Соціальна пенсійна несправедливість: Тимошенко знищує малий та середній бізнес

Подробиці

Опубліковано 21.05.2009 17:25

Автор:

Конфлікти і закони

Переглядів: 5240

Україна – держава специфічна. З одного боку, найбідніша у світі, а з іншого – єдина країна, у якій високопосадовці і політики мають такі витрати (що набагато вищі за офіційні задекларовані доходи), про які їхні колеги з цивілізованих країн можуть лише мріяти. Більше того, українське чиновництво, яке нічого не виробляє і ні в який спосіб не може вплинути на ВВП держави, вийшовши на пенсію, має таке соціальне забезпечення, яке хліборобу, пекарю та сталевару можуть лише наснитись.

Ще свого часу Кучма говорив про пенсійну реформу. І тоді зазначав, що в країні склалась дивна ситуація, коли десята частина пенсіонерів отримує в еквіваленті більше грошей, аніж дев’ять частин разом узяті . І до цієї заможної категорії відносяться аж ніяк не ті, хто виробляє хоч якусь продукцію або займається бізнесом. Це, в більшості своїй, посадовці, урядовці, судді та інші елітні пенсіонери, пенсія яких складає від трьох тисяч гривень на місяць і вище. І тоді Кучма (у зверненні до депутатів ВР) наголосив, що „діюча солідарна система є економічно необґрунтованою і фінансово неспроможною і…протирічить ринковій економіці, стримує реформування системи оплати праці та підвищення легальних доходів населення”. Та чи змінилось щось з того часу?

На жаль, ситуація з пенсійним забезпеченням і нині є наболілою темою в нашій країні. І змінювати щось депутати і урядовці не збираються. Їх влаштовує та соціальна несправедливість, яку вони запровадили. І хоча більшість розвинених країн вже давно ввели на своїх територіях нормальні і якісні системи пенсійного забезпечення, Україна, як завжди, пасе задніх.

Щоправда, офіційно в Україні існує державна система пенсійного забезпечення. Та чи є вона справедливою, коли одні громадяни отримують пенсію, що становить 80% від зарплати, а іншим її нараховують по певному коефіцієнту? І в кінцевому результаті люди, відпрацювавши на державу і вправно сплачуючи податки і страхові внески, отримують мінімальну пенсію, якої не вистачає не те що на більш-менш пристойне життя, а навіть на хліб з кефіром?

Проте, за останні десять років в державі утворився прошарок людей, які не проти турбуватись про своє пенсійне забезпечення самостійно. Ті, хто сам для себе створив робочі місця, готові і самостійно турбуватись про свою старість. Це люди малого і середнього бізнесу. Але держава, вимагаючи від них сплати до пенсійного фонду, пропонує їм всього на всього мінімальну пенсію. На більше ці люди розраховувати не можуть. І до певного часу така постановка питання представників малого і середнього бізнесу влаштовувала. Проте вже декілька місяців поспіль уряд думає про те, як забезпечити пенсійний фонд грошима, а тому і вирішив покласти цю відповідальну місію на малий на середній бізнес, зазначаючи, що, буцімто, багато хто з підприємців недоплачує до ПФ, а тому, щоб розраховувати на мінімальну пенсію, повинні додатково віддавати зі своїх кровних певну суму.

Та подібне урядове рекетирство збурило підприємців. Адже хоч суб’єкти підприємницької діяльності і можуть отримувати до п’ятисот тисяч доходу на рік, проте більшість з них про такі гроші можуть лише мріяти. Ну звідки у людини, що торгує на базарі, такі гроші? Або у того, хто ремонтує чиєсь взуття? Проте уряд вирішив, що саме на цих осіб він повинен покласти матеріальний тягар по наповненню пенсійного фонду. Щоправда, уряду начхати, як ці люди заробляють. І тим паче він і не думає допомагати суб’єктам підприємницької діяльності розвиватись. Адже одна річ давати (а це – зась),а інша – вимагати сплати коштів.

