​Обдурити. По-новому

(Несвоєчасний і не толерантний пост)

Мої колеги почали активно писати аналітику про виборчі компанії кандидатів у президенти. І мене, як політтехнолога, часто запитують, як би я оцінив виборчу кампанію Петра Порошенка? Лукавити не буду. Як мінімум - вона ефективна і зможе додати Петру Олексійовичу голосів. Особливо, якщо його політичні опоненти не зможуть знайти результативної протидії.

Але я не можу оцінювати кампанію президента тільки як політтехнолог. Я живу в Україні, і я громадянин цієї країни. Від того, чи стане Порошенко президентом вдруге, залежить моє майбутнє, а також майбутнє моїх дітей, близьких і знайомих. Скажу чесно - другого терміну Порошенка мені не хочеться.

Петро Олексійович вирішив побудувати свою виборчу кампанію на трьох основних тезах - армія, мова і віра. Але особисто мене жоден із них не переконує голосувати за Порошенка. Поясню чому.

Армія? Я не заперечую факт, що в 2014 році армії у нас не було, а зараз вона є. Але диявол криється в деталях. Яку армію будує Порошенко? На думку деяких експертів, він будує армію, якій заборонено воювати. Армію - де досі живе радянській дух, де солдат - не найвища цінність, а витратний матеріал. Я не хочу такої армії. Я б хотів бачити по-справжньому боєздатну армію. Для якої звільнення окупованих територій не було б нездійсненним завданням, як сьогодні стверджує президент. Так, можна заперечити, що у росії набагато більше ресурсів і перемогти її неможливо. Але подивіться на Ізраїль. Країну, яка відбулася в оточенні ворожих арабських держав, у яких Ізраїль виграв всі війни. Сил і ресурсів у ворогів Ізраїлю було значно більше, ніж у невеличкої єврейської держави.

Євреї, які ще недавно не були великими воїнами, засвоїли історичний урок, що тільки боєздатна армія збереже і захистить їх країну і народ від непередбачуваних сусідів. Вони створили армію, здатну перемагати не числом, а вмінням. У нас ресурсів куди побільше, ніж в Ізраїлю. Ніщо не заважає нам будувати армію за стандартами НАТО, якщо серйозно займатися військовим будівництвом, а не його імітацією.

Віра? Мені, як атеїсту, складно вважати, що від віри залежить майбутнє. Я щиро радий можливості отримання Томосу про автокефалію для УПЦ. Тому що сьогодні все, що погано московським попам, - добре нам. Я за ще більш радикальні дії - спеціальним указом президента на території України треба заборонити соціально шкідливу секту – УПЦ МП, яка сьогодні є агентом держави-агресора. Але яке відношення має Томос до рівня життя більшості українців? Жодного.

Мова? Тут вже точно немає ніякої заслуги Петра Порошенка. Закони на захист української мови точно приймалися не за його особистою ініціативою. Якщо розібратися, то набагато більше тут заслуг народного депутата Вікторії Сюмар та її колег і однодумців, або активістки Larysa Nitsoi. Їх можна з упевненістю назвати борцями за українську мову. А Петро Олексійович, як завжди, з'явився «перерізати стрічку».

Але все це не має значення. Не має значення навіть те, що це програма не майбутнього - це архаїчне бачення, повернуте в феодальне минуле. Дискутувати с тезам – «армія, віра, мова» – справа програшна. Це не програма нового президента - це тези кампанії для виборців.

Ми можемо довго про неї сперечатися. Як громадянину, мені важливо інше. У політика і президента Петра Порошенка немає мети побудувати нову країну. Країну сучасну. Світового лідера. Країну справедливу. Країну рівних можливостей. Країну закону для всіх. Країну прав і свобод. Карїну без олігархів і монополій. Країну вільної економіки і податкового раю. Країну суспільної власності і суспільного співуправління власним майном. Його головними цілями в політиці, починаючи з 1998 року, завжди були примноження особистих активів, захист свого бізнесу і осідлання корупційних схем, створених за 27 років нашим правлячим класом. Для нього Україна - це великий особистий промисел, власна плантація. А всі ми - витратний гумус на цій плантації.

