«Мінські домовленості» - шлях вирішення конфлікту чи рецепт катастрофи?

ВІДОЗВА учасників експертної конференції «Мінські домовленості - шлях вирішення конфлікту чи рецепт катастрофи» щодо неприйнятності нав’язування Україні обмеженого суверенітету шляхом реалізації «Мінських домовленостей»

Серед численних причин того, що «Мінські домовленості» не спроможні принести бажаного миру і є порушенням духу та букви закону, демократичних норм та принципів, можна виокремити п’ять головних:

1. «Мінські домовленості» є нав’язуванням міжнародній спільноті та українському суспільству наративу громадянської війни в Україні, де Росія є не агресором – стороною конфлікту, а посередником у «врегулюванні». Реалізація такого сценарію створить підґрунтя для справжнього громадянського протистояння і розширить політичні важелі впливу Кремля на офіційний Київ через узаконення утворених і підтримуваних Росією маріонеткових організацій – так званих ДНР/ЛНР.

2. Реінтеграція окупованих територій у політичне, гуманітарне і правове поле України із особливим статусом (з урахуванням вимог агресора) має на меті створення перешкод реалізації волі переважної більшості громадян стосовно вступу до ЄС і НАТО, а також посилення відцентрових процесів на решті території країни. Сценарій нав’язування обмеженого суверенітету є абсолютно неприйнятним для українського суспільства, адже протидія цьому була однією з головних причин Революції Гідності.

3. Надання особливого статусу окремим регіонам, непідконтрольним центральній владі з неконтрольованою нею частиною державного кордону, є порушенням принципу унітарності держави, а також рівності громадян перед законом і може послужити поштовхом до фрагментації країни, що є однією з технологій ведення війни гібридного типу.

4. «Мінські домовленості» з правової точки зору є нікчемним документом (укладені з грубим порушенням норм Закону України «Про міжнародні договори») і не можуть бути вище за Конституцію держави. Зовнішній диктат щодо її змісту протирічить праву і принципам демократії. Взявши від імені України зобов’язання щодо змісту і термінів конституційних змін, президент перевищив свої повноваження. Розпочавши процедуру імплементації таких змін до Конституції свої повноваження перевищили і народні депутати України. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно українському народові, а узурпація цього права державними органами чи посадовими особами є державним злочином (Стаття 5 Конституції України).

5. Послідовність заходів, що передбачена текстом «Мінських домовленостей», не відповідає загальновизнаним підходам врегулювання збройних конфліктів з приводу влади і території, оскільки відновлення безпеки (припинення вогню, відведення озброєнь) і забезпечення стабільності (наявність ефективних міжнародних механізмів забезпечення моніторингу та примушення сторін до виконання домовленостей, перехідна адміністрація) повинні передувати процесам підготовки і проведення виборів.

Попри факт невиконання жодного з пунктів «Мінських домовленостей», що давало підстави визнати їх недійсними після 31 грудня 2015р., політики продовжують твердити про їх безальтернативність. Міжнародна спільнота і українське суспільство свідомо вводяться в оману з метою скасування обмежувальних заходів та санкцій проти агресора. Над цим наполегливо працює російська дипломатія, «друзі Путіна» в ЄС за відсутності твердої, аргументованої позиції офіційного Києва.

Подальші конституційні ігрища не лише підривають легітимність діючої влади, ще більше радикалізують суспільство, посилюють розкол всередині самої влади та посилюють атмосферу правового нігілізму в Україні, що матиме далекосяжні негативні наслідки.

За таких умов, з метою

- повернення держави у правове поле,

- унеможливлення обмеження суверенітету України шляхом внесення змін до Конституції та законодавства загалом, обумовлених вимогами агресора і зовнішніх сил;

- зменшення внутрішньополітичної нестабільності,

- унеможливлення внутрішньополітичного розколу, пов’язаного із внесеннями змін до Конституції України у так званій «частині щодо децентралізації»,

- унеможливлення потенційного громадянського протистояння, пов’язаного із внесенням змін до Конституції України у неправовий спосіб, без обговорення серед експертів, суспільного діалогу, а також належних дебатів у Верховній Раді України

вимагаємо від президента України, усвідомивши свою відповідальність перед українським народом і державою:

1. Визнати, що термін «дії» «Мінських домовленостей» збіг, і навіть попри їх неправову природу, а також те, що вони були нав’язані Україні за допомогою сили і погроз застосування сили, жодний пункт не виконаний саме країною-агресором. «Мінські домовленості» не відображають природи конфлікту, спричиненого агресією РФ проти України, і не ведуть ані до її припинення, ані до відновлення миру.

