​Що не так з НАБУ. До 10-ліття Бюро

16 квітня "відзначали" десяту річницю створення Національного антикорупційного бюро. Шукав вдалий образ, аби написати про успіхи та провали Бюро.

Нарешті в одному з серіалів Netflix почув геніальний вислів: "Спостерігаючи двобій Давида з Голіафом, люди ніколи не вболіватимуть за Голіафа". Це 100-відсоткове влучання. Прихильники Юнга додали б, що ця модель базується на симпатії до архетипу маленького героя, який кидає виклик великому злу - та перемагає. Власне, на цьому побудовані народні казки багатьох народів світу.

Але життя відрізняється від казок. Згаданий серіал Netflix розповів, як сліпа віра у Давида врешті решт погано скінчилася для тих, хто її сповідував. Вони втратили мільйони доларів особистих заощаджень. А коли прозріли, було вже запізно.

Ця картина нагадала мені, як НАБУ боролися з корупцією. Довгий час симпатії суспільства автоматично трималися на боці антикорупціонерів. Не вдаючись у деталі, їм довіряли, очікуючи майбутньому терору проти жирних котів. Це не зовсім по-європейськи, але дуже по-нашому. У сприйнятті пост-радянського суспільства України змішалася суто комуністична ненависть до заможніх людей, що співіснує з архетипичною довірою до козаків, які протистоять поганій владі. Власне, звідси усі Майдани.

З одного боку, таке бачення світу - це вірно. Я сам десь вважаю, що до влади нає застосовуватися презумпція винуватості. Якщо ти у владі - ти Голіаф, і тебе варто автоматично підозрювати у корупції та крадіжках.

Але час показав, що варто придивитися не лише до Голіафа, а і до Давида (це порівняння жодним чином не стосується постаті легендарного царя Ізраїлю).

Час зробив доволі велику послугу українцям. За десять років все стало більш-менш зрозумілим не лише про НАБУ. Активісти та антикорупціонери вважалися світлими лицарями добра, які всім серцем вболівають за Україну. Але з роками ми побачили, що лицарі не є бездоганні, активісти мало чим відрізняються від олігархічних лобістів. Вони теж поділяли світ на "чужих" (до яких можна вживати репресії) та "своїх" (яких неможна помічати). Під прикриттям гасел обох Майданів, до влади приходили не герої, а скоріше крадії.

Навіть професійні борці з корупцією доволі швидко обгорталися квартирами, криптою, люксовими автівками та іншими атрібутами "прогнивших" силовиків старої формації. Різниця між детективами НАБУ та слідчими БЕБ/СБУ виявилася мінімальною. Майже від початку існування, антикорупційні органи активно співпрацювали із владою, а у наші дні НАБУ де-факто виконує побажання Офісу президента. Так само, як це роблять СБУ, БЕБ, ДБР та інші учасники "вертикалі".

Це геть відрізняється від обіцяної ролі маленьких героїв, які переможуть системне зло. Суспільство так і не отримало покращення. Навпаки, через роки тривалої боротьби система державної влади не очистилася, а перетворилася на суцільне дно.

Отже, корупціонери були і залишилися злом. А ось борці з ними виявилися не такими вже героями.

ЯК УСЕ ПОЧИНАЛОСЯ. ОБІЦЯНКА

Давайте згадаємо, яку угоду уклали з українським суспільством автори антикорупційної вертикалі. Хто саме були ті автори, невідомо. На загал казали, що це вимога МВФ та ЄС. Активніше за інших про це говорили активісти. "Корумповані суди, прокурорський та міліцейський саботаж, бездіяльність правоохоронної системи – чи буде цьому край?", - писали вони.

Обіцянка була така: створити цербера, який унеможливить корупцію у вищих ешелонах влади (саме у вищих), поверне вкрадені активи навіть з-за кордону, та змусить українських топ-чиновників працювати чесно і прозоро. Українське суспільство погодилося за це платити та дозволило запровадити норми, яких немає в жодній країні Європи (наприклад, тотальні декларації).

Погодилися - це образний вираз. Ніхто нічого не підписував. Від імені суспільства виступили так звані активісти-антикорупціонери, яки називають себе "громадськість". Вони власне і підписали умовну угоду, хоча решта населення не була проти, бо вірила активістам. Цю довіру успадкувало НАБУ.

