​Республіка Юрьєва Дня

Все почалось із статті Мостової, на яку всі почали писати відповіді. Сама вона особливої уваги не заслуговує - це добротна, технологічна, але абсолютно малоцікава публіцистика в стилі «капітана Очевидність». А ось деякі «обговорення», як виявилось, уваги заслуговують.

Там і виявилось, що «наш президент далеко не найкращий, і ми дамо йому оцінку на чергових виборах». До виборів, звичайно, ми маємо гуртуватись, і мовчати - адже все, що нами сказано, тут же буде використано проти нас.

Тут мене і осяяло саторі. Якраз під час відпустки я від нема чого робити перечитував російську класику, і читав про Юрьєв день, і як пани кріпаків дурили. Жили собі кріпаки, і уповали на Юрьєв день, коли вони зможуть самі поміняти собі пана. А хитрі російські пани продавали їх в день якраз перед ним - і поки проданий-куплений кріпак їхав в нове помешкання (а це середні віки, відстані величезні), Юрьєв день проходив, і кріпак знову опинявся із носом.

Щось приблизне у нас і побудували - республіку Юрьєва дня. Вибрали (і кому цікаво, що вибрали під впливом маркетингових технологій, гіперпопулізму та відверто маніпулятивних лозунгів) - і тепер маєте чекати наступного «шансу дати оцінку президенту». До виборів оцінку давати не маємо права, і повинні залишатись в рядах 54% вірних солдатів одного тура. А як настане Юрьєв день - тут-то ми всі хвацько пана й поміняємо, покажемо силушку народну.

А до того голова держави має право творити все, що йому захочеться - адже це право було вручене йому його величністю Більшістю. І ця більшість тепер мовчазно має легітимізувати всі його заходи, включаючи заходи по «уконтролюванню виборів» через ручний ЦВК і ручний Конституційний Суд - сиречь, такому же надурюванню кріпаків, до якого вдавались російські пани.

Бенджамін Франклін і Томас Джефферсон, складаючи Конституцію США, закладали в неї перевірки і противаги не просто так, а щоб унеможливити появу подібної «республіки Юрьєва дня». Щоб помилковий вибір більшості не перетворився на підставу для перетворення демократії на олігархію із контрольованими виборами, а потім на диктатуру. Тому там в кризовий час прийшов до влади не «вільноринковик» (а точніше, фашист) Фріц Канн, а Франклін Д. Рузвельт. А в Німеччині таких запобіжників не було, і там до влади прийшов спочатку слабкий і залежний від олігархів Гінденбург, а потім Гітлер.

А месиджі про те, що нам потрібен свій диктатор, ми уже помічали - і навіть розбирали порівняно недавно.

Але головна штука тут не тільки у відсутності подібних запобіжників у нас, і схожості із Веймарською республікою.

А в тому, що саме це відстоював Антимайдан, це була одна із його основних ідей. Всі антимайданівці в один голос заявляли, що будь-які протести недопустимі, бо це є переворот, і він на користь закордонним ворогам (тільки тоді це була Америка) - а всі законослухняні громадяни мають сумлінно працювати і очікувати шансу поміняти владу.

Після чого у мене виникло питання попроще: а з чого ми, сопсна, узяли, що нинішня влада є результатом перемоги Майдану?

Але про це трохи пізніше. Поки що спробуйте самі дати собі відповідь на це питання.

Вячеслав Ільченко, facebook.com

Фото из сети Интернет