​Третій тур Зеленського, або Як зламати систему

В Україні міжвладдя. Порошенко вже не президент, а Зеленський ще не президент. Перший роздає звання, нагороди і розставляє у владі своїх людей, страхуючи завойовані позиції та активи. Другий вимагає від Ради термінової інавгурації і називає нардепів дрібними шахраями. До речі, Петро Олексійович вірний слову: сказав, що в його команді більше не буде друзів і бізнес-партнерів, і вирішив позбутися токсичних персонажів, залишивши цю спадщину наступнику.

Виявилося, що виграти вибори недостатньо. Потрібно ще зуміти взяти владу.

Що ж повинен зробити Володимир Зеленський, щоб взяти владу?

Вимагати якнайшвидшої інавгурації? Щоб розпустити парламент? Поставити нових людей на чолі силового блоку? Не в'їжджати в будівлю на Банковій, знайшовши нове місце для нової адміністрації? Скоротити держапарат у десятки разів? Доручити новому прокурору почати розслідування справ про корупцію всього оточення колишнього президента? Не дати можливості Порошенку залишитися в політиці, оскільки це прямий шлях до його повернення у владу і реваншу клептократів? Перезапустити судову реформу, відновивши весь кадровий склад судової системи? Призначити таких генпрокурора, главу СБУ і силовиків, які вичистять авгієві стайні української топ-корупції?

Так, все це важливо. І все це потрібно зробити. І можна дозволити собі будь-які радикальні дії, поки 70-відсоткова підтримка нового президента не розтане вже через місяць.

З 54-відсоткової підтримки Порошенка навесні 2014 року щонайменше половина вже восени на парламентських виборах відійшла Народному фронту. Причина – всі очікування і обіцянки, пов'язані з власником Roshen, виявилися марними.

Щоб виграти вирішальний «третій тур» і, нарешті, взяти владу, Зеленському потрібно продовжувати залишатися людиною, яку підтримує не менше 70% населення.

Як? Спочатку потрібно усвідомити, яку ж місію призначила йому історія в особі більшості українського народу? Чого насправді чекають від нього всі ті, хто голосував за нього в другому турі?

Ми часто вимовляємо цю фразу – змінити систему. Про це багато говорять експерти і звичайні громадяни. Але я ніколи не чув виразного і чіткого формулювання, яка ж у нас система і що в ній потрібно міняти. Тільки відповівши на ці питання, можна отримати ключ до перемоги.

Наша політична система – це тіньова держава. Її будівництво почалося ще в перший президентський термін Кучми. Усі наступні роки незалежності цю тіньову державу продовжують будувати, захищати, розширювати та модернізувати наші президенти та їхні команди.

Тіньова держава не має публічної ідеології, цілей і геополітичного курсу. Їй це не потрібно. Ця держава визначає головне: хто володіє і розпоряджається основними активами і ресурсами в Україні. І це невелика група людей – керівний клас, який створив для себе можливість володіти і перерозподіляти державні ресурси, активи, фінансові потоки у вигляді президентської вертикалі та лобістських груп – партій у Раді. До того ж, всі інші громадяни змушені жити в системі станово-феодальної економіки. Принцип її роботи – той, хто у владі, отримує найласиші шматки. Хто подалі – задовольняється крихтами.

Керуючи силовим блоком, президент розподіляє основні ресурси і активи. Енергетика, газ, нафта, металургія. У Раді, в уряді і в кабінеті прем'єра різні групи і угрупування розпоряджаються меншими активами і капіталами. Під куполом парламенту народні обранці не стільки визначають закони, за якими нам жити, скільки захищають свої корпоративні і особисті преференції, оформляючи свої транзакції, домовленості й інтереси документально – у вигляді запитів, розпоряджень і законопроектів.

Така система безвідмовно функціонує в Україні багато років. Без особливих змін переживає майдани і бунти. Великі Майдани (у 2004 і 2014 роках) і менші майдани (революція на граніті, податковий, мовний майдан та ін.). Зміну представників панівних кланів на Банковій та інші вихори історії.

