​Про боротьбу публічності і таємниці слідства

Аналіз судової практики в сфері доступу до публічної інформації звичайно виявляє не тільки рішення, які ефективно розвивають практику відкритості органів, але й ті, які змушують задуматись. На цей раз говоримо про боротьбу публічності і таємниці слідства!

У справі № 752/11857/17 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/76885383) запитувач, користуючись Законом України «Про доступ до публічної інформації», просив прокуратуру Автономної Республіки Крим надати копії повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 442 (геноцид) Кримінального кодексу України.

Прокуратура відмовила в задоволенні запиту, оскільки доступ до вказаної інформації містить таємницю досудового розслідування.

Розглянувши касаційну скаргу на рішення судів нижчих інстанцій, якими було відмовлено у задоволені позову до прокуратури, Верховний Суд вказав:

«Беззаперечним є висновок про те, що вказана інформація є публічною, але оскільки вона є таємною, то доступ до неї обмежений. Разом із цим, логічним є висновок, що публічною також є інформація, яка містить таємницю досудового розслідування. Тобто, у розумінні цього Закону до публічної інформації віднесено інформацію стосовно досудового розслідування. Досудове розслідування завжди є формою процесуальної діяльності відповідних суб'єктів владних повноважень.

Аналізуючи вищенаведені положення Законів та встановлені обставини справи, суди попередніх інстанцій зробили правильний та обґрунтований висновок, що відповідачем не допущено протиправну бездіяльність щодо ненадання позивачу відповіді на його звернення, так як запитувана інформація містить відомості досудового розслідування, надання її здійснюється в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, в матеріалах даної справи відсутні докази наявності у позивача необхідного дозволу слідчого або прокурора у відповідному кримінальному провадженні на розголошення відомостей досудового слідства по такому кримінальному провадженню, а також докази щодо представництва позивачем інтересів сторін у конкретному кримінальному провадженні».

Аналіз вказаного рішення свідчить, що Верховний Суд, з одного боку, погодився з тим, що запитувана інформація є публічною, тобто застосував Закон України «Про доступ до публічної інформації», що мало б призвести до розгляду питання застосовності трискладового тесту відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» як підстави для обмеження доступу.

З іншого боку, при аналізі підстав для відмови у наданні інформації, Суд ґрунтувався виключно на положеннях Кримінального процесуального кодексу як на положеннях спеціального Закону.

З огляду на вказане, це рішення так і не надало для правозастосовної практики чіткої відповіді на питання розмежування застосування процесуального кодексу та Закону України «Про доступ до публічної інформації» у випадку, коли запитується інформація особою, яка не є учасником провадження і не має спеціального статусу.

Крім того, залишилась поза увагою суть інформації, яка запитувалась.

Прочитавши рішення, переважна більшість зможе ідентифікувати, про яку кримінальну справу йдеться, не кожного дня порушується справа за вчинення геноциду.

Очевидно, йдеться про підозру, яка широко обговорювалась у ЗМІ та експертному середовищі під заголовком «ГПУ підготувала підозру Сталіну і Берії у злочині з депортації кримських татар». Не менш очевидним є те, що оприлюднення тексту самої підозри навряд чи зашкодить ефективності розслідування. Переважаючий суспільний інтерес до запитуваної інформації залишився не досліджений судами.

Узагальнення практики здійснюється ГО «Український інститут з прав людини» у рамках проекту за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні U.S. Embassy Kyiv Ukraine.

Джерело: Український інститут з прав людини

Фото зі сторінки ФБ Український інститут з прав людини