розглядали різноманітні теорії щодо цього феномену – зокрема, А. Квятковського, В. Расевича, Ю. Прохазько, Т. Возняка, В. Костирко, Я. Грицака та інших.

Присутні висловлювали різні думки з цього приводу, але зійшлися на тій, що незважаючи на те, що умови формування і навіть існування сучасної української нації дуже складні, а донедавна існував певний цивілізаційний конфлікт, розбіжностей між Сходом і Заходом країни після Революції Гідності стає дедалі менше, оскільки ідея єдиної України та європейського вектору її розвитку стають все більш популярнішими серед населення різних регіонів України, у тому числі і на сході.

Тож учасники круглого столу у Львові запропонували створити спеціальні культурно-просвітницькі центри, які б поєднали Східну Україну та Європу, у яких галичани відігравали б об’єднуючу роль, тим більше, що однією зі складових частин галицького світосприйняття є ліберальні ідеї та європейські цінності. Провідне місце у цих процесах мають відіграти інтелектуали.

А от учасники круглого столу в Івано-Франківську, натомість, висунули ідею про створення державної інформаційної політики просування української національної ідеї, яка б стала модною і популярною серед більшості населення нашої держави і, таким чином, назавжди «зняла» б цивілізаційні розбіжності.