​І знову вибори!

Вибори у столиці України, райони якої були донедавна позбавлені права на обрання органів самоуправління - народних рад - могли б вважатись унікальними за брехливим лицемірством, якби молода і недосвідчена у політиці команда раптом не крикнула по-дитячому, як у казці Андерсена, на весь голос : «А король - бо голий!» - і всі розгублено проказали: «голий…» і так байдуже погодились на відновлення права народу обирати владу на місцях, як до того понуро кивали головами на знак згоди з безправ’ям.

Отож, так було, і, хто його знає, як буде.

П’ять років у Києві панує каста чиновників, що видає себе за безкорисливих народних провідників з самопризначеними зарплатами у мільйони гривень на фоні жебрацьких зарплат трудівників і пенсій ветеранів. Це вони пишаються належністю до європейської держави Україна з відомим поділом влади на «три незалежні гілки влади» і безсоромно кастрованим терміном «НЕЗАЛЕЖНІ». Привчені до гегемонії однієї партії – комуністичної – вони чи то свідомо, чи за політичними рефлексами, вилучили із заповіту Локка і Монтескьє – основи першої світової конституції США від 1787 року – на сьогодні скандальний для України - термін «незалежні». Саме за його допомогою у світі забезпечується робота незалежних трьох гілок влади: суду, органу законодавства, і виконавчого, одним словом, від того, від чого у наївної сіроми, готової лише на крики «ганьба!» і «геть!», болить голова.

З усуненням цього визначального терміну, що відрізняє вільне суспільство від рабів, маємо залежний від влади чиновників кишеньковий суд, одягнений у пишні попівські ряси, кишені якої набиті захмарними грошима платників податків (щоб легше служилось!) і таку ж залежну, не обрану, як Верховна рада, а призначену виконавчу під управлінням призначеного голови Ради міністрів. І над тим чиновницьким «ареопагом» вже, - як поминки, за таким рідним поняттям, як от «генсек КПРС» або «генералісимус», - запроваджена нова посада обраного президента – глави держави» - по суті четверта владна «гілляка». Прокомуністичний склад Верховної ради 1996 року передбачив посаду президента не як голову виконавчої гілки влади з широкими повноваженнями за прикладом конституції США, а саме як подобу такого рідного і близького поняття на кшталт - «генсек ЦККПСС», бо їхній розум на той час був налаштований в одному напрямку: нагорі – «генсек», нижче – ЦК , а все решта – контрреволюція. З того часу точиться безглузда дискусія: чи то ми «президентсько-парламентська» республіка, чи навпаки – «парламентсько-президентська»?.. А насправді маємо собі конституційний покруч, що забезпечує неконтрольовану владу чиновників, сформовану не вибором народу, а самопризначенням чиновницької братії. Серед того юридичного збіговиська відрізняється вінець демократії - Окружний адміністративний суд Києва, розміщений у будівлях колишньої військової частини з величезним плацом для муштрування солдатів, на сьогодні так заставленого приватним автотранспортом вершителів правосуддя, що людям доводиться лавірувати поміж суддівських авто, щоб добратись до канцелярії суду. Ось де справжня ціна знищеного терміну «незалежні» - в даному випадку суду - з повним підпорядкуванням владним структурам і капіталу! Цікаво, в яких ще країнах судді так масово прибувають на роботу одразу цілим автопарком? Чи ми і тут «попереду Європи всієї»? Це аж ніяк не заважає нашому суспільству мліти від щастя з приводу за одну ніч ухваленої конституції від 1996 року - небаченому прояву новітньої демократії, - а, насправді, просто конституційному покручу, з таким же необачним по глупоті і узаконеному беззаконню влади з диким правом «довічних» суддів, щоб не за волею виборців обирався керівник судової та виконавчої гілок влади, а волею чиновників, «жадною толпой стоящіє у трона»(М.Лєрмонтов). А щоб «історично» підкріпити власне право на свавілля, «клас чиновників» (термін Ф. Енгельса) успадкував не Українську Народню Республіку, частково розстріляну, частково згноєну у сталінських концтаборах та розсіяну по закордонних еміграціях, а… Українську Радянську Соціалістичну Республіку (УРСР) – накинуту українському народові московсько-більшовицьким окупантом під проводом Леніна і Троцького. Тож чи дивина, що українське суспільство вже 29-й рік (разом з лукашенківською Білоруссю) надає право посткомуністичному чиновникові ігнорувати 102-гу річницю проголошення незалежності України, яка разом з іншими «республіками-колоніями» колишнього СРСР, котрі відновили проголошені ще 1918 року Акти незалежностей, тільки Україна замовчує проголошений IV Універсалом законний і ще ніким не скасований Акт свободи і незалежності. Головне, за словами Леоніда Кравчука – шостого президента (після Симона Петлюри, двох Левицьких, Витвицького та Миколи Плав’юка) - «щоб з голови комуністів не впав жоден волос». З того часу політична перукарня працює бездоганно.

