​Лібертаріанство: спроба критичного аналізу

Не дивлячись на те, що термін «лібертаріанство» на слуху практично в кожній політично активній спільноті, мало хто може пояснити його основи. Зазвичай, все зводиться до трьох базових постулатів: сприйняття податків як узаконеного грабунку, який має бути скасованим; сприйняття всіх функцій держави як послуг, які можуть і повинні надаватись приватними фірмами та благодійними фондами; держава є виключно руйнівною силою, а тому має бути максимально обмежена і позбавлена можливості втручатись у вільно регульований ринок послуг.

Важко сперечатись із цими принципами. Особливо на пострадянському просторі, де держава традиційно виступає в ролі «стаціонарного бандита», який населенню ніяких послуг не надає, зате здирає останню сорочку. Податки, само собою, у нас давно схожі на данину, яку громадяни винні барону за те, що він їм ласкаво дозволяє жити.

Більш просунуті знавці лібертаріанської ідеології назвуть іще два дуже привабливих елементи. Це, перш за все, заміна всіх державних сервісів цифровими послугами, а також право на зброю, яка в лібертаріанстві вважається основною запорукою безпеки суспільства.

Ці постулати уже більш дискусійні. Але вони не є визначальними. Більше того, вони характерні для низки інших політичних устріїв. Наприклад, цифрові сервіси - це зовсім не ознака лібералізму і тим паче лібертаріанства. Одним із лідерів в цифровізації державних послуг є Китай, який складно назвати не лише ліберальною, а й взагалі вільною країною. А право на зброю існує як в «соціал-демократичних» Сполучених Штатах, так і в «теократичному» Афганістані, а також в «анархічному» Сомалі.

Нарешті, одним із найпрогресивніших варіантів лібертаріанства вважаються так звані «хартійні міста» (charter cities). Однак і вони не можуть вважатись основою платформи. Перш за все тому, що хартійні міста можуть бути годівницею для дуже навіть неліберальних урядів. Яскравими прикладами хартійних міст є Гонконг, Дубай та Раджин-Сонбон. Якщо перші два вважаються мало не іконами міст із вільним підприємництвом, то розташування останнього навряд чи хтось назве? А він знаходиться... в Північній Кореї - це практично єдине джерело легального надходження в країну валюти та високих технологій.

То що ж є визначальним для лібертаріанства і що саме представляє собою ця ідеологічна платформа? Давайте розбиратись разом, і спершу спробуємо дати визначення лібертаріанству.

Американський економіст Девід Нолан запропонував всі політичні лади розглядати як комбінацію двох основних політичних потреб людини:

особистої свободи;

економічної свободи.

Діаграма політичних ладів по Д. Нолану

Як видно на цій діаграмі, лібертаріанство представляє собою лад, в якому максимізована індивідуальна та економічна свобода особистості. Зауважимо одразу, що йдеться лише про свободу, а не про права людини. Взагалі, питання прав людини лібертаріанство обережно обходить стороною - адже єдиною інституцією, яка реально гарантує права людини, є держава. Легітимність же (тобто, саме існування) держави лібертаріанство у всіх своїх напрямках ставить під велике питання.

Справа в тому, що філософською основою лібертаріанства вважається так званий принцип заборони агресії по відношенню до особистості (Non-Aggression Principle - NAP). Формулюється він наступним чином:

Кожна людина має природнє право розпоряджатись власним тілом та виробленими нею, чи отриманими в результаті добровільного обміну, предметами власності чи благами. Будь-яке порушення цієї свободи є агресією проти особистості [1].

Саме виходячи з цього принципу, лібертаріанці і оголошують податки узаконеним грабунком. Адже будь-який податок порушує природнє право людини розпоряджатись отриманим нею прибутком, а отже, підлягає скасуванню. А це саме по собі означає делегітимізацію і знищення держави - адже як відомо, держава своїх коштів не має, а функціонує на сплачені громадянами податки. Нема податків - нема держави. А немає держави - немає кому забезпечити дотримання прав людини. Свої права в таких умовах кожен повинен забезпечувати самостійно і в межах своїх можливостей.