Для цивілізованої європейської країни така постановка питання була б абсурдною. В Україні це явище – нормальне. Той, хто нічим не допомагає, вимагає грошей. Звісно, люди до рекету вже звикли. Тим паче – державного. А тут ще 19 травня 2009 року Голова Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва Олександра Кужель заявила на прес-конференції, що буцімто запланована на 21 травня акція протесту з вимогою скасування постанови Уряду щодо обов’язкового платежу до пенсійного фонду для підприємців, які працюють на спрощеній формі оподаткування, є провокацією політичних сил. Загалом, чути від людини, яка повинна опікуватись правами малого та середнього бізнесу, подібні заяви, є дивом. Та чи пані Кужель турбує, де люди братимуть кошти? Вона ж якраз думає про себе та інших державних грошоїдів у яких пенсія сягатиме 80% від зарплати.

Але чи повинен малий та середній бізнес замислюватись над проблемою забезпечення пенсіями цих посадовців? Звісно, до пенсійного фонду гроші платити потрібно, адже в державі проживає безліч людей, які очікують на мізерну пенсію, як на манну з неба. Проте навряд чи пані Кужель піклується про цих осіб. Її більше переймає проблема пенсійного забезпечення себе та собі подібних. І взяти ці кошти вона (разом з урядом) хоче з людей, які під час нинішньої кризи самі не знають як виживати, оскільки їхній бізнес, завдячуючи «вмілій» економічній політиці урядовців (як біло-синіх, так і помаранчевих) дав чималу тріщину. І хоча в усіх інших державах під час кризи уряди думають – як допомогти бізнесу (в Англії навіть кредити дають під 0,5%, аби люди не закривали власну справу), в Україні все, як завжди, – навпаки. Уряд хоче домогтись, аби ті, хто досі сидів на спрощеній системі оподаткування, перестали існувати як підприємці і усім скопом пішли до державної служби зайнятості. Але цікаво, де уряд візьме кошти, аби створити для цих людей додаткові робочі місця? Невже пані Кужель і урядовці Тимошенко профінансують їх з власної кишені?

Проте існує й інша сторона медалі. Якщо вже уряд дійсно хоче наповнити у такий спосіб пенсійний фонд, то чому б йому не створити певну систему, за якою кожен суб’єкт підприємницької діяльності самостійно вирішував би, скільки йому отримувати пенсії? Можливо, хтось би бажав мати максимальну, от і платив би до пенсійного фонду потрібну суму. Інший – взагалі б не мав бажання мати справу з державою, а тому (враховуючи уже певний стаж роботи на державу) міг платити стільки, скільки вважає за потрібне. Тож, можливо, пані Тимошенко спочатку потрібно змінити перекіс в існуючій системі нарахування пенсій, вирівняти пенсійне забезпечення усіх пенсіонерів, а вже потому займатись здирництвом з еспедешників, які все ж сплачують податки і перераховують певні кошти до пенсійного фонду? Чи, можливо, пані прем’єрка не знає, що ті, хто працює на підприємстві чи в певній установі, до ПФ платять лише 2% з заробітної плати, а інше сплачує роботодавець? А у випадку з суб’єктами підприємницької діяльності вони самостійно сплачують за своє майбутнє пенсійне забезпечення? Та чи цікаво це урядовцям, які шукають грошей для латання дірок у ПФ? Ні, це їх аж ніяк не обходить. Уряд планомірно знищує малий на середній бізнес і при цьому чомусь вважає, що робить цьому прошарку населення велику послугу. А підприємцям нині працюється не так вже й просто. Хоча, як наголосив Олександр Данилюк, керівник Всеукраїнського центру сприяння підприємницькій діяльності, якщо порівнювати уряд Тимошенко з попередніми урядами України, то нині підприємці можуть працювати більш-менш вільно. «Принаймні існує можливість діалогу між владою та бізнесом, навіть невеликим. Проте, в порівнянні з більш зрілими демократіями, відчувається серйозний брак стратегії, що відзначається практично на кожному суб’єкті підприємницької діяльності. Регуляторна політика, навіть на рівні Верховної Ради України, здійснюється інколи в дуже дивний та не прогнозований спосіб» – зазначає він.