А ще ця система від решти світу і неосвічених громадян захована за інформаційну ширму. Саме тут декларуються геополітичні курси й ідеології і опікуються про благо народу. Це так звана публічна держава, яка насправді є симулякром. Як намальований камін у комірчині тата Карло – начебто вогонь є, але не гріє. Там, за ним, потайні дверцята, де і зберігаються справжні скарби.

Потрібно віддати належне Порошенку. Саме за часів його правління тіньовою державою дії зі створення інформаційної ширми, що прикриває цю систему, були незрівнянно активнішими, ніж за всі попередні роки. Сотні провладних спікерів на ТБ, активна робота з лідерами думок, ручні блогери, телезірки, експерти, співпраця з громадськими організаціями та грантоїдськими майданчиками, штаби і агентства з роботи з суспільною думкою і з очорнення політичних конкурентів, інформаційні ресурси – в ефірі та в мережі. Це вам не В'ячеслав Піховшек, який колись наодинці захищав владу Кучми. За Порошенка на службу була поставлена ціла армія бійців і ботів, які заполонили весь інформпростір і проникали в найпотаємніші куточки громадянського суспільства.

Сьогодні ця ширма, як з пазлів, складена з соціально резонансних законів (люстрація, мовний закон, курс на НАТО і ЄС), децентралізації, безвізу, 144 реформ, Конституції, армії, мови, томосу. Словом, все, що Петро Олексійович зараховує до своїх заслуг. До того ж, якщо уважно розглянути кожен елемент цієї ширми, виявиться, що він або не працює, або працює не так. А якщо проникнути за ширму – побачимо маєтки в Марбельї, фабрики в Липецьку, будинки на Радіальній, 5, Роттердам плюс, Медведчука вночі на Банковій, який наглядає за нардепами Кононенка, сітки Березенка, хрещеників в оборонпромі – Свинарчуків, орденоносного Гелетея, генеральські звання Демчини, російські паспорти Семочка і розкішний відпочинок на Мальдівах.

Потрібно мати воістину особливо стійку до моральних терзань психіку, щоб вірити в одне і не помічати іншого.

Саме цю систему сьогодні і потрібно президенту Зе демонтувати. І наївно вважати, що туди досить делегувати «чесних людей». Ми добре знаємо, що буває з руками, які «нічого не крали», коли вони стають президентськими. Ці руки займаються бджолами, пасіками і Батурином. А управління тіньовою державою беруть на себе «любі друзі».

Але і у такої системи є своя ахіллесова п'ята. Точка біфуркації. Голка смерті, яку можна зламати, як у казці про Кощія Безсмертного. Вірніше, є цілих два слабких місця – дві загрози її існуванню.

Перша – ця система несправедлива. Коли одним – все, а іншим – свавілля, обділена більшість постійно відчуває бажання відповісти на цю несправедливість соціальним запитом на відплату, що переростає в прагнення мати право на повстання. І від цього не рятує інформаційна ширма, навіть дуже талановито організована.

Загроза друга – це вибори. Той рідкісний випадок, коли раз на п'ять років більшість громадян, обурених несправедливістю цієї системи, має право взяти участь у розподілі влади.

Панівний клас, звісно, робить все, щоб законопатити цю прогалину в системі.

Нам кажуть, що вибори – дуже дороге задоволення. Тому часто проводити їх не можна. Так, вибори – захід не з дешевих, якщо проводити їх за технологіями минулого століття. Потрібно виділяти бюджетні кошти на оплату роботи близько 30 тисяч виборчих дільниць, членів комісій. А ще є окружні виборчі комісії і цілий апарат Центральної виборчої комісії.

Влада придумала багато способів, як нівелювати небезпеку виборів або звести їх небезпеку до мінімуму. Наприклад, було збільшено терміни повноважень для виборних посад. На сьогодні вони становлять вже аж п'ять років, щоб максимально уповільнити ротацію влади. Є партійні квоти для членів ЦВК з метою її контролю керівною верхівкою. Досі зберігається підрахунок паперових бюлетенів, розтягнутий у часі, щоб мати можливість «підправити» результати голосування.

А всім новим учасникам виборчих перегонів потрібно витратити мільйони гривень не тільки для того, щоб зареєструватися і отримати право поборотися за владу, а й для того, щоб захистити свій результат.