Абсолютно точно: ідеалом лібертаріанців є американський Дикий Захід із його «демократією першого пострілу». Вони навіть не особливо це приховують [2].

Слід зауважити, не всі лібертаріанці вважають необхідним дезінтеграцію держави. Власне, саме по цьому пункту вони і поділяються:

Анархо-капіталісти (класичні лібертаріанці). Згідно їх поглядів, принцип NAP є абсолютним, і будь-яка форма агресії має бути скасована - перш за все податки та антимонопольне регулювання. До державних послуг вони застосовують ту ж саму логіку, що й до будь-яких товарів на ринку. Тобто, всі функції держави мають бути передані приватному бізнесу чи благодійним фондам і надаватись громадянам тільки на основі приватного контракту. Головним ідеологом цього напрямку є Мюррей Ротбард;

Соціал-лібертаріанці вважають, що держава має бути замінена самоорганізованими спільнотами, всередині яких мають формуватись динамічні управлінські структури. Вони є своєрідними тимчасовими «спеціалізованими урядами», яким суспільство делегує владу для того, щоб вирішити ту чи іншу проблему. Як тільки проблема вирішена, такий уряд тут же розпускається. Як і в анархо-капіталізмі, всі основні державні функції мають забезпечуватись приватним бізнесом або благодійними фондами. Головним ідеологом цього напрямку є Корі Доктороу. На сьогодні це найбільш життєздатна гілка;

Мінархісти вважають, що держава є «необхідним злом», критичним для виживання нації. Вони готові миритись із наявністю держави, але пропонують обмежити її функцій до «нічного сторожа». Вона повинна забезпечувати базовий захист життя та власності громадян, і все. Решта державних функцій - такі як освіта та медицина - повинні надаватись знову ж таки виключно приватним бізнесом і на основі приватного контракту. Головним ідеологом цього напрямку є Людвіг фон Мізес.

Неважко помітити, що основним елементом всіх вище перелічених напрямків є абсолютизація приватної власності на все. До неї лібертаріанці ставляться не просто як до абсолютної цінності. За їх думкою, абсолютно все повинно мати свого приватного власника, а такого поняття, як суспільне надбання, взагалі не існує.

Грубо ставлення лібертаріанців до приватної власності можна окреслити наступним принципом:

Будь-який ресурс може бути присвоєний першою людиною, яка його знайшла, доклала до нього свою працю або просто стверджує його своїм [3, розділ Property Rights].

Лібертаріанці б дуже добре зрозуміли вітчизняних «газовиків», які часто заявляють, що видобутий ними газ є власністю не народу України, а того, хто його добув. Товаром також може бути вода і повітря, і володіти ними може тільки особистість, але аж ніяк не людство в цілому і тим паче не народ. Втім, сам термін «народ» для лібертаріанців є порожнім звуком - адже їх філософія оперує тільки індивідуальними свободами.

Така абсолютизація приватної власності ставить під сумнів тезу про те, що лібертаріанство максимізує економічну свободу. Певніше, ця теза працюватиме лише і виключно за умови, коли всі основні базові ресурси є нескінченними і до них існує рівний доступ у всіх громадян. На практиці, як нам відомо, будь-який ресурс є вичерпним, а доступ до них легко блокувати. І той, хто контролює ресурс, стане абсолютним монополістом, який зможе диктувати умови не лише безпосереднім його споживачам - а й всім далі по економічному ланцюжку.

Ми це можемо бачити наочно на прикладі газової галузі України. Невеличка група громадян оголосила весь видобутий газ в Україні своєю власністю просто по факту видобування. Диктуючи всім свою «ринкову ціну», всього за 4 роки вона поставила на коліна не тільки всіх громадян, перетворивши їх на прохачів субсидій, а й практично знищила індустрію країни.

Американці це побачили сто років тому, коли в аналогічних умовах свою волю всій економіці країни диктувала фірма «Стандард Ойл». Контроль над країною корпорації Рокфеллера був настільки всеохопним, що навіть коли вона наймала бандитів для фізичного знищення конкурентів, правоохоронні органи просто дивились в іншій бік.