З розповідей активістів-антикорупціонерів на сторінках споріднених з ними ЗМІ склалося наступне враження:

- уся українська влада є корумпованою

- існуюча силова вертикаль теж корумпована, тож не здатна боротися з корупцією

- отже, потрібно створити окрему антикорупційну вертикаль (НАЗК+НАБУ+САП+ВАКС). Створення окремої прокуратури та окремого суду (ВАКС) пояснювалося попереднім пунктом

- до неї на додачу потрібно "перезавантажити" суди, прокуратуру, поліцію

- боронити надбання будуть антикорупціонери-активісти та журналісти-розслідувачі, які будуть ретельно стежити і за борцями, і за боротьбою

- цей хрестовий похід підтримають іноземні посольства, які власне і обиратимуть співробітників НАБУ/САП/решту.

https://www.radiosvoboda.org/a/26796849.html

У приклад Україні ставили колишню керівницю Національного антикорупційного директорату (DNA) Румунії Лауру Кьовеші, яка ініціювала численні розслідування проти високопосадовців, включаючи міністрів, парламентарів, мерів та навіть колишнього прем'єр-міністра. Активісти пообіцяли, що антикорупційна вертикаль в Україні буде незалежною від політичного впливу, а призначення директора НАБУ повинно відбуватися через відкритий конкурс із залученням громадськості (тобто, активістів) та міжнародних експертів.

І ось, 14 жовтня 2014 Верховна Рада ухвалила Закон "Про Національне антикорупційне бюро України". А 16 квітня 2015 президент Петро Порошенко підписав два укази: про створення НАБУ та призначення його головою Артема Ситника. У червні 2015 сформували Раду громадського контролю. Туди увійшли, звісно, ̶к̶о̶м̶с̶о̶м̶о̶л̶ь̶ц̶і̶ ̶ активісти.

https://nabu.gov.ua/.../struktura.../istoriya-stan...

ЯК ЗМІНЮВАЛОСЯ БЮРО

Від самого початку це була інтрига. Від розвалу СРСР, Україна стрімко деградувала на стихійний капіталізм. Замість суперсистеми з'явилася антисистема, у якій корупція грала роль цементу. Чи можливо у такій країні побудувати чесну нову систему?

Були спеціалісти, які тоді казали: ні. Вони казали, що антикорупційна вертикаль побудована не для того, аби перемогти корупцію. Вона побудована, аби створити альтернативну силову вертикаль, яка буде тиснути на політиків, які заважають цілком конкретним групам впливу. Але після Євромайдану ці слова сприймали так, як сьогодні сприймають російські наративи. Суспільство очікувало на видовища.

Серед пересічних власне я найчастіше зустрічав дві думки. Перша - якщо увімкути репресії, все швидко налагодиться (навіть згадували Сталіна). Друга - навіть якщо не вийде, ми мусимо спробувати. Поверх цього фундаменту активісти-антикорупціонери розкладали свої інформаційні цеглини в стилі "зараз ми як переможемо корупцію".

Коло друзів НАБУ виникло від самого початку Власне, це Група послів країн Великої сімки (G7) та фінансовані на гранти активісти та громадські організації. Тоді грантова підтримка сприймалася дуже позитивно, вона була ознакою незалежності від державної влади України. Лише сильно згодом ми дізнаємося, що активісти фактично стали владою, і війшли до Верховної Ради, Кабміну, ВРП, Генпрокуратури, міністерств та різних державних органів. З їхнім приходом у владу корупція нікуди не зникла, лише змінився склад персоналій у владі та, як не дивно, нампямок затверджених рішень. Але тоді, у 2015-2017 роках, нічого з цього ще не було.

У майбутньому в НАБУ та всю антикорупційну вертикаль заллють величезні суми західних грантів (зокрема, від USAID), але не треба вважати, що Бюро фінансував Захід. Багатомільярдне фінансування надавалося з державного бюджету України (наші з вами кошти), а ось вплив на НАБУ від початку здійснював так званий колективний Захід. За цим виразом стоять певні групи впливу, але зараз не про них.

Чи була здійснена обіцянка? Давайте порівняємо зміст двох аудитів роботи НАБУ. Автори називають їх "незалежними", але насправді жодної незалежності там немає. Скоріше вони комплиментарні та навіть дружні. Тим не менш, деякі тенденції з них можна побачити.

Перший звіт - станом на початок 2018 року. Створений за гроші Фонду "Відродження" активістами, за інформаційної підтримки грантових структур: Центру політико правових-реформ, Transparency International та інших. Був згаданий навіть майбутній Генпрокурор Руслан Рябошапка, який щільно співпрацював з TI. На мою думку, його склали для того, аби довести деінде, що витрачені на Україну гранти не були витрачені марно.

https://pravo.org.ua/.../11/Alternative_Report_202......