2. Висловити готовність до політико-дипломатичного вирішення російсько-українського конфлікту, залишивши за собою право використання всіх легітимних методів, наявних сил і засобів, включаючи військові, з метою захисту держави, відновлення її суверенітету і територіальної цілісності у міжнародно визнаних кордонах.

3. Суттю переговорів мають бути виключно такі положення:

- припинення збройної агресії РФ проти України;

- звільнення усіх окупованих територій – окремих районів Донецької і Луганської областей, АР Крим та м. Севастополь;

- звільнення усіх без винятку заручників і політичних в’язнів;

- відшкодування збитків, понесених Україною внаслідок російської агресії.

В міжнародно-правовому плані мета має полягати у відновленні status quo ante дії положень Хельсінкського Заключного акту НБСЄ (ОБСЄ) в частині територіальної цілісності суверенних держав та непорушності їх кордонів, а також не дозволити Росії зруйнувати засади системи захисту прав людини і розвитку демократії.

Попри мовчазне ігнорування Будапештського меморандуму, наполягання на його виконанні та використання механізмів, передбачених цим документом не лише слугують інтересам України, але і реанімації довіри до системи нерозповсюдження ядерної зброї.

4. Ініціювати створення нового формату врегулювання російсько-українського конфлікту за участю США, ЄС, Росії та інших зацікавлених країн (насамперед підписантів Будапештського меморандуму), включивши до порядку денного переговорів не лише питання деокупації окремих районів Донецької і Луганської областей, але й Криму, а також вироблення міжнародних юридичних гарантій безпеки України.

5. Ініціювати згідно Ст. 39 Статуту ООН скликання позачергового засідання Ради Безпеки ООН з метою визнання цим органом акту агресії Російської Федерації проти України, у разі блокування прийняття рішення з боку Москви ініціювати розгляд цього питання на Генеральній Асамблеї ООН.

6. Заявити, що з огляду на міждержавний характер конфлікту внутрішньополітичні питання України не можуть бути предметом переговорів між ворогуючими сторонами. Зміни до Основного закону відбуватимуться у відповідності до діючої Конституції і законів України та виключно в інтересах українського народу із широким суспільним і експертним обговоренням, належними дебатами у Верховній Раді України. Україна готова обговорювати питання внутрішньополітичних реформ, у т.ч. змін до Конституції, лише із європейськими партнерами у контексті адаптації національного законодавства до вимог Угоди про асоціацію.

7. Внести до Верховної Ради з вимогою розглянути їх як невідкладні законопроекти про негайне скасування законів «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей», «Про недопущення переслідування та покарання осіб-учасників подій на території Донецької та Луганської областей», «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України», а також законопроекти «Про тимчасово окуповані Російською Федерацією окремі райони Донецької і Луганської областей», «Про колаборантів».

8. В законодавчому порядку визнати так звані ДНР/ЛНР іррегулярними збройними формуваннями, які фінансуються, озброюються, контролюються РФ, а отже є інструментом здійснення Росією проти України збройної агресії, що підпадає під «Визначення агресії», відповідно до Резолюції 3314 (ХХІХ) затвердженої ГА ООН від 14 грудня 1974 р.

9. Сформувати консолідовану претензію до держави агресора.

10. Ініціювати створення міжнародної комісії для оцінки збитків, завданих збройною агресією Росії для наступного відшкодування їх через міжнародні суди.

Фонд «Майдан закордонних справ»
Центр глобалістики «Стратегія ХХІ»
Український центр економічних і політичних досліджень ім. Разумкова
Центр досліджень армії, конверсії і роззброєння
Аналітичний центр «Digest & Analytics Ukraine»

28 січня 2016 року
м. Київ

DIGESTS&ANALYTICS UKRAINE·29 СІЧНЯ 2016 р.