​Горе-політики ведуть Україну до колоніального стану

Країну розвалюють, конституцію гвалтують, національне господарство пускають під укіс, людям брешуть і над ними знущаються. Створені економічні структури, які вичавлюють доходи суспільства для наповнення власних кишень корупціонерів та нуворишів.

Сьогодні ми маємо владу і структуру господарства, яку побудували українські посткомуністи. На відміну від чехів, поляків, угорців, литовців ми пішли по російському (азійському) шляху. Його базовими елементами стали державні монополістичні корпорації, олігархічні холдинги та корумповані урядові органи влади і державних послуг. У нас створення таких базових елементів монополістично-олігархічної системи почалося приблизно у середині 90-х років. Ініціатива виходила з коридорів бюрократичних установ, які звикли командувати державними підприємствами в радянський час і вважали, що урядові позиції дозволяють їм вигадувати прибуткові схеми для власного збагачення.

Ці схеми абсолютно суперечать законам конкурентної ринкової економіки, за якими побудовані господарські системи у західному світі. Там, як відомо, явище державних монополій, олігархії і урядової корупції – найбільше зло і караються законом. У нас же політична еліта і сьогоднішня, і вчорашня, і позавчорашня цього не помічають, навпаки, вони зжилися з цими гнійниками і виразками на тілі економіки і включилися завдяки цьому у процес загального корупційного збагачення.

Я не втомлююся повторювати, що нас ніколи не пустять за європейський спільний стіл, поки ми не почнемо сповідувати сучасні політико-економічні цінності і не позбудемось пострадянських злочинних симптомів. Ми повинні розірвати зв’язки у злочинному трикутнику, про який вище зазначено, і побудувати продуктивну і здорову національну економіку, видаливши гній з нашого організму.

Сьогодні на перший план виходить монополія будівництва доріг. Компанія Укравтодор – монополістичний монстр, єдиний у своїй галузі, який за рівнем корупції сперечається з НАК «Нафтогазом України», що діє у газовій промисловості. Унікальний у тому, що є одночасно і державним органом влади, і господарською корпорацією (таке тільки у нас буває – сам собі начальник, тобто фактично створення такої юридичної особи Президентом - незаконне). Він продовжує існувати лише завдяки заступництву найвищого державного рівня. І соромно за наших очільників, що вони, розуміючи увесь бруд і сморід від хабарництва у цій сфері, робили і роблять вигляд, що усе нормально і ніякого сморіду вони не відчувають. Влада настільки зрослась з цим монстром, що сама носить йому подаяння з бюджету, відриваючи гроші, як відомо, від тих, хто потребує лікування від злощасного коронавіруса та інших невідкладних потреб суспільства. Роздули бюджетний фонд для будівництва автошляхів у 2021 році до аномальних розмірів (150 млрд. грн. або майже 15 % видатків бюджету), які ніколи до цього не освоювали у таких обсягах і які не відповідають наявним будівельним потужностям. Проте їм вказують: беріть - вам не треба освоювати усі гроші повністю, вам вкажуть, яку частину ви переведете на певні банківські рахунки. Даремно дехто з дописувачів у ФБ (як вони мені писали) сподівається побачити у кінці року нові сучасні магістралі, тунелі, ажурні мости, багаторівневі розв’язки. Їх не буде через крадіжки грошей і через ілюзорність здійснення планових обсягів робіт. Окрім того, ми чуємо лише про витрати на дороги, але нічого не знаємо про конкретні проекти дорожнього будівництва. Але як можна було затверджувати суми фінансування без розгляду проектів робіт? Наш вибір мав би бути не на користь будівництва найкоштовніших об’єктів, а автодор саме на них збирається витратити майже усі кошти (на них, звичайно, легше робити «відкати»). А правильніше було прокладати там, де по сьогоднішніх дорогах не можна проїхати, відбуваються розломи і провали, розширяти «вузькі місця», які провокують затори на дорогах, перетини автошляхів між собою і з залізницею, прокласти полоси (острови) безпеки між зустрічними полосами доріг і т. п.

