​Час Х для нашої країни, або Хто є ху?

Соціолог Антипович про те, якщо Зеленський не піде на другий термін: «Це страшне питання. Якщо він не йде, то там – нікого. Бо ця держава просто в тартарари розвалиться, якщо він не піде на вибори».

Країна травмована війною. Ми й раніше, всі роки незалежності, не були суспільством складних рішень, а тепер тим більше.

Якщо вже є думки про «катастрофу без Зеленського», мабуть, треба згадати, як насправді розпочалась катастрофа з приходом Зеленського на пост президента.

Рейтинг Зеленського було роздано, як Wi-Fi. Електорат купив квиток у «світле та мирне майбутнє без стрілянини» на президентських виборах.

Вся його компанія – це строката маса саморекламного сміття, змішаного з політичним гаданням на кавовій гущі.

Громадяни України обирали кота в мішку, не розуміючи ідеологію партії «Слуги народу», бо її просто НЕ було. На початках вони були лібертаріанцями, потім – соціалістами, з рештою передумали і вирішили стати центристами.

У 2019 р. Зеленський прямо говорив про «повстанцев на Донбасе», повагу до росії, яка анексувала територію країни, яку він очолює, вбила понад 14 тисяч громадян і завдала жахливих економічних збитків. І це не викликало жодної реакції більшості в суспільстві... не було цікаво, що він там верзе.

А обіцяна «Держава у смартфоні» закінчилася тим, що «державна людина» Богдан Яременко спілкувався у своєму смартфоні з повіями. Ну з ким не буває, головне всіх «загнати» в смартфон і одночасно боротись з бідністю!

У дусі новітньої традиції квартальної Візантії, випхали на перший брифінг абсолютно непідготовленого змістовно «героя». Бездарна риторика, ксенофобські випади та безсмертні перли про те, що він вестиме переговори з ОРДЛО, а не терористами… вата слів!

Це позорисько довго розмахувало своїми відсотками на виборах і апелювало до натовпу. А незабаром завело до парламенту «мішок із котами». Комітет свободи слова ВР у 2019 р. очолив Нестор Шуфрич. Глашатай путіна отримав найважливіший комітет. «Незріла більшість» розхопила «грошові» комітети як гарячу шаурму, а свобода слова для них – порожній звук. Тим більше, що вони збирались спілкуватися з нами без посередників.

Це принизливо до того, що ми, громадяни своєї країни, з тривогою чекали, що президент може зморозити таке, що на глобус не натягнеш. Не знали, хто перед нами – Голобородько, Наполеон, Чапаєв, чи ще хтось. Для об'єктивної оцінки достатньо прочитати комюніке з гарним перекладом та згадати велику кількість поступок, на які пішов Зеленський заради того, щоб побачитися з путіним у Парижі.

Не обійшлося без чергової феєричної дурості – я про історію, коли Зе заявив, шо «готовий багаторазово тиснути руку путіну, щоб той повернув Донбас і Крим». Рукостискання – валюта сумнівна. Саміт в Парижі показав, що Зеленський не росте і нічому не вчиться.

А на початку 2020 у суспільства поставало лише 2 питання: «Чи є у нас час, щоб Зеленський прийшов до тями, і в яку трясовину затягне нас турборежим?»

«Головні помилки Зеленського ще попереду, сумнівів вже немає, його слабкістю обов’язково скористається путін» - писала я, за що отримувала критику з усіх сторін.

Звісно, можна «зробити всіх», якщо у тебе за спиною стоїть Арсен Борисович Аваков. «Слуга» отримав свого «держиморду», але не розумів, що цей гравець завжди грає на своєму полі. По суті, Аваков залишався комерсантом і для нього посада голови МВС – це була подушка для його бізнесу.

Здулися СН дуже швидко. Путч Лізи, кнопкодавство, детектори брехні, сама брехня та войовнича некомпетентність. До влади прийшов третій склад партії регіонів.

«Права людей», «перед законом усі рівні», «конституція» - виявились «важкими словами» для влади, фонетично й інституційно. Залишалось лише говорити те, що хочуть чути виборці.

«Завершити війну до кінця року… Не знаю, хто міг би завершити війну швидше за мене». Це ті заяви, зроблені президентом Зеленським в інтерв'ю Euronews, доводили одне: головне для нього – якнайшвидше закінчити війну на Донбасі. Будь-якою ціною. Навіть якщо ця ціна – втрата тисяч життів, кілометрів територій та суверенітету. СН був потрібен результат нашвидкуруч, вони рухались безладно і хаотично, орієнтуючись «може, спрацює».

