Дежавю, або Істеричні передчуття Порошенка

degavu

 
Коли за Януковича я знайомився у ГПУ зі справою Пукача, томи якої мені по одному приносили слідчі Рената Кузьміна, на тому ж поверсі слідчі того ж Кузьміна вели допроси Юлії Тимошенко. Навіть здоровкалися з нею у коридорі і на подвір’ї. Майже одночасно, майже день у день Юлію Володимирівну заарештували, а мені відмовили у ознайомлені зі справою (залишалися непрочитаними майже третина томів). Абсолютно синхронно обидві справи ГПУ направила у Печерський суд.


Трохи пізніше, коли у Печерському суді почався «таємний» процес по справі Гонгадзе, коли там же, поверхом нижче, під день народження Пінчука, майже у ночі, непомітно закривали «справу Кучми», у сусідній залі відбувалося дійство під головуванням судді Кірєєва. Публічне дійство, у якому брала участь чи не половина Верховної Ради.

Відбувалися дуже прості і зрозумілі речі.

Президент янукович шантажував Кучму і Пінчука, аби за безкарність отримати хабар з вбивці. А як же? – це ж «по-поняттях» взяти долю пахана. Адже сам віктор федорович справно виплачував свої відкати, коли у свою чергу він мочив справи на Донбасі, а паханом над ним був Кучма.

Водночас у тому ж судовому «печерському» місці, буквально: секунда у секунду, у одному тому ж будинку у сусідній залі янукович чинив судову розправу над своїм політичним опонентом. Це була помста, але головним чином - дурна віра, що засадивши Юлію Володимирівну, у минулому якої ніколи не було янгольських крилець, він назавжди убезпечить себе від українського Майдану. Мовляв - нікому буде очолити.

Будемо чесні: з яскравим і беззаперечним лідером, на кшталт Валенси або Гавела, у нас дійсно не склалося від самого початку. Але несподівано для занадто далекоглядного і прозорливого проффесора Майдан таки відбувся. І більш ніж яскравий – може, саме завдяки тому, що без лідера. Мабуть, такі вже є українці, нащадки Січі – часто-густо їм гетьмани не указ, а гідність і справедливість у їхній крові.

На цій сторінці я виключно вів майже щоденник про те, що робив і робить Порошенко з першого дня свого президенства, аби захистити Кучму від Суду і залишити вбивцю безкарним. Не буду повторюватися: подробиці знайдете у попередніх і наступних постах.

І знову у тому ж будинку, у той же час, але тепер вже у одній і тій же судовій залі Апеляційного суду, тепер вже Петро Олексійович намагається вчинити розправу зі своїми політичними опонентами. Зокрема, з Корбаном.

І знову дуже прості речі.

З одного боку Порошенко, що по посаді і покликанню очолив українську корупцію, закономірно шукає підтримку і спирається, зрозуміло, не на українців, а на очільників цієї самої переплетеної чиновницької і бізнесової мафії. Звідси і безкарність провідних регіоналів, навіть за вбивство Небесної Сотні, звідси спільні з ними голосування за узурпаторські зміни до Конституції і за корупційний бюджет для себе, за тарифний грабунок і середньовічні податки для людей. Звідси несамовитий захист хрещеного батька і творця системної корупції – Леоніда Кучми.

А з іншого боку Петро Олексійович, коли за дорученням старших терся біля Майдану, на власні очі побачив впритул справжніх українців і тепер панічно боїться їхньої Волі. І знову навіть не дурний, а у цьому випадку – ІСТЕРИЧНИЙ – розрахунок: «Можна не лише врятуватися, а й спокійно переобиратися у президенти, якщо розібратися з лідерами і тими, хто здатний ефективно організовувати супротив людей». Саме у цьому полягає сутність навіть не процесу Корбана, а тієї ФОРМИ, у якій цей процес відбувається. І боїться Петро Порошенко не олігархів, з якими йому не вдалося домовитися. Він несамовито наляканий добровольцями і волонтерами, «цинічними бандерівцями» і фронтовиками, а головне - настроями цілої української Громади. Настроями і радикальною рішучістю, про яку щоденно читає таємні, але об’єктивні довідки поки що слухняних спецслужб.

Останнім часом, коли я у глибокій української провінції (де живу останні роки) не лише чую гнів, але й рішуче прагнення до радикальних дій. Коли це прагнення виходить навіть від людей, які на моїх очах ще вчора байдуже примудрилися не помічати попередній Майдан, я абсолютно втратив Надію.

Натомість замість надії я отримав впевнене Переконання, що ніяким порошенкам, пінчукам і кучмам не допоможуть їхні істеричні смикання, адже моє дежавю невідворотно матиме революційне майбутнє.

Слава Україні!

P.S. Рекомендую статтю Івана Капсамуна, де ви знайдете подробиці і паралелі, які сподіваюсь прокоментувати ближчим часом. Особливої уваги потребують ментівські технології тітушок і навмисного зняття охорони, що застосовують з благословення Порошенка у суді, і від яких просто смердить гранатами під Верховною Радою. Про ці технології я вже писав. Кому цікаво, можете подивитися тут: https://www.facebook.com/anarmah/posts/1654377561447102.

Олексій Подольський, facebook.com



Коментарі

  +0 #1 Человек 30 дек. 2015 г., 18:18:54
Порошенко предал украинский народ. Кроме словоблудия в стране ничего не делается: реформ нет, люстрацию заговорили, коррупция процветает. Вместо того, чтобы разогнать воров и коррупционеров: прокуроров, судей, ментов, налоговиков, кэгэбэшников и другую чиновничью мразь, Порошенко возглавил эту чиновничью мафию в борьбе с украинским народом. К власти пришли проходимцы, которые работают только на свой карман, грабят страну и народ. Но всему есть предел, за все придется отвечать перед украинским народом.

Додати коментар

Новости от Киноафиша.юа
Загрузка...
Загрузка...

Останні новини

Полковник ЗСУ у запасі та військовий експерт Роман Світан у новому воєнному зведенні на 22 листопада обговорив наступні актуальні фронтові теми:

детальніше
Конфлікти і закони © 2008-2024.

Електронна версія всеукраїнського юридичного журналу «Конфлікти і закони». Свідоцтво про держреєстрацію: КВ № 13326-2210Р від 19.11.2007 р. Повний або частковий передрук матеріалів сайту дозволяється лише після письмової згоди редакції. Увага! Починаючи з 21.11.2013 року (дня провалу євроінтеграції з ЄС), редакція журналу «Конфлікти і закони» (всупереч правилам правопису) залишає за собою право публікувати слова «партія регіонів» та «віктор федорович янукович» з малої літери. Також, починаючи з 29.06.2016 року, редакція «КЗ» залишає за собою право назавжди публікувати на своїх сторінках з малої літери слова (і утворені від них абревіатури) та словосполучення «москва», «росія», «російська федерація», «володимир путін», а разом з ними і скорочення «роскомнадзор» (як і всі інші держустанови росії), порушивши таким чином встановлені правила правопису незалежно від мов, на яких ці слова та назви публікуються. Це наша зброя в інформаційній війні з окупантом.