Тож чи дивина, що історія сучасної незалежної України прямує у бік тоталітарної влади, яка на сьогодні поступово набрала карикатурних форм за відомим правилом: «Історія повторюється двічі – вперше, як трагедія, вдруге, як фарс»(К. Маркс). Тому так безболісно в столиці України почали ліпити знайому тоталітарну вертикаль шляхом злиття двох гілок влади – законодавчої і виконавчої – в одну на чолі з «мером» В. Кличком (термін «МЕР» непередбачений жодним законодавством України, але охоче «обмолочений» послужливими журналістами). Якщо автори конституції США поділили владу на три незалежні гілки, щоб вже ніколи на спину народу не вилізали царі, князі, курфюрсти, імператори, то процес «злиття» розділених українських владних гілок мав свою зворотню мету – необмежену владу. Щоб там не казали автори поділу влади на три незалежні гілки – Джон Локк і Шарль Монтескьє – а керувати людьми та їх грішми майже в одноосібному порядку набагато легше і, головне, ефективніше, щоб не сказати комфортніше.

Ось приклад з історії нашої столиці (інтернет):«Київська міська державна адміністрація збільшила видатки міського бюджету на будівництво пішохідного мосту між парками «Хрещатий» та «Володимирська гірка» на понад 132 мільйони гривень.

Про це повідомляють «Наші гроші», посилаючись на відповідне розпорядження КМДА.

Для збільшення фінансування будівництва мосту, міська влада Києва перерозподілила видатки бюджету на 2019 рік, скоротивши витрати на реконструкцію Київського зоопарку на 232,6 мільйона гривень.

Наразі загальна вартість будівництва нового пішохідного мосту у Києві складає майже 420 мільйонів гривень».

Показово, що Міська рада навіть не згадується! Переворот? Та ні, що ви, просто стратегія «мера» і мовчання виборців даються взнаки.

Хто з киян не пам’ятає, як влада «мера» рвалась до надбудови на станції метро «Героїв Дніпра» вавилонської торгівельної вежі на втіху олігархам, буквально розігнавши дрібну та середню торгівлю? Мешканцям Оболоні направду було невтямки, чого це перед тим на величезному колі над станцією метро почали з’являтись якісь шпаркі «представники народних мас» з галасливими вимогами ні з того, ні з сього закрити роздрібну торгівлю, що лише потішало людську сірому, яка оговталась, та було пізно. Кинулась та сірома до Хрещатику 36 - до гібриду законодавчої гілки влади з виконавчою - з протестом, та було пізно: «мер» переміг, безумовно за демократичною підтримкою олігархів (спробуйте довідатись про їх прізвища!) І кошти платників податків пішли під ноги новітнім капіталістам, не допомогли ні безсилі громадські дискусії перед фасадом, ні у приміщенні Міської ради.

420 мільйонів гривень на будівництво «скляного мосту» замість оновлення рухомого пасажирського транспорту, якого кияни чекають по півгодини на зупинках, кинуті на вітер задля забаганки грошових мішків.

На черзі вибори до районних рад, занедбаних за непотрібністю і приспаних «мером» та його почетом. Залишається лише поспівчувати пану В. Кличку за цілком справедливу акцію сучасної влади, яка позбавила славетного боксера права сидіти одним сідалом на двох владних стільцях, перетворених в один боксерський кулак «Удар».

Отже, всі на вибори! Обрали «слуг народу», то чому не обрати знову боксера Віталія Кличка, що зазнав рішучого нокдауну у позбавленні його одноосібного правління? Глядіть, щоб він ще не пустив за вітром мільйони наших гривень на доставку із Сахари на київські пляжі кришталево чистого піску!

Тільки не забудьмо попередження Монтескьє, десь за два з гаком століття до наших часів:

«Не буде свободи, якщо судова влада не відділена від влади законодавчої і виконавчої. Якщо вона сполучена з законодавчою владою, то життя і свобода громадян виявляться у владі сваволі, тому що суддя буде законодавцем. Якщо судова влада сполучена з виконавчою, то суддя одержує можливість стати гнобителем».

Отож, марш – марш на вибори, Віталій Кличко і «гілки» чекають!

Олесь ГРИБ, який за дорученням Ради Київського міського відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів (КМВ ВОВ) запрошує громаду на розмову і ухвалення рішення в колонній залі Міської ради 19 вересня, об 11 ранку, в суботу на тему «Конституційні проблеми України». У разі продовження карантину зустріч буде перенесена, про що громада довідається із ЗМІ

Фото dif.org.ua