Чи об'єднає план щодо сектора Гази арабські країни? - про підсумки саміту ЛАД у Каїрі

План арабських країн - початок процесу формування «Арабського союзу» чи стратегія з усунення ізраїльської загрози? Ці та інші підсумки саміту Ліги арабських держав (ЛАД), організованої в Каїрі 4 березня, у статті для Анадолу проаналізував академік Абдулла Ербога.

У столиці Єгипту, Каїрі, 4 березня відбувся надзвичайний саміт ЛАД, на якому обговорювали питання відновлення сектора Газа. План, підготовлений раніше Єгиптом, за підсумками саміту ухвалили й інші країни. Тим самим, з'явився Арабський план. Існує плутанина щодо того, як буде відновлено і відроджено територію, як вирішуватиметься майбутнє близько 2,5 млн осіб і як буде влаштовано управління в Газі, де Ізраїль протягом 15 місяців здійснював геноцид. Однак головним питанням залишається те, яким буде підхід арабського світу до Ізраїлю.

Арабський план проти плану Трампа щодо Гази

План щодо Гази, представлений президентом США Дональдом Трампом, передбачає виселення мільйонів жителів і перетворення ексклаву на «Рив'єру Близького Сходу». Однак відеоролик, опублікований Трампом, і заяви Ізраїлю викликали занепокоєння і невдоволення в арабських країнах, особливо в Єгипті та Йорданії.

Лідери арабських країн на саміті ЛАД ухвалили план відновлення Гази без переселення її жителів - на противагу планам президента США Дональда Трампа. Підсумкове комюніке саміту містить положення єгипетського плану відновлення сектору і передбачає інвестиції в розмірі близько 53 млрд доларів на відновлення Гази, формування уряду технократів при палестинському уряді, проведення міжнародної конференції і, що особливо важливо, розміщення миротворчих сил ООН у Газі та на Західному березі Йордану. Як і очікувалося, у перших же заявах після саміту Білий дім та Ізраїль заявили, що план Трампа є «єдиним життєздатним і здійсненним варіантом».

Чи буде повернення до палестинської боротьби?

Уперше після арабських повстань арабські держави зайняли колективну позицію з питань, які стосуються Ізраїлю і США. Однак зміст цієї колективної позиції, виробленої на саміті в Каїрі, потребує ретельного аналізу.

Насправді, план Трампа посилив сприйняття загрози з боку Єгипту та Йорданії, оскільки може призвести до ще більшої дестабілізації та погіршення ситуації з безпекою, з високою ймовірністю поширення дестабілізації на інші арабські країни. У зв'язку з цим необхідно було терміново виробити спільну позицію. Усвідомлюючи, що без запропонованої альтернативи плану Трампа ситуація може призвести до повного глухого кута, Каїр без вагань взяв на себе ініціативу і став тим гравцем, який змусив арабські держави виробити рішення щодо Гази. Отже, чи можна розцінювати це як повернення арабських країн до палестинської боротьби?

З моменту холодної війни, арабських повстань і до теперішнього часу в уявленнях арабських держав про безпеку відбулися значні зміни. Те, що 1948 року сприймалося як арабо-ізраїльський конфлікт, згодом стало конфліктом між національними державами і палестино-ізраїльською боротьбою. Після арабських повстань конфлікт у Газі почали характеризувати як протистояння між ХАМАС та Ізраїлем. Як видно, поки одна сторона постійно фрагментується і розпадається, що призводить до втрати консолідації влади, інша сторона зберігає стабільність. Це, безумовно, є частиною стратегії Ізраїлю, спрямованої на запобігання консолідації влади у супротивника і створення слабшої структури за рахунок фрагментації в його лавах.

Іноді заради гарантування безпеки режиму, як це відбувалося під час арабських повстань, або через загальне сприйняття загрози, як у випадку з Іраном, а також у прагненні до нормалізації відносин, як це було в рамках Авраамських угод, деякі арабські держави вступали у співробітництво з Ізраїлем і займали різні незалежні позиції щодо питання геноциду в Газі. У зв'язку з цим, спільні зусилля в рамках «Арабського плану» можна розглядати як спробу запобігти поширенню нестабільності за межі Гази.

Чи посилиться антиізраїльський фронт у регіоні?

У цьому контексті Каїрський саміт не можна порівнювати з ранніми періодами напруженості, коли арабські держави діяли колективно і розглядали Ізраїль як загрозу безпеці. Нині кожна арабська держава має свою унікальну динаміку відносин з Ізраїлем. Попри те, що нормалізація відносин і загальне сприйняття регіональної загрози сприяли зближенню деяких арабських країн з Ізраїлем, очевидно, що низка держав ще не виробили чіткої позиції щодо питання Гази. Хоча нормалізація відносин і загальне сприйняття регіональної загрози сприяли зближенню деяких арабських країн з Ізраїлем на основі спільних інтересів, очевидно, що низка держав все ще не мають чіткої позиції щодо питання Гази. Наприклад, незважаючи на підтримку процесу відновлення Гази, розбіжності між арабськими країнами щодо роззброєння ХАМАС наочно демонструють відмінності у сприйнятті загрози. Крім того, країнам, які отримують підтримку США в галузі безпеки, важко виробити позицію проти Ізраїлю.

Трансформація міжнародної системи та підхід Трампа, який не визнає жодних рівних відносин із традиційними союзниками, крім того, що США мають бути пріоритетними у відносинах, ускладнюють самостійні кроки з боку деяких арабських держав, залежних від американської підтримки у сфері оборони та безпеки.

У цьому сенсі, звісно, дуже важливо, що арабські держави представили альтернативний план на саміті у Каїрі та продемонстрували бажання арабського світу взяти Газу під свою опіку.

Однак є суттєва різниця між прагненням усунути ризик розповсюдження нестабільності на Єгипет та Йорданію, а звідти на інші арабські держави, а також формування того, що можна назвати арабським союзом безпеки проти Ізраїлю. У нинішній кон'юнктурі про реалізацію другого варіанта в короткостроковій та середньостроковій перспективі не може бути й мови.

Абдулла Ербога, академік

Фото aa.com.tr