Приблизно те саме очікує лібертаріанське суспільство. Якщо воно не має в своєму розпорядженні необмеженої кількості всіх критичних для виживання ресурсів, свободі швидко покладе край так звана «природня монополія», яка зрештою... абсолютно правильно, перетвориться на державу. Причому значно більш тиранічну, ніж будь-яка інша.

Уникнути такого результату можна двома способами:

- Наявність жорсткого морального кодексу, який встановлює позаекономічні рамки діяльності підприємництва. Не дарма Макс Вебер стверджував, що основою успіху західного суспільства стала так звана протестантська трудова етика. Крім всього іншого, вона встановлювала жорстку соціальну відповідальність підприємництва. Саме тому, наприклад, герої класичної книги Айн Ренд «Атлант розправив плечі» фізично собі нездатні уявити прибуток вище 30%. Цей імператив було жорстко вбудовано в західне суспільство століттями. Без такого імперативу - немає злочину, на який не піде підприємець задля 300% прибутку.

- Наявність постійного і дуже жорсткого громадянського контролю, аж до фізичного знищення небезпечного монополіста. Це передбачає величезну політичну активність суспільства (більше третини, бо все, що менше, буде попросту придушене приватними правоохоронними службами) і майже поголівну його мілітаризацію. У Сполучених Штатах був невеличкий історичний період, коли саме так і відбувалось. Це так звані «ревучі 20-ті». Робітники, яких тоді жорстоко визискували олігархи (ага, вони були в США), були змушені організовуватись в профспілки і буквально трощити фабрики визискувачів, поки вони не почали дотримуватись елементарних прав робітників. Ви можете ознайомитись із цим періодом, наприклад, по фільму «F. I. S. T.», в якому грає Сільвестр Сталлоне.

Перший варіант знову ж таки закінчується утворенням держави, так званої крітархії - де очільниками держави стануть релігійні та моральні авторитети, які є носіями морального кодексу. Цей кодекс зрештою перетвориться на форму Суспільного Договору, і - абсолютно правильно, на Конституцію демократичної держави. Крітархічними по суті були практично всі першопочаткові 13 колоній, які зрештою утворили США.

Другий варіант теж передбачає утворення держави, але результат залежатиме від перебігу боротьби людей за права. У кращому випадку, профспілки об'єднаються, вироблять спільний кодекс, знайдуть спільні точки дотику між робітниками і власниками фабрик і створять свій Суспільний Договір. Гарантом його дотримання стануть ось ці самі профспілки. Вони і стануть прообразом уряду і держави. А в гіршому випадку там відбудеться чергова комуністична революція, яка завершиться похмурою тиранією.

Але припустимо, що якимось чином лібертаріанському суспільству вдалось уникнути небезпеки монополій на обмежені ресурси і встановити баланс. Зазначимо в дужках - не дивлячись на те, що питання балансу користуванням ресурсами філософія лібертаріанства обережно обходить, такий спосіб все-таки є. Для цього державу необхідно встановити на острові, де абсолютно всі ресурси є імпортованими, і кожен має право купувати їх на біржі. Між іншим, саме тому провідний російський ідеолог лібертаріанства - Олександр Розов - розташовує свою утопію на вигаданому архіпелазі Меганезія [4].

Так от, після того, як баланс на користування ресурсами встановлено, постане питання забезпечення основних потреб людини. А як нам уже відомо, у всіх гілках лібертаріанства всі функції держави мають надаватись приватними службами чи благодійними фондами. Відповідно, всі звичні нам права людини перетворяться на послуги, які надають лише по контракту. Поки ви його оплачуєте, вам ця послуга доступна. Не оплатили - «Пробачте, шановний громадянин, ви не маєте права на захист поліції. Оплатіть послугу для продовження розмови». І це зовсім не цитата з класичного кіберпанківського аніме.

