​Маніпуляція свідомістю

Тема психологічного та інформаційного впливу на свідомість людини у пострадянських країнах дуже актуальна.

Як саме ви ухвалюєте власні рішення? Чи тисне на вас чиясь точка зору? Що внаслідок отримуєте, які емоції відчуваєте? Чи відчували ви на собі, що ваші бажання/рішення більше вам не належать, що вам нав’язують чужі? Чи вам забороняють бажати чи діяти як вам хочеться? Чи за вас вирішують сьогодні те, чого ви не захочете завтра?

Питання не прості.

Ми всі живемо під впливом нескінченної інформації. Громадяни, політики, громадські діячі, експерти різних сфер — всі більш-менш практикують маніпуляцію при спілкуванні у медіа ресурсах.

Є чимало людей, які взагалі відкидають щодо себе ймовірність потрапити на гачок «правдолюбів-знавців» і переконані у тому, що маніпуляція є практично неможливою. А взагалі-то майже будь-яке спілкування — це, за великим рахунком, прихований вплив. Відомий журналіст Ларрі Кінг сказав таку фразу: «Зі ста відсотків рішень, які ви ухвалюєте, лише десята частина реально належить вам? Решта ― це результат впливу інших людей».

Поняття «маніпуляція» означає специфічний вид психологічного впливу. У цьому значенні використовуються поняття: «маніпулятивний вплив», «психологічні маніпуляції», «маніпулювання громадською думкою» і т.п.

Г. Шиллер стверджує: «Для маніпуляції потрібна фальшива дійсність, в якій її присутність не буде відчуватися».

Різноманітні інформаційні технології є невід’ємною складовою частиною здійснення функцій управління суспільством. А потік запропонованої інформації визначає, що ми бачимо, як це інтерпретуємо, і зрештою діємо. За оцінками експертів, наприклад, середня добова кількість повідомлень у мережі Інтернет, які можна розглядати як новини, коливається в межах цифри з шістьма нулями. Сучасний світ став «світом мас-медіа», а суспільство виявляється найбільш пристосованим до міфологізації політичного життя і, отже, є більш вразливішим для маніпуляцій.

Зараз панує влада інформації, яка стає вирішальною в управлінні суспільством. Вона структурує наш розум. Американський соціолог Мануель Кастеллс писав: «Нова влада (інформаційна) полягає в інформаційних кодах, в представницьких іміджах, на підставі яких людство організує свої інститути, а люди будують своє життя. Центром такої влади стає людський розум. Ось чому владу в інформаційну епоху одночасно можна ідентифікувати і неможливо вловити. Ми знаємо, що вона з себе являє, але не здатні вловити її, оскільки влада є функцією безкінечної битви навколо кодексів суспільства. Незалежно від того, хто вийде переможцем у боротьбі за людський розум, саме він правитиме світом...»

Масштаб застосування маніпулятивних технологій в медіапросторі змушує замислитися над інформаційно-психологічним захистом громадян. Самозахистом! Адже застосування різного роду маніпулятивних впливів владою, з метою досягнення/збереження політичного домінування, призводить у результаті до розладів суспільного життя, породжує суспільну апатію та відчуження більшості населення від участі у політичному, суспільному житті країни. Наслідок — дестабілізація внутрішньополітичного життя, стагнація, труднощі модернізації українського суспільства.

У свою чергу, суспільство відчайдушно шукає правду, точніше, кожен шукає свою правду! У принципі, складається враження, що у світі закінчилася правда, як продукт, або вона нікому не цікава. Вона повільно помирає, коли за неї починають боротися фахівці пропаганди, оскільки для них брехнею є те, що не відповідає їхнім уявленням (це яскраво прослідковується на ТБ).

Наприклад, на телевізійних політичних ток-шоу є журналісти, які не здатні працювати в півтонах, навмисно ділять спільноту на «своїх» та «чужих», вся маніпулятивна «правда», яку так відчайдушно намагаються називати «свободою слова», в одному флаконі. Скоріше, це «свободішка», але глядачі в більшості не звертають уваги. А це і є шоу!

Неприпустимою є апріорна заангажованість журналіста якимись ідеологічними, політичними або іншими доктринами.