Користуючись необмеженими фінансовими, адміністративними та медійними ресурсами, головні власники країни, конкуруючи за владу між собою, на кожних виборах виливають на звичайних громадян неймовірну кількість брехливих обіцянок, наклепів на конкурентів, ну і, звісно, розгортають свої системи підкупу. Від підвищення пенсій до субсидій на «комуналку».

І все разом це дає ефект – до управління тіньовою державою випадкова людина прорватися практично не може.

Але іноді система дає збій. У квітні невдоволення соціальною несправедливістю, помножене на право голосувати, призвело до того, що за ширму змогла проникнути людина не з системи. Коли за нову людину, а точніше проти чинної влади, виявилися готовими проголосувати понад 70% виборців, всі зусилля можновладців виявилися неефективними. Українці змогли обрати нового президента тільки тому, що влада ще не придумала, як остаточно ліквідувати вибори.

Не компетенція, харизма або команда Зеленського, а 73% виборців змогли посунути з насидженого місця головного олігарха в країні.

Так що ж потрібно зробити Володимиру Зеленському, щоб на відміну від Порошенка увійти в історію як політик, який зумів скористатися історичним шансом і змінити Україну? Необхідно слабкість системи – вибори – перетворити на свою найсильнішу зброю.

Розпускати парламент чи ні? Великого значення це не має.

Ми все одно будемо його переобирати. Або в кінці літа, або восени – коли б не було призначено вибори. Але Зеленському обов'язково потрібно зберегти ці 70% підтримки. А для цього потрібно запропонувати народу те, що буде зрозуміле і бажане кожним громадянином, незалежно, де він живе - на заході чи на сході – більшість має вирішувати, якою буде влада, не раз на п'ять років, а регулярно. Гарантовано і без втручання в цей процес наявної системи. Ага, саме це і є народовладдя.

Сам Зеленський вже говорив про діджіталізацію держави і народовладдя. Саме це і потрібно зараз запропонувати українцям. Тільки не у вигляді нових малозрозумілих слів, а в конкретному алгоритмі.

Одразу після інавгурації Володимир Зеленський може презентувати в парламенті новий виборчий кодекс, який переведе нашу виборчу систему в систему онлайн-голосування. Це різко змінить політичну реальність в країні і принесе безліч вигід більшості українців.

Будьмо чесними. І це дуже не сподобається багатьом нашим «демократам», які борються за вже наявний у Раді «новий» виборчий кодекс. Нам кажуть, що потрібно всього лише прибрати мажоритарку, знизити прохідний бар'єр і дати можливість створювати блоки. Однак це нічого, по суті, не змінює. Ми вже обирали парламент тільки за партійними списками – у 2006-му і в 2007-му. Були і різні прохідні бар'єри. Були політичні блоки. Але хіба це змінило систему? Все це робилося аж ніяк не для виборців. Все це було про те, як зручніше боротися за владу деяким нашим політикам.

Конфлікт між депутатами, обраними в мажоритарних округах, і тими, хто приходить в Раду за списками партій, можна дозволити створенням двопалатного парламенту. Одних депутатів потрібно обирати для законотворчості. Інших – для того, щоб вони представляли інтереси жителів окремих територій. У різні палати.

Але вирішальне значення має тільки одне питання: чи може простий виборець по-справжньому впливати на владу? І чи є механізм, який би дозволив активному громадянину не просто раз за багато років проголосувати «за» або «проти», а й досить регулярно брати участь в управлінні країною?

Українським політикам дуже хотілося б вічно жити в країні, де голосують одні пенсіонери раз на п'ять років, а то і десять. І є тільки радіо, телебачення і газети. А в тисячах виборчих комісій на виборчих дільницях на підрахунку голосів працюють члени їхніх партій. Але технології давно і невідворотно змінюють цей світ. Блокчейн і онлайн-платформа для голосування – це те, що може знищити монополію на владу тіньової держави, перетворюючи її на державу публічну.

По-перше, система онлайн-голосування різко змінить баланс на користь соціальної справедливості для більшості громадян.

По-друге, це незрівнянно дешевше для бюджету, ніж нинішня громіздка паперова система. І це дає можливість проводити голосування значно частіше, ніж зараз. Політики зможуть витрачати кошти тільки на свою інформаційну кампанію, яка перетвориться не на боротьбу адмінресурсів, сіток підкупу, партійних структур, а на боротьбу ідей.