І ось це «аби швидше/зазиранням в очі агресору», а не продуманий план дій та підготовка до великої війни, що якщо той, від кого залежить закінчення війни – путін, пообіцяє йому цей мир, Зеленський піде на будь-які умови кремля, і стало одним з поштовхів до повномасштабного вторгнення.

Пройшла зустріч у нормандському форматі, Зеленський регулярно розмовляв з путіним по телефону, і тому були «великі успіхи»: розведення військ (але обстріли продовжуються), обмін полоненими (неважливо, що на беркутівців), повернення кораблів (де-факто за рішенням міжнародного трибуналу).

Показовою була реакція у 2020 р. української влади на атаку російських найманців. Зеленський говорив про «цинічну провокацію» та «спробу зірвати мирний процес на Донбасі, який почав просуватися хоч і невеликими, але нестримними кроками». Арахамія пішов ще далі і сказав, що невідомо, «як це почалося, хто конкретно наступав, з якого боку наступав, які формування брали у цьому участь» і «не треба цим маніпулювати».

А Мендель виступала із проханням до ЗСУ не стріляти. Складалось враження, що відповіді наших військових на атаки окупантів взагалі дуже дратували владу.

У риториці лідерів нації були відсутні слова «росія», «кремль», «путін» і ніхто не казав, що це ніяка не провокація, а чергова демонстрація путіним того, хто господар на окупованих територіях. Це клацання по носу Зеленському і пряме свідчення того, що немає жодного мирного процесу.

А коли лідер країни, на яку напали, бігає за президентом країни-агресора, намагається зловити його за піджак і зазирнути в очі, клопоче щось про спроби неназваних сутностей зірвати мирний процес – то в очах усього світу це викликало гидливий подив. І у світових лідерів виникало логічне питання – якщо він намагається обійняти чобіт, який йому поставили на груди, то чому ми маємо втручатись? Напевно, домовляться якось?

Треба було будувати патронні заводи, знищувати ворогів, жорстко ставити на місце, знаходити союзників та нетривіальні рішення. І, головне, вести за собою людей, дати їм надію на гідне життя і виправдати цю надію.

На жаль, це все — не про Володимира Олександровича і його оточення.

Ця людина своєю лякаючою некомпетентністю загнала в куток і себе, і Україну. путін задоволений. Його мавпи-ставленики — теж. А 5-та колона аплодувала стоячи.

Лідер нації виявився не готовим до викликів нашого часу. З 2019 по 2022 сталося дуже багато зовні не пов'язаних подій, які говорили про те, що населення зробило трагічну помилку.

Слабкість та некомпетентність Зеленського однаково відчули і у Києві, і у Вашингтоні, Берліні, Парижі, а найголовніше - у москві.

У гру вступила важка артилерія – Андрій Єрмак! Людина, яка фактично очолила всі ключові напрями в державі. Як Ющенко колись заявив: «Балога – це я», так Зеленський може з повним правом сказати «Єрмак – це я».

Державна пара Зеленського та Єрмака схожа на дует «Кролики». Андрій розповів журналістам свою історію, як «40-річний чоловік спить на розкладачці у старих батьків і просто проводить кастинги на посади з єдиною матеріальною цінністю в руках – ноутбуком». Але не розповів, як вони з молодшим братом «освоїли» схему – з лобіюванням впливу на Одеський порт за 300 тис. доларів на місяць. Але ані президенту, ані правоохоронним органам про це нічого не відомо і до нині.

У вільний від бізнесу час Єрмак просував для вух ЄС та США тезу, що «ми чесні», «у Зеленського дуже чесна позиція», «він дійсно хоче припинити війну», маючи на увазі, що ця «чесність» якось має впливати на путіна.

Головні досягнення влади за А. Єрмаком – обміни полоненими та повернення Сенцова. Але жодного слова не було сказано про те, що відпустили – Цемаха, беркутівців та російських агентів-вбивць. АЄ у принципі не говорить про жодні зовнішньополітичні інтереси, крім повернення територій, при цьому Крим не згадує. Зеленський підтверджує кожне слово «підлеглого».

«У мене великий досвід юридичних та інших суперечок, складних переговорів», - піарив себе голова ОП. І, чуючи ці слова, одразу згадується класика, «я - артист великих та малих академічних театрів; а прізвище моє - прізвище моє надто відоме, щоб я його називав!»

А який саме досвід і яких саме суперечок? І чи вони мають якесь відношення до зовнішньої політики? МАФи за Черновецького – пам'ятаємо; роботу на Єльбруса Тадєєва, Рахаміма Емануїлова - пам’ятаємо.

До речі, Емануїлов дуже непростий персонаж в біографії АЄ.

Р. Емануїлов – це старовинний товариш батька голови ОП Бориса Єрмака. За деякими даними, вони знайомі ще з радянських часів. У 80-х минулого сторіччя Емануїлов працював перекладачем в посольстві СРСР в Ірані та у торговому представництві в Афганістані (за радянських часів на таких посадах працювали лише шпигуни).