Самі розумієте, яка це "незалежність". Здебільшого звіт дуже компліментарний. Бюро постає таким собі осередком справедливості посеред брудного океану корупції. Висока незалежність, професійність, швидкість, операції під прикриттям, тощо. Серед недоліків зафіксовані:

- спротив судової системи (саме тоді лобіювалося створення окремого антикорупційного суду)

- супротив депутатів та усієї влади (і це правда)

- спроби впливу, зокрема, з боку Генпрокуратури (це теж правда)

- різні технічні негаразди.

Загалом, висновки дуже гарні. Вчергове нагадаю, що це дружній звіт, саме для цього потрібні друзі. Незалежних звітів із критикою я тоді не зустрічав.

А ось звіт за 2023 рік. Звітувати про що вже є. Вже минуло вісім років від моменту створення, в Україні змінилася влада, президент Володимир Зеленський розповів про перемогу над корупцією. Активісти з опозиціонерів перетворилися на владу, вони отримали дуже багато відповідальних посад, і результат має бути дуже певний.

Що маємо? Автори звіту - представники США, ЄС, Японії, але вони вивчали лише ті документи та факти, які їм надали НАБУ. Лише один з експертів завітав до України, решта працювали онлайн. Думка населення України напевно що не вивчалася. Про що це свідчить? На мою думку, документ традиційно складений, аби довести деінде, що кошти платників податків США та ЄС витрачаються правильно. За змістом він такий самий дружній, як і у 2018 році.

https://nabu.gov.ua/.../tekhnichna_otcinka_nabu_2023_ua-1...

Але є певні нюанси, які зокрема відображені у цьому заголовку.

https://texty.org.ua/.../inozemni-eksperty-perevir...

Попри спробу створити суцільний позитив (на думку досліджувачів, НАБУ має "бездоганну репутацію"; автори пожалілися, що НАБУ не дозволяють прослуховувати мобільні мережі та не дають розтягувати розслідування на роки), маємо опис деяких проблем:

- відсутність судових рішень проти високопосадовців (звісно, НАБУ "не винний")

- кумівство та фаворитизм всередині Бюро. Співробітників підвищують не за професійність, а за персональні зв'язки, багато хто з них хоче піти, попри доволі пристойні офіційні доходи

- погано ведуться розслідування фінансових махінацій на мільярди

- рівень довіри суспільства до НАБУ залишається низьким (якось дописувачі це поєднали з "бездоганною репутацією").

Заради справедливості, зафіксовані численні випадки зовнішнього втручання у роботу НАБУ. Наприклад, Бюро не давали розслідувати певні справи, як ось справу заступниці голови Державної міграційної служби України Діни Пімахової.

https://prm.ua/nabu-provodit-obshuki-v-odesi-chere...

Вже за нової влади президент Володимир Зеленський захотів прирівняти корупцію до державної зради, або передати корупційні справи до СБУ. У згаданому звіті це назвали спробою вплинути на Бюро.

Тим не менше, реальні висновки з другого звіту такі. За вісім років свого існування НАБУ не виконало головне завдання - розслідування гучних масштабних справ проти посадовців вищого рівня. Співробітники біжать, а довіра суспільства низька. Звісно, репутація "бездоганна"))) Цитата: "хоча орган має досить низький рівень довіри у суспільстві, багато хто вважає його ефективним та одним з основних антикорупційних органів у країні". Хто ж цей "багато хто"?

Цей приклад дуже яскраво ілюструє, як відрізняється реальність від яскравої обгортки, яка створена навколо НАБУ у інформаційному полі. Це не здатні приховати навіть компліментарні "незалежні" звіти.

ПРО ЩО НЕ КАЖУТЬ У ДРУЖНІХ ЗВІТАХ

Низька довіра суспільства є дуже показовою. Я припускаю, що термін "розчарування" є доволі доречним. Спробую підсумувати, як же так могло статися. Зроблю це цілком у стилі наведених вище звітів, які не надто переймалися наведенням доказів для своїх висновків. Можете не вірити мені на слово, вважайте це оціночним судженням автора.

Спочатку НАБУ дійсно боялися. На той момент у владі були представлені дві великі сили: БПП та "Народний фронт". Обидві отримали у свій склад різних активістів, і тем не менше, політики відчували загрозу від антикорупційної вертикалі. Тому намагалися затягнути процес та просунути у антикорупційну вертикаль своїх людей. Вдалося і перше, і друге. Тим не менше, їх врешті решт продавили, і НАБУ+САП були створені. Перша хвиля активності також була потужна, і це лише посилило побоювання потенційних фігурантів.

https://prm.ua/za-dva-roki-vikrito-ponad-300.../

Конкурсний відбір до НАБУ був гучний та складний. До Бюро подавалися колишні співробітники "органів" та кандидати, які не мали силового досвіду. Пізніше писали, що представникам тодішньої влади вдалося просунути своїх людей всередину НАБУ. Можливо, це зіграло певну роль у виборі та якості розслідувань.

