Ігор Луценко: кінець казки під назвою «Голобородько»

Ці місцеві вибори поховають надію людей. Кінець казки під назвою «Голобородько»Коли він так потрібен, щоб зламати цемент місцевого феодалізму, його – немає.Коли люди так сподіваються, що врешті їх визволять з-під влади удільних князьків, котрі десятками років незмінні і вросли корінням у локальну судову систему, поліцію, СБУ і прокуратуру – а визволитель не прийде.

За рік Зеленський так і не сформував ані партію, а ні придумав інший спосіб здобути собі те, що заумно називають кадровим резервом, а насправді – просто спосіб знаходити чесних та вправних людей для урядування. Більше того, він не зміг навіть залучити просто спритних – ті, що є, практично такі ж недолугі та малоперспективні, як і рік тому.
І якщо без центрального уряду (крім армії, контррозвідки та системи правопорядку) ми можемо прожити, то без голів територіальних громад та місцевих рад країна не може функціонувати. І ось ця реальна влада далека від того, щоб оновитися. Бо рейтинг президента вже в декілька разів… не той, а кандидатів з високим особистим рейтингом, котрі можуть витягнути вибори у синергії з брендом Слуги Народу, ми практично ніде не бачимо.
І байдуже, які будуть відчуття у команди президента, коли вони з тріском програють на місцевих. Головне, що Слуга Народу уже перестав для самого народу бути тим інструментом, щоб дати перезавантаження реальній владі в Україні. Він так і не став інструментом творення, а зараз навіть перестане бути інструментом руйнування.
Партія Зеленського нині – це гра у піддавки старим елітам, котрі зараз можуть тріумфувати і святкувати . Бо чергова нова влада виявилася слабкою, хоча і спочатку була дуже сильною.

Тепер Зеленський – ні, не кульгава качка, не президент-аутсайдер, хоча все до цього іде шаленим темпом. Тепер він – просто вже один із еліти, один із цих типових «політичних тварин», нічим не кращий і не гірший за інші політичні сили.
Магія новизни і принципової інакшості розвіялася, тепер доведеться боротися за місце під сонцем відчайдушно – але чи звик до цього ніжний самолюбством президент і його друзі?
Ті, котрі перших півроку мали лише суцільну народну любов – чи навчитимуться правити країною без неї?
Чи зможуть вони за себе постояти, коли до цього користалися історичними шансами, ними не створеними?
Пане Зеленський, озирніться. Вас вже тихо обступили люди, котрі прекрасно вміють чекати.
Ігор Луценко