Медіа проводять соціальну електрику, таку, що подібна до води. Вони розносять свій зміст, і люди почали плавати в океані інформації на будь-який смак. Тому пропаганда стає дуже ефективною! Медіа можуть переконати людей у чому завгодно. Соціальна, політична, моральна та ідеологічна інтимність, яку культивує та нав'язує «ящик» та Інтернет-ресурси, викликають звикання. Люди вже вимагають від них все більше інформації, ідей, пліток, думок розкручених «експертів», і не важливо - фахові вони, чи доносять до читачів просто свою особисту думку.

При цьому суспільство часто обирає не раціо, а «симпатії», «видовища і трагізм», «флешки в Гаагу», «фальцетні ноти в голосі». Біблійне: «Ви дізнаєтесь їх за плодами їхніх справ» - забуто і «не працює». Люди липнуть до екранів, де їх закидають льодяниками навпіл зі сміттям.

Умберто Еко писав: «Щоб приспати свідомість, встановити диктатуру, чи здійснювати державний переворот, достатньо встановити контроль над телебаченням».

Слова сказані в інформаційний простір формують мислення, а якщо це слова лідерів країни, вони стають посилом для людей, стратегією і тактикою держави. Величезній кількості громадян все ж таки ближчий образ імітатора діяльності, ніж будь-які реальні діячі. Чому так відбувається, відповідь дав один із засновників сучасної соціології, дослідник ідеологій Карл Манхейм.

Він відзначав: «У моменти глибоких криз відбувається блокування здорового глузду — здатності людини розумно оцінювати стан справ і діяти, виходячи з цієї оцінки. Необхідність обмірковувати і розуміти, що відбувається, перетворюється в цей час у непосильне навантаження, і людина намагається уникнути цієї необхідності, сховатися у сфері ірраціонального. Вона починає виявляти підвищену цікавість до гороскопу, вірити астрологам. Психологічний захист особистості проти маніпуляції свідомістю різко послаблюється. Відповідно зростає здатність підпадати під сторонній вплив».

Живучи в безпросвітному просторі тотальної брехні і не усвідомлюючи логічного виходу з нього, «нарід» з двох варіантів побрехеньок вибирає професійніше, красивіше їх виконання. У цьому полягає сьогоднішня суть української політичної еволюції соціальної свідомості. Громадяни починають змушувати себе вірити в ними «вибране». А віра, вона така річ, що раціональними аргументами її не проймеш. І, як наслідок, люди стають амбівалентними.

(Амбівалентність (від лат. ambo — обидва і лат. valere — володіти, діяти) — співіснування протилежних відносин або почуттів (наприклад, таких, як любов і ненависть) до людини, об'єкта чи ідеї; невизначеність або нерішучість, яким напрямком слідувати чи як вчинити). Амбівалентність примушує людину засумніватися в стійких істинах. Це і робить її беззахисною проти маніпуляції, дезінформації, пропаганди.

Ми живемо у перенасиченому інформаційному просторі, як у перенасиченому сольовому розчині. І мислимо драматургічно. Нам важливо, щоб була зав'язка, кульмінація та розв'язка. Але реальні інформаційно-політичні процеси так не поводяться. Вони йдуть повільно. Не треба плутати кореляцію з коузацією — «після» не означає «через щось».

Люди влади, за якими ми спостерігаємо, живуть за власним календарем.

Ми думаємо, що вони хочуть своїми діями, меседжами сказати нам? По-перше, часто ці меседжи не представляють жодної інформаційної цілісності, по-друге, у політиків своя система сигналів і своє інформаційне поле для народу.

Звісно, що розмови про повну прозорість — утопія. Працює цілий комплекс проблем: політична заангажованість, журналістська етика, професіоналізм, щирість, позиція власників медіа, освіченість громадян, критичне мислення і т.п.

Ми, сучасні люди, звикли до легкого засвоєння швидких відповідей та загальновизнаних понять, одразу так глибоко в них занурюємося і несвідомо в них віримо, що іноді не можемо самі з'ясувати, чи це є істина.

Той, хто хоче побудувати захист проти спроб маніпуляції його свідомістю, повинен подолати закостенілість розуму, навчитися будувати варіанти пояснення. А читання та розуміння прочитаного може дати більше, ніж «популярний експерт». Читання першоджерел та історії — це перевірка себе на здатність прислухатися до недомовлених підказок. Осмислити маніпулятивні функції у всіх їх проявах, спробувати протистояти, мати критичне мислення, власну, а не нав'язану думку.

Думай. Те!

Манана АБАШИДЗЕ, «Конфлікти і закони»

Фото ar25.org