Про права безправних, або як за злочин охоронця януковича хочуть посадити безневинного

Практика, коли в українських СІЗО утримують людей, котрих ще не визнано судом винними, сьогодні застосовуються повсюдно. Однак ці люди апріорі піддаються покаранню. І це покарання в очікуванні вироку суду може тривати місяцями й роками. Цікаво виходить, провину ще не доведено, а покарання вже діє. А якщо з'ясується, що людина невинна, то виходить, що карали невинного?

Саме так і трапилось із киянином Дмитром Годунко, який відбуває покарання авансом: його вже два 2 роки та 8 місяців утримують в Київському СІЗО,  звинувачуючи у злочині, якого він не вчиняв.

Як повідомив ВК «НАСТУП» адвокат підсудного, в ніч на 26 лютого 2011 року Дмитро Годунко святкував день народження свого молодшого брата. Серед запрошених на вечірку був і знайомий співробітник СБУ, в минулому охоронець території «Межигір’я».

При виході з ТРЦ «Караван», де відбувалась вечірка, між молодшим братом Дмитра та хлопцями з іншої компанії виник конфлікт, який переріс в бійку, до якої долучилися Дмитро та запрошені гості.

Після закінчення бійки виявилось, що один із хлопців має ножові поранення, а знайомий співробітник СБУ втік з місця подій. Натомість брати Годунко залишилися та чекали на швидку та міліцію. Пораненого забрала швидка допомога, а Дмитра Годунко разом із молодшим братом - міліція до Оболонського РУВД, де тримала їх добу.

18 березня 2011 року Дмитра Годунка в телефонному режимі викликали до прокуратури Оболонського району, де пред’явили йому обвинувачення у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 296 (Хуліганство).

Наступний виклик до прокуратури, знову ж таки в телефонному режимі, відбувся вже 16 червня 2011 року, однак цього разу слідчий одразу почав вимагати від Дмитра, щоб той написав зізнання, оскільки виявилось, що один із потерпілих в дуже важкому стані після нанесення  йому колото-різаних ран.

Годунко відмовився «зізнаватися», бо він цього не робив, на що прокурор пред’явив Дмитру обвинувачення у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст.15, п. 7 ч. 2 ст. 115 (Умисне вбивство), викликав групу і Дмитра, вже в наручниках, доставили до Оболонського суду, де протягом 10 хвилин була винесена Постанова про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в Київському СІЗО.

Зазначимо, що хлопець, який отримав ножові поранення, сьогодні живий, але на даний час він не пересувається самостійно. Та прокуратура на це не зважає, адже  за ст.115 вона цю людину «вбила».

Під час досудового слідства не проводились належні слідчі дії чи будь-які експертизи. Лише допити свідків, які постійно плутаються в своїх свідченнях. В найперших свідченнях, на допиті в РУВД, всі свідки вказували на співробітника СБУ, що саме він наніс потерпілому колото-різані рани, а потім втік. Жодних речових доказів або свідчень, що доводили вину Дмитра Годунко немає.

Згодом, лише на допитах в прокуратурі (після проведення з ними «профілактичної розмови» прокурором) свідки наче під диктовку, один в один (у всіх покази ідентичні) почали вказувати на Дмитра, але через деякий час, на судових засіданнях, знову почали плутатись в свідченнях.

Вся подія біля ТРЦ «Караван» була зафіксована на відеокамеру зовнішнього спостереження. Плівка була залучена як речовий доказ. Однак жодного належного перегляду, судово-технічної експертизи плівки не проведено. Вже на судовому засіданні слідчий прокуратури пояснив, що жодних експертиз не потрібно, йому «і так все ясно». Хоча саме на основі цих відеозаписів Дмитру були висунуті звинувачення.

У січні 2013 року справу було відправлено на досудове рослідування. Всі клопотання адвокатів щодо зміни запобіжного заходу на підписку про невиїзд, адже на Дмитра вдома чекає дружина та 5-ти річний син, якого він вже майже 3 роки не бачив, були проігноровані та не приймаються до уваги.

Судом було надано доручення прокуратурі провести дослідження речового доказу, що теж було проігноровано. Теж саме доручення  апеляційного суду – знову проігноровано. Під час досудового розслідування клопотання адвоката Дмитра про проведення по справі комплексної судово-медичної-фізико-технічної експертизи – прокуратурою відмовлено. Причому, саме під час досудового розслідування органами прокуратури зафіксовано зникнення речового доказу – відеоплівки, на основі якої були висунені всі звинувачення Дмитру Годунко.

Протягом всього 2013 року йшов повторний розгляд справи та навмисне затягування часу (переносяться або відміняються засідання, один з головних фігурантів – співробітник СБУ постійно хворіє або ж не з’являється).

А тим часом,  в неофіційних розмовах, співробітники суду та прокуратури кажуть про те, що на них по цій справі періодично чиниться тиск з боку працівників СБУ.

Тож чи можемо говорити про право цього безправного – питання риторичне, однак зауважимо, що на сьогодні різниця між українською і європейською юстицією полягає в тому, що в Європі до суду ув'язнюють, коли не можна не ув'язнити, а в Україні завжди, коли можна, за найменшої нагоди, особливо коли когось комусь дуже треба запроторити за ґрати... Та й взагалі, це дуже зручно. Підслідний завжди перебуває "під рукою" в слідчого, умови - далеко не санаторні, а у випадку необхідності підозрюваному можна організувати особливий "затишок", що сприяє "щиросердному зізнанню" і "співпраці зі слідством". Та й без "особливого затишку" умови перебування в СІЗО змушують людину бути менш упевненою в своїй невинності. А там недалеко й до "добровільного визнання" своїх "гріхів"...

Між іншим, класична совєтська норма сталінського прокурора Андрія Вишинського (до речі, вихованця Київського університету) - "особисте зізнання є царицею доказів" де-факто не зжита в Україні дотепер. Цікаво, чи багато справ було б виграно стороною звинувачення в змагальному судовому процесі, якби не такий потужний засіб слідства, як СІЗО?

Довідка щодо справи Д. Годунко
Кримінальне провадження: № 42013110050000253
Справа до досудового розслідування: № 05-22513, зараз: 1-49/12
Прокурор Оболонської прокуратури: Гриненко О.О.
Судді: Дев’ятко В.В., Пруднік О.А., Оробець Ю.П.

Руслан СЕКЕЛА, спеціально для «Конфліктів і законів»