​Чи стало нам все російське чуже?

В Україні повторюють ті ж помилки, які робили в Грузії. З одного боку рф – ворог, який в 1992, 2008 рр. вбивав грузинський народ, анексував території, з іншого – треба дружити, «шукати однодумців», займатися культурною дипломатією. Серед таких були артисти, письменники, журналісти. Один з них добре відомий П. Шеремет, якого в Грузії вважали – героєм, бо зміг вирватись «на свободу» з авторитарної Білорусі.

Павло Шеремет отримав російське громадянство, працював на державному телеканалі «ОРТ». Зняв фільм в Абхазії 2002 року за завданням російського «Першого каналу», де вихваляв сепарів, принижував біженців.

У 2006 р. консультував створення сепаратистського каналу «Абаза ТВ».

У лютому 2009 р. Шеремет приїздить в Грузію з презентацією своєї книжки «Саакашвілі/Грузія. Загиблі мрії». Для більшості громадських і політичних діячів, та і звичайних громадян, ця книга стала негативом і обуренням. Тим більше, після російсько-грузинської війни 2008 р. Автор висвітлив Грузію, як таку, яка без рф – ні що, намагався переконати грузинів «підкоритися»...

З рештою, сам президент, пан Саакашвілі, зробив величезну помилку в 2010 р., коли радив починати «співробітництво з рф і спілкуватися виключно з опозиціонерами», навіть запросив до свого уряду декілька російських «спеціалістів» і, звісно, прагнув розвивати туризм, мовляй, «хай їдуть, залишають тут гроші». Навіть під Б. Іванішвілі і Ко зробили закон про прискорене надання громадянства.

Наразі господар Грузії Іванішвілі (який всі свої величезні статки зробив в рф) закрив великодушного Міхо у в’язницю, як свого особистого ворога і країни.

На блакитних екранах наприкінці 2010 почали з’являтися «гарні росіяни», різної якості лайна… і так поступово для 35 відсотків громадян війна забулась, і часто можна було почути «кто старое помянет…». Згодом лишилась тільки дата 8.08.2008 – про яку згадують раз на рік, як дань традиції, а в підручниках історії їй присвячено лише маленький абзац.

Така жорстока ціна дружби з російськими «господами».

Г. Шиллер стверджує: «Для маніпуляції потрібна фальшива дійсність, в якій її присутність не буде відчуватися».

Україна 9-й рік у стані війни. Воюють і гинуть найкращі люди країни. На фронт відправились всі, хто міг і хотів. Люди вважають за честь воювати проти всього російського.

А в тилу картина світу зовсім інша. Люди живуть в інформаційному просторі і часто не відмежовують маніпуляцію від корисної інформації, не включають критичного мислення.

Сучасний світ, а тим більше під час війни, став «світом мас-медіа», а суспільство виявляється найбільш пристосованим до міфологізації політичного життя і, отже, найвразливішим для маніпуляцій.

З квітня місяця 2022 р. в українському інформаційному просторі почала з’явилась «белая» опозиція, тобто ті росіяни, які все знають: що погано, що добре, про політику і демократію, от тільки ради не можуть дати собі і своїй країні, а опозиційні політики з Ізраїлю, США, Європи на українських ТБ вирішують свої проблеми.

Їхні дописи/інтерв’ю зосереджені на темах: економічні санкції, «ми хорошие, ви виходили на протести» і дають поради невідомо кому, як облаштувати росію після падіння путінського режиму. Хіба це не аморально? Але вони не перейматимуться моральністю. Тому ми повинні припинити (тим більше російською мовою) надавати їм доступ до українських медіа, тим більше до мізків нашого «прорадянсько-ватного» населення, чи тих, хто і досі «не визначився…». Якщо – ні, наслідок очевидний — дестабілізація внутрішньополітичного життя, стагнація, труднощі модернізації українського суспільства. І довга війна!

В Україні не вирішених питань купа: перемогти у війні ціною величезних втрат, не напрацьована гуманітарна політика, що будемо робити з населенням, яке жило в окупованому Криму, з тими, хто виріс в ЛДПР і з малечку ненавидів все українське, з 5-ю колоною, з виборчим правом, колаборантами… А ми в цей час переймаємось російськими «думками».

Умберто Еко писав: «Щоб приспати свідомість, встановити диктатуру, чи здійснювати державний переворот, достатньо встановити контроль над телебаченням».

