Свій голос я віддам лише порядній та щирій людині

В Україні так склалось історично, що до крісел Верховної Ради здебільшого потрапляють особистості, які, маючи попередній досвід розкрадання Державного бюджету, прибрали собі до рук немалий статок, а нині витрачають його на свої власні передвиборчі кампанії. Деякі з таких персоналій за часи своєї чиновницької діяльності позаводили собі «добрих друзів» і за додаткові матеріальні внески до бюджетів передвиборчих кампаній в перспективі готові відстоювати у Раді лише інтереси своїх благодійників. Їхніми відкормленими пиками рясніють зовнішні рекламні носії столиці. Їхні доброзичливі вищири з кривими посмішками зустрічають нас з ранку і продовж дня супроводжують майже всюди. Інколи здається, що відкриваючи кришку унітазу і вмощуючись спорожніти, слід стерегтися якоїсь там Королевської, чи то Шевченка, Горбаля, Парцхаладзе, Силантєва та Крикунова з Кличком, які, піймавши слушний момент, намагаються проникнути в середину тіла та душі та міцно там закріпитись.

За попередніми прогнозами експертів, цьогорічна передвиборча кампанія, враховуючи світову та й загальноукраїнську кризу, мала б бути малобюджетною та доволі скромною. Але реалії демонструють абсолютно інакшу картину. Політичні партії та окремі кандидати-мажоритарники відверто афішують свою матеріальну спроможність та скупають всі можливі рекламні площі, якими захаращено Київ. Інколи даєшся диву: звідки у кандидатів, що позиціонують себе суспільству в якості «простих підприємців», такі шалені бюджети, або такі шалені покровителі? Що ж таке вони мають пообіцяти та в результаті зробити, що може коштувати мільйони гривень?

Найцікавіше, що більшість з кандидатів-мажоритарників, що мають бюджети на всі можливі зовнішні рекламі прояви, ведуть дебати з виборцями, навіть не покидаючи своїх власних зручних кабінетів, акуратно склавши випещені ручки на столі, та позують для чергових фотосесій. Ці педантичні кандидати в коштовних костюмчиках залазять у телевізори та разом з більш «дорослими» товаришами по партії обливають багнюкою своїх демократичних опонентів, бравуючи липовими рейтингами та обіцяючи неймовірні перетворення у державі, та безпосередньо в столиці, що будуть втілені їхніми припухлими рученятами з манікюром.

Але ці хлопчики нової-старої генерації абсолютно забувають повідомити про свої «героїчні вчинки» минулих днів та майбутні дії у Верховній раді, здебільшого не пов’язані з проблемами людей, Києва та України вцілому. Вони звикли брехати та розводити свої рученята, сидячі в охайненьких кабінетиках. Навіть коли вони зустрічаються з виборцями і начебто цікавляться їхніми проблемами, насправді вирішувати їх вони не збираються, оскільки єдине, що вони звикли робити – знаходити шляхи розкрадання державного бюджету та методи прикриття реалізованих афер.

Але такі люди у Верховній Раді України не потрібні. Таких там вже більш ніж достатньо!

Україні та Києву потрібні чесні і порядні, досвідчені і наполегливі, енергійні та непідкупні політики. Сьогодні подібних раритетів практично днем з вогнем не знайдеш! Але киянам, що мешкають на Оболоні, пощастило: вони мають можливість щиро та відверто проголосувати за одного з героїв нашого часу - журналіста і політика Олександра Бригинця.

На відміну від «тушкованих» опонентів, він єдиний, хто може пишатись своїми досягненнями та справами, зробленими на благо міста та Оболоні безпосередньо. Він єдиних, хто більш ніж шість років щільно співпрацює з громадськими організаціями Оболонського району та разом з активістами завжди швидко потрапляє до епіцентру найгостріших проблем, оперативно їх нівелюючи.

Він, як професійний журналіст, з легкістю сприймає та аналізує найважливіші теми, проблеми суспільного життя Києва, тому добре розуміється і на комунальному господарстві, і на транспорті, і на містобудуванні чи екології. Але найголовніше його покликання – захист культури та історичної спадщини.

Обіймаючи не чиновницьку позицію голови комісії з питань культури та духовності в Київраді, він відчайдушно бореться проти владної команди Києва, захищаючи інтереси киян. Ані залякування, ані спроби переманити його на свій бік владою не діють. Він не шукає особливих преференцій від влади для розвитку власного бізнесу, його власна справа – творча агенція «Територія А» не потребує тіньових капіталів, адже потребує талановитих та яскравих музичних виконавців. Він – справжній голова комісії з питань культури, який знає про культуру, потреби Києва та його громадян все, в тому числі і те, як їх захистити.

Я переконаний, що оболонці, які щодня бачать його із засуканими рукавами у епіцентрах найскандальніших проблем району, вірно зроблять свій вибір, не реагуючи на провокацію його провладних та тушкованих опонентів.

І мені шкода недальновидних лідерів політичних партій, які, на кшталт Калігули, намагаються протягнути в сенат, себто Раду, коней та відвертих віслюків, розповідаючи при цьому про їхні високі рейтинги, зроблені на базі «незаангажованих» соціологічних досліджень. Хто знає, може, ці рейтинг вони складають у віслюкових стайнях.

Віктор ТАРАНОВ