По-третє, підрахунок голосів завершується через секунду після закінчення голосування. І це важливий фактор, що ускладнює будь-які фальсифікації.

Четверте, блокчейн-система унеможливлює будь-яке втручання в процес голосування і під час підрахунку голосів.

У разі електронного голосування ЦВК ліквідується в тому вигляді, в якому вона існує зараз. Потрібен новий орган, абсолютно незалежний від влади. Його члени теж повинні обиратися громадянами прямим голосуванням і не залежати від впливу політичного класу.

Завдяки цьому можна буде зрозуміти, скільки ж насправді в країні громадян-виборців. Щоб проголосувати, потрібно буде завести особистий кабінет громадянина в мережі. Тим самим автоматично зусиллями народу буде сформовано електронний, актуальний і «живий» реєстр виборців. Держава практично нічого не витратить на створення такого реєстру – всі громадяни будуть реєструватися самостійно.

Нова система виборів – це не тільки спрощення голосування для виборців. Це цілий пакет законів, які б уможливили проведення національних і місцевих референдумів. З'явиться механізм, за допомогою якого їх можна буде проводити часто і з будь-яких питань. Регулярно залучати громадян до прийняття рішень з тієї чи іншої проблеми. А не вирішувати все в закритих кабінетах, кулуарно, з огляду на особисті інтереси і вигоди.

Це дасть можливість нарешті зробити реальним механізм імпічменту. Оголосити імпічмент президенту зможе як парламент на підставі думки народу, так і сам народ зможе висловити недовіру президенту і парламенту на основі зібраних голосів. Зрозуміло, потрібно скасувати недоторканність усіх без винятку представників влади. Пора виконати запит українців, озвучений ще в 2004 році – закон один для всіх.

Щорічно можна буде оцінювати роботу влади. І якщо половина громадян, які зареєстровані в системі і мають право голосу, за допомогою онлайн-голосування висловить недовіру президенту або парламенту – це автоматично повинно приводити до їх відставки і нових виборів.

Можливо, варто подумати і про скорочення терміну повноважень глави держави і парламенту з п'яти до трьох років. Регулярніша і частіша ротація – як прискорений метаболізм завжди на користь соціального організму суспільства.

Володимир Зеленський повинен запропонувати парламенту нову виборчу систему і діяти далі як досвідчений політик. Якщо Рада не прийме його пропозиції, це дасть президенту легітимне право розпуску нинішнього парламенту.

Якщо розпустити Раду не вийде, і нові правила виборів прийняти в парламенті не вдасться, потрібно йти на парламентські вибори. Хоч влітку на дострокові, хоч восени на чергові. Але, щоб зберегти наявну підтримку, ЗЕ потрібно буде йти в парламент з пропозицією – передусім дати реальні можливості більшості українців брати участь в управлінні країною.

Іноді корисно повчитися і у батьків самої системи. Пам'ятаєте, як Кучма 2000 року проводив свій референдум, беручи під контроль Раду? Правда, Данилович так і не виконав побажання тих, хто голосував – обмежити недоторканність нардепів, скоротити чисельність парламентарів до 300, зробити Верховну Раду двопалатною. Наш другий президент просто використав референдум як інструмент шантажу незговірливих депутатів, не маючи наміру вносити зміни до Конституції.

Готовність Зеленського зламати систему – єдине, що допоможе йому не пошкодувати про те, що він потрапив у задзеркалля вітчизняної влади. Головне – пам'ятати, що грати потрібно не за правилами і процедурами самої системи. Так її не подолати. Це як спроба виграти у наперсника. Ви ніколи у нього не виграєте, тому що правила цієї гри – як таємні, так і явні – придумав сам наперсник. У хитруна можна виграти тільки в один спосіб – прийти з командою підтримки, дати йому в вухо і відловити за допомогою друзів всіх його поплічників, які затесалися в натовп навколо гравців і допомагали йому розводити лохів. Наперстки відбирають, на руки надягають наручники. І вся компанія здається поліції. По-іншому грати і намагатися виграти у аферистів немає жодного сенсу.

Сергій Гайдай, facebook.com

Фото p-p.com.ua