Не прийнятно для воюючою країни: коли під час евакуації скалічених Азовців, «народне заспокійливе» Арестович роздягався-переодягався в етері на «ліберальному» ТБ «Латиніна», а сама Латиніна має намір будувати осередок росії в Україні, коли українські аналітики розповідають росЗМІ про хід війни, коли на «єдині новини» України витягують «політичного аналітика» Олексія Плотнікова, нардепа 5-го та 6-го скликання від Партії регіонів, з проханням порадити як «зробити економіку міцною», коли переймались долею «дисидента» - російського режисера Кирила Серебряннікова, друга Суркова, того самого пана, який був архітектором ЛДНР.

Митець представляв свій новий фільм «Дружина Чайковського», який увійшов до конкурсної програми 75-го Каннського кінофестивалю.

Коротенька довідка про «дисидента»: К. Серебрянніков ще в 2012 р. отримав від держави частину театру ім. Гоголя «і може використовувати її на свій розсуд». Цей персонаж був частим гостем на з’їзді партії «Единая россия». Він вийшов в арт-дирекцію фестивалю «Територія» президента рф.

Філософські роздуми митця друкували в урядових виданнях для шанованого обговорення новизни «високої російської культури». Можна тільки здогадуватись, за чий кошт він створив фільм «Дружина Чайковського»?

І ось Серебрянніков у Каннах на прес-конференції фестивалю закликає до співчуття до російських солдат та їх родин. Звісно, йому «і українців теж жаль». Але своїх більше, бо «вони є жертвами обману, маніпуляціями свідомості, бідності…». Також Серебрянніков висловився проти «скасування» російської культури через напад рф на Україну та закликав допомагати сім'ям російських військових і росіянам-переселенцям, а також пом’якшити санкції проти російських олігархів. Серебрянніков пропонує світу підтримати родини росіян, які вчиняють геноцид проти українців. І він підтримує їх сам!

На жаль, не було можливості надати митцю і Ко перехоплені СБУ розмови «овечок Доллі – жертв обману» безпосередньо під час прес-конференції, які розповідали своїм батькам, як вони у наших полонених відрізали вуха, ґвалтували дівчат і дітей, мародерили? Взагалі, його меседжи не дивують - він захищає своє.

А український режисер Сергій Лозниця при врученні нагороди France Culture, отримуючи нагороду за внесок у кіномистецтво, захищав «російський світ, мову» та «велику російську культуру».

Одна з його тез: «Замість того, щоб поставити російську мову, рідну мову для 30 відсотків громадян країни, на службу Україні, «культурні активісти» знемагають від безглуздої, сизіфової праці – знищити те, що незнищенне. Як можна воювати проти всього цього? Як можна ототожнювати лиходійства, що здійснюються нинішнім російським режимом, з творами тих російських авторів, які стали частиною світової культури, а отже – надбанням всього людства?»

Культура не існує сома по собі і сама для себе. Хіба культура, в широкому сенсі, не повинна була стати протиотрутою рашизму. Хіба не по колективній поведінці народу оцінюється рівень культури, його якість. Кожний негідник, який прийшов вбивати мирних людей в Україну, вихований на Достаєвському, Шостаковичі, Чехові, на «добром русском солдате», на кінах тих же Серебряннікова і Лозниці…

Значить, російська культура виявилась слабкою і нікчемною! Вона не змогла вплинути на свідомість людей і застерегти від біди! Змогла тільки – «культивировать» насильство, ворожнечу.

Ми всі повинні усвідомити: будь-що російське - вороже за визначенням. Адже будь-що російське хоче вбити українське. Це - аксіома. Україна антиімперська країна, модерна, так чому тягнемось до імперських «геніїв» - акторів, істориків, аналітиків, журналістів. Це вказує на те, що, на превеликий жаль, ми все ще надто «зачаровані на Схід», як писав Тичина, надто залежні від російського імперативу. Ще не відчули смак великої загрози.

Наші погляди на майбутнє апріорі не можуть збігатися з поглядами російських лібералів. Німці в свій час проходили процес денацифікації. росія і росіяни не повинні цього уникнути, їх очікує така ж сама історія.

Манана АБАШИДЗЕ, «Конфлікти і закони»

Фото facebook.com/vymkny.ru