​Володимир Омелян: Зміна обличь на потоках - це не реформа

Напередодні Водохреща Уряд ухвалив ряд несподіваних рішень. Не буду зупинятися на поліграфкомбінаті «Україна», хоча й тут є про що розповісти, сконцентруюся на «передачі» Укрзалізниці. Але, спершу, історія.

Коли я у складі команди Andrei Pivovarsky розпочав свою роботу в Міністерстві інфраструктури, одна з перших проблем, з якою ми зіткнулися і яка досі нагальна - Люди! Де взяти професіоналів, як відрізнити фахівців від експертів, патріотів від корупціонерів. Саме тому вірним рішенням Андрія були конкурси. Публічні, з залученням фахових кадрових агентств, ретельним незаангажованим персоналом. Це було дико, незвично, виклично. Як? Ви хочете справді брати не «своїх»?!

Впродовж року ця ініціатива Міністерства, як і багато інших згодом, стала мейнстрімом для України. Щоправда, у що на практиці переродилася хороша ідея конкурсного відбору - тема окремого посту.

Наступний крок, держпідприємства. Компанії, які були традиційним джерелом корупції, становлення олігархів і збагачення непорядних чиновників, фінансування «гречаних» компаній політичних сил - необхідно було невідкладно приватизовувати і, у виключних випадках, корпоратизовувати ті, які продавати неможливо чи справді недоцільно. Корпоратизація - це ринкова зарплата, незалежно обране правління і наглядова рада, виключною метою діяльності яких є ефективна робота підприємства і максимальні надходження до бюджету. Не мінуси, а мільярдні плюси! Приклад Нафтогазу і аеропорту Бориспіль дуже промовистий. На жаль, з приватизацією інших не склалося. Про причини промовчу.

І, що ключове - відсутність можливості ручного управління підприємством з боку Міністра, Уряду чи ще «когось».

Я гордий тим, що я не відійшов від принципів команди Мінінфраструктури зразка 2015 року. Наше міністерство єдине, яке має справді незалежно обраних і яскравих на момент обрання СЕО: Укрзалізниця, Укрпошта, аеропорт Бориспіль. Такого ж підходу я дотримувався, шукаючи керівника Укравтодору і Адміністрації морських портів України. Хоча, безумовно, мені було б політично набагато простіше погоджуватися на «компроміси» і дивитися як мої власні підлеглі незграбним почерком виводять золотими Дюпон слова «всьо харашо».

Повертаюся до УЗ.

Так, на номінаційному комітеті я голосував проти Балчуна. Я не вірив, що людина, яка покинула роботу заради музики, готова повернутися повноцінно у виснажливий світ бізнесу. Але, я був один проти всіх і для мене принципи незалежного обрання були важливіші за власне передчуття. На жаль, я не помилився і впродовж першого місяця переконався, що ми отримали примхливого шоумена, а не акулу з РКР Карго. Roman Bondar міг би підтвердити, як ми складали райдер СЕО УЗ, але скромно корпоративно мовчить.

Далі було дуже цікаво. Постійні суперечки, бажання замість роботи займатися концертами і політичними домовленостями, готовність бути ширмою, а не менеджером змін, дивні кадрові призначення, промови і презентації, які не мали нічого спільного з дійсністю. І великий піар, який відомо хто оплачував.

Коли це набридло, звернувся до керівництва держави з проханням провести засідання усіх причетних сторін, щоб заслухати реальний стан речей на УЗ. Звертався неодноразово усно, потім письмово.

Як підсумок, спершу Кабмін фактично паралізував роботу Наглядової ради.

Далі - держсекретар для приборкання норовливого Омеляна.

А 18 січня Мінекономрозвитку в стилі легкого анбандлінгу Укртрансгазу'2016 вніс пропозицію змінити статут і перепідпорядкувати УЗ собі.

Решту деталей залишу для мемуарів, сподіваюся, моїм онукам буде цікаво почитати, як легко реформувати те, що реформуватися не хоче.

Ще раз хочу підкреслити:

1. В Омеляна немає амбіцій бути єдиним реформатором УЗ. Я міністр Уряду Гройсмана, висунутий фракцією Народного фронту. І моя єдина амбіція - бути успішним міністром реформаторського Уряду модерної України.

2. Я не хочу розповідати, чому нам не вдалося. У нас може і повинно все вийти.

3. Те, що відбувається зараз - це не перехід УЗ від контролю однієї партії до іншої. Це питання реформи - бути їй чи ні.

4. У мене, як у Міністра і громадянина, немає жодного бажання чи найменших спроб тотального контролю або впливу на підприємствах, довірених мені. Смелянський, Новак, Вецкаганс, інші керівники ЦОВВ і підприємств в будь-яку секунду можуть підтвердити, що моя єдина вимога - розвиток і ефективність. Я завжди вірив і вірю, що лише незалежні, сильні і фахові люди здатні створити нову ефективну прозору систему. І такі люди ніколи не будуть рабами чи виконавцями чиїхось примх і схем.

5. В УЗ, Укрпошти, АМПУ немає іншого варіанту, аніж корпоратизація. Незалежне сильне Правління, така ж Наглядова Рада. А держава лише забезпечує прозорий механізм їх роботи.

6. Я вірю, що Мінекономрозвитку якнайшвидше завершить довготривалу роботу над усіма підзаконними актами щодо корпоратизації, так само, як і над багатостраждальним проектом закону про концесію. Завдяки цьому ми зможемо запустити повноцінно механізми ефективного ринку. І на завершальному етапі, коли все працює бездоганно, саме МЕРТ повинен відповідати за роботу 10 чи 20 корпоратизованих компаній, які залишаться державними. Але, не зараз, коли в цього відомства відсутні для цього знання і вміння, а присутнє лише велике бажання. Експеримент з неформальними впливами над УЗ вже дуже дорого обійшовся державі.

7. Особисте. Я дуже хочу 90% свого часу тратити на роботу, стратегію, створення нового, а не пояснення, що красти більше не можна - потрібно працювати.

8. І, ключове. Те, що відбувається останнім часом, все більше віддаляє нас від Майдану. Не часово, а змістовно.

Історія моєї боротьби - не персональна, а багатьох міністрів.

Реформи робляться командно, взявшись за руки.

Зміна обличь на потоках - це не реформа.

Не вчіть яблуню родити яблука, просто відженіть від неї свиней.

Час - втілити анонсовані реформи!

П.С. Кому цікаво поринути в бюрократичну мову, у додатку лист Мінтрансу з непогодженням винесеного проекту постанови.

А також цитата Обами. На добру пам'ять.

Volodymyr Omelyan, facebook.com

Фото зі сторінки ФБ