Наступним викликом став професіоналізм. Я впевнений, що у Бюро працюють багато чесних професіоналів, відданих своїй справі та чесно налаштованих на роботу. Але про НАБУ роками розповідали справжні легенди, з позначкою "негатив". Нібито антикорупційні прокурори жалілися (ВАКС тоді ще не було), що справи були розслідувані до такого погано, що суди розбивали їх без зайвих зусиль. Не диво, якщо до НАБУ часто приходили дилетанти без практичного досвіду, у пошуках швидкого кар'єрного зростання. До того ж, Генеральна прокуратура (САП була формально незалежна, а по факту підпорядковувалася ГПУ) теж як могла вбивала цвяхи розбрату між НАБУ та САП. Тож не дивно, що розпочався конфлікт між НАБУ та САП, який врешті решт вилився у те, що голова НАБУ Артем Ситник дав наказ прослуховувати голову САП Назара Холодницького. Що там було насправді, я не знаю, і напевно мало хто знає. Але на Холодницького навісили усіх собак та врешті решт звільнили.

https://lb.ua/.../394414_nabu_vilozhilo_zapisi_proslushki...

Ситнику теж дісталося. Його вночі помітили в гостях у президента Петра Порошенка, у супроводі тіньового "рішали" Олександра Грановського. А згодом, через рішення суду визнали Ситника корупціонером.



Чому ж впала довіра до НАБУ? Головний пункт - це вибіркове слідство. Від Бюро очікували, перш за все, справ проти перших осіб держави. Але якщо персонажів слідства обирали, то дивним чином якихось другорядних. Голова ДФС Роман Насіров? Але він майже нічого не встиг зробити, і замість нього миттєво поставили іншу людину. Депутат Розенблат? Ну вибачте, він був далеко не першою фігурою у політичних розкладах того часу. Нардеп Дубневич? Ну, це був представник одної з місцевих еліт, і там ще треба ретельно подивитися на його протистояння із мером Львова Садовим.

Вибачте, де серед підслідних Петро Порошенко та Володимир Зеленський, Арсеній Яценюк, Володимир Гройсман чи Денис Шмигаль? Де олігарх Пінчук, який перетворив "Укрзалізницю" на власний бізнес, де представники "Великого будівництва"? Де Ігор Коломойський з численними махінаціями навколо енергетики? "Трейд Коммодіті", Адамовський та Грановський? Катерина Рожкова? Навіть справа Злочевського не є бездоганною через той спосіб, як йому допомогли уникнути суворої відповідальності.

https://epravda.com.ua/news/2023/10/2/704977/

І навпаки, були численні випадки, коли НАБУ "не помічало" факти корупції. Проти Андрія Коболєва відкрили справу, коли він вже не був головою НАК "Нафтогаз". А чому її відкрили не за фактом махінацій із так званим реверсом, а за фактом премії? Воно може і вірно, але масштаби нанесення збитків - неспівставні. Так само багато я писав, як НАБУ відмазували екс-голову "Укренерго" Володимира Кудрицького. "Злив" даних про слідство на користь Юрія Голика - теж яскравий епізод. Жодного разу Бюро не звернуло увагу на представників так званого "демократичного лоббі", хоча я був би щасливий бачити справи щодо Наталі Яресько чи Валерії Гонтаревої.

Ще більші питання викликала погана якість розслідувань. Справа "Ощадбанку" та покійного депутата Берьозкіна? Я ретельно вивчав склад тієї справи. На мій розсуд, розслідування НАБУ прикривало банальне рейдерство з боку лідерів "Наркофронту", а родину Берьозкіна призначили винними. Десь те саме по справі Дубневичів. Підозра з розтрати газу лише на перший погляд виглядає залізобетонною, а насправді цілком притягнута за вуха. Мабуть, чутки про непрофесійність+амбіції детективів НАБУ виявилися не такими вже пустопорожніми.

А головне, де результат? Справа проти мера Одеси Труханова? І що? Справа проти Миколи Мартиненка, одного з реальних лідерів "Наркофронту"? І що? А де вкрадені мільярди, які обіцяли повернути? Попри багатомільярдне фінансування з бюджету, антикорупційна вертикаль не є "самоокупною".