Що ж до питання щодо збільшення виплат суб’єктів підприємницької діяльності до пенсійного фонду, то пан Олександр вважає, що при розгляді цього питання «не варто говорити про правомірність, оскільки КМУ може виступати в межах своїх конституційних повноважень з будь-якими ініціативами. Але наскільки такі пропозиції справедливі? Питання пенсійного забезпечення спд-фо платників єдиного податку дійсно є складним, і пропозиція КМУ її не вирішує. Думаю, тут варто застосовувати більш гнучку систему, за якої вони могли б самі визначати розмір відрахувань, а отже й розмір майбутньої пенсії».

І в його словах є істина, оскільки малому та середньому бізнесу під час сьогоднішньої кризи ой як нелегко. Тож чому урядовцям натомість не подбати про економіку? Адже за словами того ж Олександра Данилюка, нині варто говорити не про пільги малому на середньому бізнесу, а про максимальне стимулювання попиту. «Ні для кого не секрет, що сьогодні проблема не в тому, що багато доводиться платити державі, а у тому, що мало надходжень від самої діяльності. Якщо дохід – незначний, як тут збільшиш прибутки?»

То ж чи пані Кужель не знає про зменшення у підприємців прибутків? Чи пані Тимошенко керує не Україною? Проте, натомість аби допомогти малому та середньому бізнесу, уряд знищує цей прошарок, і допомагає олігархам (надає позики великим підприємствам, банкам і т.п.). Хоча на публіці пані Тимошенко говорить про соціальну справедливість. Щоправда, не зрозуміло, як вона її вбачає…

А все, що потрібно для підняття економіки – пожвавити роботу малого та середнього бізнесу. Дати йому можливість нормально працювати і не витравлювати податками і додатковими поборами.

І пан Данилюк теж не поділяє позицію держави щодо того, аби суб’єкти підприємницької діяльності могли розраховувати лише на мінімальну пенсію. «Я вважаю, варто виступити з власними ініціативами і боротись за їхнє прийняття у вигляді остаточного нормативно-правового акту. Не виключаю і необхідність публічних заходів з цього питання. Ми готові сприяти цьому процесу. І розробці проекту закону і його подальшому просуванню” – зазначає він.

Та чи буде прислухатись уряд (будь-якого кольору) до цих мудрих слів? Практика доводить, що думки розумних і талановитих людей високопосадовців не цікавлять. І гріш ціна тепер проектові Тимошенко «Ідеальна країна» – оскільки діями свого уряду вона доводить, що ніхто не збирається втілювати в життя те, що пропонувалось людьми, які їй повірили. Звісно, що прем’єрці нелегко працювати у банці з 450 павуками, які за отримання грошей готові один одного з’їсти. І нині (і це визнають усі політологи) вона одна робить спробу якось витягнути України з кризи. Але чи правильними є її кроки? Те, що ми спостерігаємо у діях її уряду до суб’єктів малого та середнього бізнесу, доводить, що вони таки є помилковими. І те, що підприємці протестують проти нововведень уряду – це ще раз доводить. І цим людям, насправді, байдуже яка політична сила (і для яких політичних амбіцій) виводить їх під будинок на Грушевського. Малому та середньому бізнесу потрібна підтримка, і йому все одно, хто за нього вступиться. Головне – аби отримати потрібний результат і домогтися свого у протистоянні з урядовцями.

Що ж до того, як же громадянам відстояти своє право на чесну пенсію, то зробити це не легко.