У 90-х він став співвласником «Інтерпромбанку» у москві та організував спільну фірму в Україні з Борисом Єрмаком. Емануїлов служив в Ірані, з яким путін днями уклав велику угоду про співпрацю.

Після «обнулення» путіна Емануїлов став науковцем, випустив монографію «Террор во имя веры: религия и политическое насилие», взяв участь у складанні книги «Возрождение России: медведь превращается в тигра». Став робити публічні заяви на кшталт « НАТО з території України загрожує рф».

Звісно, все це не доводить, що Борис Єрмак та Емануїлов наразі працюють на російську розвідку, але біографія цих людей настільки «сумнівна», що хочеш не хочеш, а думається про найгірше.

У 2022 р. Рахамім Емануїлов знову засвітився в українських реаліях. Як повідомила журналістка «Цензору» Тетяна Миколаєнко: «Нового монополіста України по торгівлі зброєю контролює бізнес-партнер Андрія Єрмака, а також батько голови ОП та росіянина з шпигунським минулим часів КГБ».

У червні 22 р. тимчасовий ВО міністра оборони Ростислав Замлинський підписав наказ про створення держпідприємства «Агенція оборонних закупівель», яке має право самостійно проводити закупівлі зброї та формувати очікувані вартості для цих закупівель. Реєстрацію підприємства провела радник директора держкомпанії «Укрспецекспорт» Тетяна Поліщук.

Журналістка Т. Миколаєнко також повідомила, що «Підприємство є у сфері впливу заступника міністра оборони Дениса Шарапова».

Шарапов – це офіційний бізнес-партнер голови ОП А. Єрмака. Вони були бенефіціарами ТОВ «Медійна група європейського партнерства» разом з Р. Емануїловим (фірму переоформили на Юлію Науменко, директорку ще однієї фірми Єрмака ТОВ «Ер Пі Ай»).

У Дениса Шарапова біографія непростої людини. Наприкінці 90-х років був старшим оперативним офіцером Головного управління розвідки Міноборони України. Після кар’єри розвідника пішов у бізнес і став засновником вищезгаданої фірми ще у 2001 році під назвою «Міжнародна агенція з питань власності», а її директором - Борис Єрмак.

«За часів януковича Денис Шарапов повернувся у держсектор і став першим замдиректора держпідприємства «Укроборонсервіс». Принагідно його сестра Дар’я Шарапова стала співвласницею ТОВ «Торговий дім «Україна-ДР Конго». І саме з Демократичною Республікою Конго Україна мала значні обороти у сфері поставок зброї. Після обрання президента Зеленського та призначення Єрмака головою ОП Шарапов пішов з «Укроборонсервісу», за яким тягнувся довгий шлейф кримінальних справ щодо корупції у сфері торгівлі зброєю. Та сплив у Мінстратегпромі, який за задумом ОП мав стати новим місцем сили в оборонно-промисловому комплексі. Однак це міністерство з його прожектами не злетіло. А потім почалось вторгнення», - про це повідомило видання «Наші гроші».

Відреагувала на цей шабаш Конгресменка США Вікторія Спарц (Республіканська партія) 26 липня 2022, вона відправила листа президенту США Джо Байдену (Демократична партія) щодо діяльності Андрія Єрмака.

«Тривожне накопичення влади паном Єрмаком. Також під недавнім тиском Київ почав робити низку змін на ключових постах, посилаючись на російські зв’язки для деяких із них. Ці події викликають два питання: чому вони чекали і досі, і подальша централізація влади пана Єрмака» - написала в своєму звернені Спарц.

В інтерв’ю «VIP з Н. Мосейчук» Зеленський заявив, що СБУ перевіряє все його оточення, до керівника ОП Єрмака в неї немає жодних питань. Єрмак поруч зі мною не просто так, я довіряю цій людині. Служба безпеки надає й надала мені інформацію про все моє оточення, всіх моїх людей. Питання не про недовіру. Я просто знаю, що я би не хотів потім втратити ту чи іншу людину. До Єрмака нуль питань у СБУ, нуль питань в української розвідки. Я йому довіряю».

Маємо те, що маємо, як казав Кучма. Війна на два фронти. Ворог внутрішній – це зрадники й злодії, які топлять країну всіма силами і мають можливість вирішувати долю України.

Так чи може така влада викликати довіру до себе? Чи потрібен Україні такий лідер нації? Перефразую Антиповича: «держава просто в тартарари розвалиться, якщо Зеленський/Єрмак піде на вибори, або вибори не відбудуться».

Манана АБАШИДЗЕ, Конфлікти і закони