​Чи існує альтернатива «мирним планам» Порошенка і Зеленського?

Так! ІЗОЛЯЦІЯ ЗОНИ ОКУПАЦІЇ. Хотів був учора розповісти про це глядачам телеканалу «НАШ». Почав наводити приклади з історії успішного повернення територій. Але мене обірвав ведучий, мовляв, вас тут таких істориків багато і кожен трактує щось по-своєму. Історика образити легко, але тоді історія помститься кривдникам. Тому, напишу тут те, що не дали сказати там.

Генеральна лінія старої і нової влади виходить з постулату про те, що «Донбас – це Україна». З точки зору міжнародного права – так. Але… Якщо зазирнути в шкільні підручники і відвідати уроки в школах Донецька і Луганська, переглянути телебачення Л/ДНР, поспілкуватися з пересічними мешканцями ОРДЛО, то одразу стане зрозуміло, що п’ять років російської окупації і тридцять років пропаганди унікальності та зверхності Донбасу зробили з його мешканців «народ» іншої держави, російської. Вони давно втратили, а дехто і не мав відчуття причетності до України. Як і раніше «Украіна нам должна». Бойовики для них «наши мальчикі». Навіть говорять вони так, як до війни я чув в Криму та від донецьких: «у вас на Украінє», «там в Українє» і т.п., підкреслюючи власну окремішність. Це й не дивно чути від нащадків переселенців з російської глибинки та денаціоналізованих совком укрАінцев.

Це до того, що слід критично ставитися до нав’язуваної нам п’ять років схоластичної дилеми: що важливіше – люди чи територія. Звісно в ОРДЛО є проукраїнські громадяни. Українській владі слід подбати про них.

Тепер про окуповану територію. Чи є наша ситуація зі втратою територій якоюсь винятково унікальною? Ні. В Европі є приклад провінцій Ельзас і Лотарингія, які довгий час були окуповані Німеччиною, а потім повернуті Францією без всякої формули Штайнмаєра. Чехія повернула Судетську область, котру Франція та Великобританія «подарували» Гітлеру в Мюнхені в 1938 році. Хорватія на сім років «заморозила» війну з Сербією, але таки повернула втрачені території. З 1945 року і по сьогодні Японія працює над поверненням відібраних росією північно-курильських островів. І тепер вже навіть у путіна немає сумнівів у тому, що Японія їх безсумнівно поверне собі. Ще й Сахалін прихопить на додачу.

Сусідня Молдова не погодилася на аналогічний з мінськими угодами план федералізації та двомовності в обмін на Придністров’я. Молдовани добре розуміють, що найменша поступка росії, її мові, її культурі призведе до краху суверенної молдовської держави. Замирившись з росією ціною ізоляції зони окупації, Молдова зберегла й наростила економічний потенціял, продовжує консолідовувати націю й має всі підстави сподіватися невдовзі повернути свої землі на лівому березі Дністра. Про роль української влади в підтримці проросійської адміністрації Придністров’я, Оперативної групи російських військ (14-а армія) та контрабанди можна написати цілий роман. Але це предмет іншого допису.

Отже, світовий досвід свідчить, що втрачені території повернути можна, не втрачаючи власного суверенітету та національних цінностей. Суспільство має нарешті примусити владу розглянути план мирного врегулювання через ІЗОЛЯЦІЮ ЗОНИ ОКУПАЦІЇ. ІЗО дозволяє зберегти суверенітет, статус суб’єкту міжнародних відносин і сконцентруватися на соціяльно-економічних та культурно-освітніх реформах, які зміцнюють країну і націю.

П’ять років нас лякають так званою «заморозкою» конфлікту на противагу спочатку «мирному плану» Порошенка, а тепер «мирному плану» Зеленського. Нас, речників концепції «ізоляції зони окупації», роками цькують на телеефірах і в соцмережах, спитайте-но у О.Ружанського, Д.Снєгирьова, В.Лаптійчука та багатьох інших. Нас заносять у «чорні списки» медведчуківських та порошенківських телеканалів.

Які реперні точки з досвіду успішних країн можна запозичити до плану замирення з росією через ізоляцію зони окупації?

По-перше, не зрікатися окупованих територій. Слава Богу, обидва наших президенти на це не йдуть.

По-друге, відмовитися від спекуляцій на тему «наших людей на окупованих територіях». Замість витрачати кошти на їхнє соціяльне забезпечення в ОРДЛО, треба вкласти ці кошти в їхнє повернення і облаштування у вільній Україні.

По-третє, надіслати чіткий сигнал НАТО і рф щодо наміру ізолювати зону окупації і запропонувати міжнародним партнерам сконцентруватися на забезпеченні миру на кордоні зони російської окупації та українських військ. Четверте – піар і комунікація. Тут є де «розвернутися» сценаристам і режисерам студії «95 квартал» та Офісу президента. Весь світ має побачити зворушливі й яскраві історії життя людей на окупованих та вільних землях України.

П’яте – наповнити реальною роботою, а не імітацією бурхливої діяльності, українські територіяльні органи влади АР Крим, окупованих районів Донецької та Луганської областей.

Шосте – готувати широкомасштабний, покроковий план деокупації. Вже призначити і навчати людей, які його згодом реалізовуватимуть.

Сьоме – визначити і донести до суспільства та міжнародної спільноти термін проведення місцевих виборів в ОРДЛО після деокупації. Свою пропозицію я озвучив ще в 2015 році – кожен рік окупації помножити на два роки реабілітації та поступової лагідної українізації.

Про економічні реформи та зміцнення ВПК і ЗСУ, реформу спецслужб та інформаційну присутність і порядок денний вже чимало сказано, але недостатньо зроблено.

Тож, наш мирний план – це ізоляція зони окупації і стрімке нарощування потенціялу перемоги України.

Андрій Ніцой, facebook.com

Фото из сети Интернет