Як зазначає адвокат Роман Титикало, в Україні важко розраховувати на справедливість. «В теорії права існують законність і правомірність. Але закон і право – речі різні. На жаль, Закон може бути і не правим і не справедливим, тоді як право все ж повинно відображати справедливість системи. Тож, якщо говорити про існуючу в Україні систему пенсійного забезпечення, то про право тут не ведеться і мови. Але законом визначені певні норми, і їх потрібно дотримуватись. Чи правомірна існуюча система пенсійного забезпечення з точки зору справедливості, загальних норм та Конституції (яка наголошує на рівності прав усіх громадян)? Звісно, що ні. В конституції передбачено, що кожен громадянин України має рівні права і рівну відповідальність перед законом. Кожна працююча особа сплачує певні кошти задля свого майбутнього пенсійного забезпечення. Проте одні (посадовці, депутати ВР і т.п.) отримують пенсію у розмірі 80-90% від свого окладу, а громадяни, які фактично годують державу і виробляють внутрішній валовий продукт , на старість отримують мізерну пенсію, за яку не можливо прожити. Тож зрозуміло, що існують люди, які незадоволені існуючою системою пенсійного забезпечення. І я знаю випадки, коли громадяни звертались з листами до Пенсійного фонду України з вимогою надати їм можливість відмовитись від участі в існуючій системі пенсійного забезпечення, аби не сплачувати до ПФ ніяких коштів. Але у відповідь ці особи отримували листи, у яких повідомлялось, що відмова від пенсійного страхування законодавчо не передбачена, а тому задовольнити клопотання особи про відмову від сплати коштів до ПФ не можливо. І ситуація, яка склалась нині з підприємцями – дуже специфічна.

Адже хоч і існує думка, що людина до ПФ сплачує лише 2%, а інше платить роботодавець, в дійсності це не зовсім так, оскільки роботодавець розраховує все у такий спосіб, аби цей фінансовий тягар лежав на плечах людей, які працюють на його виробництві або підприємстві. Кожен роботодавець знає, що людям, які на нього працюють, він виплачує заробітну плату, з якої вже вирахувано суму, яку згодом він перерахує до пенсійного фонду. А потому людина ще зі своєї зарплати сплатить до ПФ певний відсоток. І де б особа не працювала, вона не має можливості відмовитись від державного пенсійного соціального страхування і скористатись альтернативним пенсійним забезпеченням. Тож і змушена працювати і увесь час сплачувати внески до пенсійного фонду, аби певна кількість осіб з рангу чиновників (які допоки нічого корисного для держави не зробили) могли отримувати пенсію у розмірі 80-90% від свого окладу. А більшість з тих, хто насправді працює і виробляє продукцію, на подібну пенсію розраховувати не можуть.

Проте наші громадяни ще не навчились відстоювати власні права. Хоча у цієї справи (за справедливу пенсію) доволі непогані судові перспективи. Для відстоювання власних прав потрібно спочатку спробувати судитись в Україні. Але якщо довести власну правоту в українському судочинстві не вдасться і українські суди не прислухаються до Української Конституції і Європейської декларації з прав людини, то можна звертатись до Європейського суду з прав людини. Але це дуже довгий і витратний процес, оскільки вимагає часу і коштів на адвокатів та ті ж судові збори. Проте якщо хтось таки матиме бажання відстояти власну справедливість і не пошкодує часу і коштів на усі потрібні витрати, то перспектива виграти судовий процес проти української держави існує» – зазначає він.

То ж про що говорять шановні Тимошенко і Кужель? Про справедливість? Якщо так, то ліпше їм лишити малий бізнес у спокої. Хоча про що говорити, коли пані прем’єрка заявила: «Я щиро вірю, що кризу ми переборюватимемо на плечах малого і середнього бізнесу». Тож і цього разу людей, які працюють, уряд полишає в дурнях. А 450 блазнів і усі їхні куми, свати, брати та сестри і надалі розкрадатимуть бюджет (Литвин і той не заперечує, що посадовці крадуть бюджетні кошти) і наживатимуться на інших.

Оксана Котомкіна

Наступна стаття »

Додати коментар

Ім'я

E-mail

Коментар

Код перевірки

Надіслати