Як це буде виглядати, можна подивитись на ринку провайдерів Інтернету. З одного боку, величезна кількість приватних підприємств, які надають послуги. А з іншого боку, не всім вони доступні в повному обсязі. Наприклад, на сьогодні широкополосний доступ до Інтернету доступний тільки 52,1% населення, решті доступний тільки низькошвидкісний доступ. Якщо ви не оплатили послугу по контракту, вам інтернет відключать у ту ж саму секунду, і ніхто не буде слухати ваших слів про якість послуги. Приватна корпорація не зобов'язана думати про надання вам якісної та постійної послуги. Вона зацікавлена тільки і лише в максимізації прибутку. Не подобається ця - походіть по ринку і знайдіть іншого провайдера, і абсолютно неважливо, що він входить до картельної змови. Адже антимонопольні розслідування теж є формою грабунку і мають бути скасовані.

В умовах сучасної цифрової держави, яку декларують лібертаріанці, це буде означати технічне викидання людини за межі суспільства. Але це іще не все. Рівно те саме очікуватиме людину у всіх інших сферах її діяльності. Вона матиме персональний контракт на всі послуги, які відповідають її правам:

правоохоронну послугу;

медичну послугу;

освітню послугу;

житлову послугу.

Причому «безумовного безкоштовного пакету» в лібертаріанському суспільстві не буде - адже він формується з податків, сплачених громадянами, а податки протирічать NAP-принципу. Замість цього буде «мінімальний пакет», «стандартний пакет» та «преміум-пакет». Щось будуть вам надавати благодійні фонди, але самі розумієте - це все дорогі послуги, і якщо ви не можете заробити на преміум, то ту ж саму медицину будете мати на рівні «візьміть аскорбінку і запийте чаєм».

Абсолютно правильно: це кастове суспільство із жорстким майновим цензом та принципово різними можливостями від народження.

Більше того, така модель суспільства програмує спадкову бідність та економічне рабство. Що цікаво, лібертаріанці абсолютно не проти економічного закабалення людини. Адже воно ніяк не порушує права людини розпоряджатись своїм тілом і своєю працею.

А можливість для дитини отримати хорошу освіту, дожити до зрілості здоровою та не бути вбитим у вуличних розбірках - залежатиме суто від фінансових можливостей батьків. Хочете знати, як це виглядатиме наочно? Перегляньте ось цей ролик, тут нічого страшного немає - просто забіг на 100 метрів. Він, до речі, був продемонстрований командою Юлії Тимошенко на презентації Нового Курсу України.

https://www.youtube.com/watch?v=PrUDIMUdvbs

Підсумовуючи цей аналіз, слід зробити сумний висновок:

лібертаріанство в самій своїй основі є умоглядною утопічною теорією;

реалізація лібертаріанських принципів на практиці призводить до тиранії природніх монополій або утворення кастового суспільства;

люди, які проголошують підтримку лібертаріанських ідей, не зовсім розуміють, що саме вони обстоюють. Або вони є лицемірами, які думають, що при будь-яких умовах зможуть собі забезпечити преміум-послугу.

Утім, це доволі поширене явище. Згідно дослідження Pew Research, тільки 11% людей, які визначають себе лібертаріанцями, можуть пояснити свої переконання і знають свою ідеологію. Від 38 до 42% людей, які себе визначають як лібертаріанці, насправді підтримують тільки окремі постулати цієї теорії [5].

Наступне питання полягає в тому - а чи є альтернатива лібертаріанству? Чи існує така ідеологія, яка б дозволяла збалансувати інтереси громадян та держави? Чи можна якимсь чином отримати цифровізацію суспільства і при цьому не потрапити в електронний концтабір чи кастове суспільство? А про це ми поговоримо в наступній статті.

Вячеслав ІЛЬЧЕНКО, facebook.com

1. http://americanlyyours.com/2011/04/14/the-non-aggression-principle/
2. https://mises.org/library/not-so-wild-wild-west
3. https://en.wikipedia.org/wiki/Libertarianism
4. http://flibusta.is/a/33681
5. https://www.alternet.org/2014/08/you-dont-know-what-libertarian-means/

Фото prorivists.org