«Армія, віра і мова» з'явилися тільки тоді, коли виник ризик втратити влади і можливість збагачуватися і далі. Можу собі уявити, як Петро Порошенко розмовляв зі своїм головним стратегом і політтехнологом Ігорем Гринівим. Діалог міг виглядати приблизно так:

- Отже, мій друже Ігор, минулого разу ми провели дуже непогану виборчу кампанію. Головне, що українці нам повірили, що тепер вони будуть жити по-новому. Що тоді ми обіцяли ? АТО ми закінчимо за дві тижні. Призовників на фронті не буде, солдат-контрактник отримуватиме 1000 гривень в день, а його життя буде застраховане на 2 млн. гривень. Долар буде по 10-ть гривень. А ще я побудую в Житомирі космічний центр і такий же фонтан, як у Вінниці. Тоді вдалося. Тоді мені повірили, і я став президентом. Але в цей раз , боюся, такий фокус не пройде. Тому, Ігор, придумай мені щось інше. Одними обіцянками вже не обійтися.

І після довгих роздумів Ігор Гринів і його колеги розробили і впровадили нові тези для кандидата в президенти на новий термін.

- Знаєте, Петре Олексійовичу, нині час інший. Давайте людям вже не обіцяти щось в майбутньому. Дійсно, вже не повірять. А скажемо про те, що вже зараз є у нас в активі. Єдина помісна церков? Автокефалію реально нам отримати у найближчій час? Оце і пред'явімо народу! Закони про мову прийняті – скажемо, що саме ви захищаєте українську! Армію ви будуєте? Теж факт! Скажимо, що теж ваша незаперечна заслуга. Хто там буде розбиратися, яку армію ви будуєте. Критикани! А конкурентам пред'явити нічого.

І мені стає очевидно, що вся кампанія Порошенка - черговий обман. Це не його життєвий план, за ради якого він пройшов у політику – це його чергова виборча компанія. Один раз він нас всіх обдурив. Це не можуть не признати навіть упороті порохоботи. Обіцянки першої кампанії не виконані, навіть прийшлося за одну з них вибачатися. Може, хтось думає, що брехун 2014 року покаявся і став ангелом у 2018 тому? Ні, просто маніпуляція стала більш витонченою.

Тепер це: «Він не ідеальній, но вибору не має – інші ще гірше». «Не все так погано – є і позитивні зміні», «путін нападе», «Юля Україну путіну продасть», «Всі, хто критикує владу – п'ята колона кремля», «Зараз не все добре - а з іншим буде ще гірше». І критичне мислення виключається.

Не спрацьовують антитези: путін вже напав. Корумпована влада – це завжди слабка держава з Семочками у владі і складах зброї, що летять у повітря - вигідна для будь-якого агресора. Гірше - вже зараз, і ми це точно визначили за п'ять років, а з новим президентом - так, може не відбутися суттєвих змін на краще, але може і відбутися. Не спробувавши – не будемо знати, але шанс втратимо.

«А хто крім нього?» – це логіка, притаманна москалям, бо цар хоч і поганий, але - від бога. Але ж ми українці, і нам краще підходить козацьке – «незамінних нема!» Гетьман - крадій? На палю! Оберемо іншого! Теж буде красти? І його на палю! Поки не знайдемо достойного.

Народ, що в 2014 наступив на граблі, ризикує отримати по лобі знову. Тільки цього разу вже більш витонченим способом – нас обдурять «по-новому». Якщо знову повіримо тому, хто вміє дурити, і знову захочемо залишитися дурнями.

Сергій Гайдай, facebook.com

Фото зі сторінки ФБ Сергія Гайдая