Безконтрольна діяльність Укравтодора сама по собі підштовхує будівельників до недотримання технологічних норм і якісних характеристик в роботі. Післяремонтний стан доріг вже став темою багаточисельних анекдотів, і не тільки анекдотів, а й фактичних аварій, трощ і смертей на дорогах. І вже зараз, всередині року виявляються порушення і відхилення від технологічних норм. Як могло бути інакше, якщо в одній особі ми маємо і замовника, і виконавця робіт, і орган технічного контролю і приймання робіт?! Нам заявляють, що дороги приймають незалежні комісії – сміх та й годі! Окрім того, компанія сама собі встановлює норми вартості будівельних робіт і затверджує кошториси (фактично ціни) на їх проведення. На моїй пам’яті, на 1 кілометр високоякісної дороги ще 20 років назад за нормативами виділялося 200 тис. дол., тепер – 4 млн. дол.(!). До того ж філії Укравтодора розміщені у кожній області, районі, місті. А гроші розподіляють і списують нагорі, у центральному апараті компанії. Тобто «нагорі» дуже великі оборудки при повній безконтрольності і безвідповідальності за виконані роботи на місцях, практично по всій території країни. Не дивно, що відкати чиновникам вищого рівня досягають, як повідомлялося у пресі, ледь не половини траншей на будівництво. За такої організації роботи не буде, звичайно, ні доріг, ні грошей.

Залишати галузь у такому монополізованому, безконтрольному, кровожерливому і корумпованому стані не можна. Демонополізація – розподіл Укравтодору на самостійні будівельні організації за територіальними ознаками, конкуренція між підрядними компаніями за критеріями якості проектів, строків робіт і їх вартості, запровадження спеціальних технологічних стандартів при будівництві, прийняття закінчених робіт організаціями–замовниками і споживачами – необхідні складові трансформації цієї монополії.

Не менш нахабним чином діє інший монополістичний монстр – Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України». При утворенні компанії тут також були об’єднані в одній господарській особі колишній орган уряду (Держкомітет нафти і газу України) і підпорядковані йому підприємства галузі – більше 100 юридичних осіб. Зрощування влади і господарських підприємств не тільки вивело керівників цієї та інших аналогічних компаній з-під урядового контролю, а й дозволило їм зосередитись на задоволенні не державних, а своїх – колективних і особистих інтересів. Як відомо, монополістичні корпорації націлені не на зростання виробітку, зменшення витрат і розширення своєї позиції на ринку. Метою керівників державних компаній є не її прибутки і капіталізація, як у приватному секторі, а зростання власної зарплати (а також зарплати працівників) – це аксіома. І досягають вони своїх цілей, перш за все, за рахунок свавільного підвищення цін без росту виробництва та без переходу на випуск більш якісної продукції. Такі державні галузеві монополії тягнуть нас назад і приносять збитки національній економіці. В Нафтогазі дійшло до того, що його керівники ігнорують постанови Кабінету міністрів, не допускають Рахункову палату до своїх бухгалтерських документів і нахабно брешуть про свої фінансові результати. Так, ці керівники заявили нещодавно, що у поточному році фінансовим результатом є не прибуток, який ще декілька місяців назад вимірювався десятками мільярдів гривень, а величезний збиток (- 19 млрд. грн.). Але компанії, яка працює без будь яких катаклізмів, не потрапила ні під стихійне, ні під інше лихо, не була підірвана терористами, не може за декілька місяців змінити високу прибутковість на величезні збитки. Навіщо монополістичний монстр випинає свою збитковість і до того ж заявляє про це публічно. Чим він хизується? І як треба поступати з правлінням, яке доводить підприємство практично до банкрутства. До того ж, робиться це без видимих причин: ціни на природний газ українським споживачам не знизилися, навпаки, влітку були введені додаткові літні платежі за доставку газу? Може, вони роздали усі гроші на зарплати і премії, хоча у цій компанії зробити це не так просто (через невелику чисельність працівників центрального апарату)? Чи їм набридло платити багатомільярдні податки до бюджету? Ще однією причиною може бути підготовка НАКу до приватизації іноземною транснаціональною компанією, на замовлення якої компанія доводиться до збиткового стану. А днями ми почули від Держаудитслужби, що через фінансові порушення Нафтогаз за жовтень 2019-вересень 2020 рік завдав шкоди державному бюджету на 75 млрд. грн. Всього ж виявлено фінансових порушень на 225 млрд. грн. Проте бухгалтер компанії відмовився визнавати висновки аудиту урядової організації, бо вони ніби то не відповідають міжнародним стандартам. Тобто компанія знову ж таки відмовляється бути у підпорядкуванні українського уряду. Зауважу, що на відміну від Укравтодору, грошові обороти Нафтогазу – це гроші, вилучені з кишень громадян і балансів підприємств. І газовий монополіст завдає не тільки шкоди бюджету, а приносить конкретні втрати економіці. Він продовжує знущатися з нас, зменшуючи поставки дешевого газу внутрішнього добутку і виймаючи доходи з наших кишень.