Складається враження, що НАБУ використовували не для наведення ладу і не для боротьби з корупцією. Скоріше, її використовували для політичної гри, а інколи для зведення рахунків із політичними ворогами та навіть відмазування своїх, дружніх "сук@них синів". Усі ці роки виглядало так, що реально керівництво Бюро давало команду не чіпати політичних топів, в обмін отримуючи від них щось для себе. Дуже шкода, якщо так, бо це і є політичний вплив.

Вже доволі скоро стали говорити також про те, що НАБУ підіграє владі. Я вже казав про зустріч пана Ситника з Порошенком, а згодом багато казали, що існував канал комунікації з Банковою.

https://censor.net/.../nardepy_pryyishly_v_nabu_do...

З останніх епізодів "співпраці" я б навів приклад розслідування екс-голови МСЕК Хельниччини Тетяни Крупи та екс-смотрящего за Києвом Дениса Комарницького, які НАБУ проводить цілком в інтересах певних груп впливу навколо президента Зеленського. Нехай там навіть є склад злочина, набагато важливіше, коли цим справам "зелене світло" та чому. Наприклад, слідство щодо Комарницького співпало з початком підготовки до передвиборчої кампанії.

https://zn.ua/.../kesh-ne-vlazit-u-bank-ta-bron-u...

Ось приклад того, як НАБУ могло "відмазати" одного з топ-представників СБУ.

https://www.occrp.org/.../slidstvoinfo-nabu-ne-vyyavilo...

Ось наприклад АРМА - а де справа проти чинної керівниці?

https://www.obozrevatel.com/.../prodavali-areshtovane...

Екс-голову ФДМ Дмитра Сенниченка теж не чіпали, доки він був на посаді (працював під дахом Банкової).

https://epravda.com.ua/rus/news/2024/10/04/720187/

Ну і так далі.

Ще один фактор, що спричинив падіння довіри до антикорупційної вертикалі, - це суцільна піар-активність та покривання недоліків НАБУ. Зокрема, з боку Ради громадського контролю НАБУ. За визначенням, вона має бути постійним антагоністом Бюро. Бо саме у цьому сутність громадського контролю. Але насправді, вона грає роль піар-департаменту НАБУ, виправдовуючи "про@оби" та викривлюючи реальність.

Ось, наприклад, кейс про звільнення детектива Бюро Андрія Денисюка, який займався розслідуванням зловживань у закупівлях дронів Держспецзвʼязку. За його словами, керівництвою НАБУ "не хотіло" проводити слідство. Врешті-решт, слідства немає. Рада громадського контролю НАБУ цілком виправдала дії керівництва.

https://www.facebook.com/kontrolNABU/posts/pfbid0K...

Загалом, вивчіть публікації Ради. Вони цілком компліментарні. Чому? На мою думку, причина у тому, що саме для цього її сформували з так званих "активістів", які насправді є представниками більш-менш одної політичної сили. Судячи з підбору персоналій та риторики, їхня головна мета - гнати позитив та розмивати негатив щодо НАБУ. Показувати Бюро як таких собі Джеймс Бондів українскої політичної системи, хоча це геть не відповідає дійсності.

https://www.facebook.com/kontrolNABU/

Ну і нарешті. Корупційність. Нещодавно я писав, що декілька детективів НАБУ задекларували криптовалюту з непідтверджених джерел. Ось посилання.

https://ukranews.com/.../1077674-majzhe-dva-desyatky...

Я цілком розумію, що велика частина цих недоліків могли бути навмисно сфабриковані, спотворені, тощо. Звісно, що підслідні ніколи не любили уваги правохоронців. Проте, я геть виключаю, що усі ці пункти є неправдою.

Проміжний підсумок

Чи корисно було створити НАБУ? - У тому вигляді, яким його обіцяли так. У нинішньому - чим він відрізняється від БЕБ/СБУ та інших слуг государєвих?

Чи потрібне НАБУ тим, хто його лобіював? Гадаю, що після обрання Дональда Трампа Бюро відчуває себе трохи сиротою. Вперше немає сили, яка може зателефонувати в будь-який кабінет на Печерську та прикрити спину. Вперше постає питання відповідальності за неякісні розслідування, політичну упередженість та занадту піар-активність. Мабуть, покращення стосунків зі владою - один з результатів такого становища.

Тим не менше, не все відверто погано. Впевнений, що у Бюро працюють багато відданих професіоналів, які роблять свою справу сумлінно та якісно. Просто ззовні здається трохи інакше.

Тож на сьогодні НАБУ - це дуже "річ у собі". До 10-річчя створення зроблю ще кілька оглядів по найбільш резонансних справах. Я не є юристом, проте спробую поглянути на них з критичної точки зору. Далі буде.

Сергій Лямець, facebook.com

Фото зі сторінки ФБ Сергія Лямця