Отже, зростання виробництва у державних монополіях не відбувається, а монополістичні надприбутки стають джерелом призначення захмарних зарплат менеджменту, членам наглядових рад, а тепер і виплат «грантоїдам», але ніяк не інвестиціями у модернізацію виробничої бази та збільшення продажів. До речі, утворення незалежних від власника (уряду) наглядових рад у державних корпораціях є нонсенсом, абсурдом, неправомірним копіюванням такого інституту із західних приватних (публічних )корпорацій, де наглядові ради утворюються приватними особами – акціонерами (радою акціонерів), мають точно виконувати завдання останніх, звітують перед ними і не можуть самостійно призначати керівників на посади, а також призначати гонорари своїм членам. Іноземці притягли ці наглядові ради з приватних компаній до наших державних корпорацій «за вуха», аби підпорядкувати їх собі і вивести їх з-під контролю українського уряду. На Заході таких наглядових рад у державних корпораціях немає. Іноземці просто глузують з нас.

У мене виникають питання, чому іноземні фахівці, радники, експерти пропонують нам господарські рішення, які не приймаються і не застосовуються у країнах Євросоюзу, Канади, США? Так, за їх порадами, нам не треба здійснювати демонополізацію державних корпорацій, як того ж Нафтогазу та інших, у той же час подібна практика є кримінальною у їхніх країнах. І навіщо утворювати «незалежні» наглядові ради у державних компаніях, тобто такі ради, які не підпорядковані і не підзвітні уряду країни? Адже тоді зникає право державної власності, яка фактично підміняється незрозумілою, квазіколективною власністю. У мене вимальовуються такі відповіді:

- Ті іноземні радники, які надають такі поради, не розглядають Україну, як майбутнього члена Євросоюзу, де національні закони і директиви Єврокомісії забороняють монополізацію ринків.

- Вони розглядають український господарський комплекс не як конкурентоспроможний партнер Заходу, а як колоніальний додаток до західних економік, який потрібен останнім для витяг сировини з нашої країни, а робити це легше, коли підприємства об’єднані у корпорації і монополізовані. Так, до речі, поступали при організації колоніальних компаній у країнах Азії, Африки і Латинської Америки.

- Ці радники рекомендують встановлювати надвисокі ціни для отримання монополістичних надприбутків як джерела фінансування «грантоїдських» проектів у обсягах, раніше небачених в Україні.

Така трансформація НАК «Нафтогаз України» фактично перетворила державну компанію у псевдодержавну, яка безкоштовно користується чужим, суспільним майном у своїх власних колективних інтересах. Можна сказати, що відбулися відчуження компанії з державної власності і квазіприватизація. Як квазіприватна компанія, Нафтогаз не підпорядковується Уряду і, як будь який бізнес, намагається обійти закони і захопити ринки. Проте вона не є насправді приватизованою, не перейшла у корпоративну власність, бо цим «новим власникам» байдужий стан майна і приріст вартості компанії, які є головними цілями приватних компаній. Ці «власники» дбають лише про власні зарплати і премії, як у звичайному державному підприємстві. Що ми і бачимо у газовому монополісті. Так можна продовжувати по всіх державних монополіях.

Отже, терпіти монополістичних монстрів, які викачують кров з нашого національного організму, - це порушення Конституції і законів України, зневага законами економіки та знущання над власним народом. Потрібно розгорнути конкуренцію в галузях і на ринках, позбавитися галузевих монстрів, ліквідувати паразитуючі і незаконні наглядові ради і після цього відновити у відповідних секторах економіки, насамперед, реальну власність держави на конкуруючі підприємства. Проте це тільки пів справи: треба буде проводити прозору і конкурентну приватизацію останніх, бо, як говорили мислителі, дійсною власністю є тільки приватна власність.

Щодо партнерів монополістів по згаданому корупційному трикутнику – олігархів і продажних урядовців - у наступній статті.

Володимир Лановий, facebook.com

Фотоколаж «Конфлікти і закони»