Верховний Суд України звернеться...

Верховний Суд України звернеться до Конституційного Суду України з конституційним поданням

Подробиці

Опубліковано 15.11.2010 12:38

Автор:

Подання стосується відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».

Рішення про звернення до Конституційного Суду одноголосно прийнято на Пленумі Верховного Суду України, що відбувся 12 листопада 2010 року під головуванням Голови Верховного Суду Василя Онопенка. Про це повідомляє прес-служба Верховного Суду України.

Законом України від 7 липня 2010 року № 2453-VI одночасно з новим урегулюванням питань судоустрою і статусу суддів в Україні внесено зміни до процесуального законодавства України – КПК України, ГПК України, ЦПК України, КАС України. Зокрема, й такі, які передбачили суттєве звуження повноважень Верховного Суду України, що випливають із його конституційного статусу як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції (частина друга статті 125 Конституції України), практично виключили можливість діяльності Верховного Суду України як судового органу, прийняття ним остаточних судових рішень, а також реалізацію громадянами та юридичними особами права звертатися за захистом своїх прав і законних інтересів безпосередньо до Верховного Суду України, оскаржувати дії чи бездіяльність органів державної влади, їх посадових осіб.

Отже, наголосив, виступаючи на Пленумі, Голова Верховного Суду Василь Онопенко, окремі положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також норми процесуального законодавства, якими визначено повноваження Верховного Суду України, не відповідають місцю та ролі Верховного Суду в судовій системі України, визначених Конституцією України.

Зокрема, це стосується положень процесуальних кодексів, якими запроваджено процедури перевірки та допуску до розгляду у Верховному Суді України скарг учасників процесу на рішення суду касаційної інстанції відповідним вищим спеціалізованим судом із закріпленням права останнього приймати рішення про відмову в допуску до такого провадження.

Окрім того, що обмежуються права громадян та юридичних осіб на безпосереднє звернення до Верховного Суду України за захистом своїх прав і законних інтересів, фактично вищим спеціалізованим судам надається більш значимого, вивершеного над найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції статусу, що очевидно не узгоджується з приписами статті 125 Основного Закону.

Відповідні положення процесуальних кодексів не надають Верховному Суду України і повноваження ухвалювати власне рішення по суті справи, яка переглядається, якщо буде встановлено незаконність судових рішень, прийнятих у ній. Верховний Суд України може лише скасовувати відповідні судові рішення й направляти справу на новий розгляд до касаційного суду. Очевидно, що ці законодавчі положення також є неконституційними. До того ж вони фактично зводять нанівець позитив інших положень цих же кодексів, якими запроваджується прецедентний характер рішень Верховного Суду.

Неконституційними, на переконання суддів Верховного Суду України, є і зміни до процесуального законодавства, що виключають можливість оскарження рішень касаційних судів з підстави неоднакового застосування норм процесуального права. У такий спосіб суттєво звужується конституційне право кожної особи на судовий захист, і неминуче виникнуть численні конфлікти стосовно розмежування судових юрисдикцій. У результаті таких змін окремі правовідносини можуть взагалі опинитися поза межами судового захисту, оскільки виявиться, що вони не підсудні жодному суду, констатував Голова Верховного Суду.

Зауваження щодо конституційності викликають і положення Закону, за якими Верховний Суд України та його Пленум не наділені правом надавати судам роз’яснення з питань застосування законодавства. За таких обставин виконання Верховним Судом України своїх конституційно визначених функцій як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції стало неможливим. При цьому всупереч наведеним конституційним положенням таке право надається вищим спеціалізованим судам разом із повноваженнями надавати роз’яснення і щодо застосування норм процесуального права. Це яскраво ілюструє відсутність механізму вирішення можливого конфлікту юрисдикцій. Адже кожен із вищих спеціалізованих судів шляхом надання таких роз’яснень може як віднести окремі категорії справ до своєї підсудності, так і виключити їх.

Отже, у цій частині конституційного подання, підсумував Василь Онопенко, йдеться про ті принципові положення законодавства щодо статусу Верховного Суду, неконституційність, необґрунтованість та штучність яких є абсолютно очевидною. Про неприйнятність цих положень судової реформи йшлося і в зауваженнях Венеціанської комісії, і у висновках вітчизняних та міжнародних експертів.

Другий важливий блок конституційного подання стосується усіх суддів України – це питання матеріального забезпечення та соціального захисту суддів, а отже, гарантій їх незалежності. Конституційний Суд України, зауважувалося на Пленумі, неодноразово наголошував на тому, що незалежність суддів забезпечується, зокрема, забезпеченням державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей; гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту.

Усупереч цьому, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» істотно знижено гарантії належного фінансового та матеріального забезпечення, соціального захисту, а також безпеки суддів: скасовано право судді на відставку за станом здоров’я; зменшено розмір вихідної допомоги судді, який виходить у відставку; звужено перелік посад, час роботи на яких зараховується до суддівського стажу, тощо.

У своїй сукупності ці законодавчі положення призвели до суттєвого зниження рівня соціального захисту та належного забезпечення діяльності суддів. Негативні результати такого законодавчого підходу є очевидними, наголосив Голова Верховного Суду, адже наразі вся країна є свідком того, як упродовж останніх місяців відбувається постійний відтік із судової системи найбільш досвідчених та кваліфікованих суддів.

На Пленумі було розглянуто й питання внесення до Конституційного Суду України щодо неконституційності підпункту 1 пункту 14 Розділу XIII «Перехідні положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з яким Кабінет Міністрів України у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом має забезпечити розміщення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в адміністративних приміщеннях, де на день набрання чинності цим Законом розміщувалися судові палати у цивільних і кримінальних справах Верховного Суду України.

Верховна Рада України, зауважувалося на Пленумі, прийнявши відповідне положення, фактично здійснила управління конкретними об’єктами державної власності, у зв’язку з чим вийшла за межі повноважень, визначених Конституцією України, і тим самим втрутилася в управління об’єктами державної власності, що є компетенцією Кабінету Міністрів України.

Законодавчі умови здійснення управління об’єктами державної власності визначені Законом України «Про управління об’єктами державної власності». Цим Законом не передбачено повноважень Верховної Ради України щодо здійснення управління конкретними об’єктами права державної власності.

Крім того, дане положення не відповідає статті 130 Конституції України, згідно з якою держава забезпечує належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Виходячи з викладеного, Пленум Верховного Суду України прийняв рішення звернутися до Конституційного Суду України з відповідним поданням і просить визнати провадження за ним невідкладним та розглянути його у межах місячного строку, визначеного в частині другій статті 57 Закону України «Про Конституційний Суд України».

Коментарі

+0 #1 Георгий Дурмашкин 2 янв. 2011 г., 07:46:24

Бесспорно то, что многое правильно. Но я не вижу толку и от верховного суда. Например, все решения по делам с незаконными притязаниями коммунальных предприятий при отсутствии обязательного договора с так называемым потребителем (которому на самом деле услуга преступно навязывается), ВР решало в пользу коммунальщиков, а по Законодательству следует наоборот. ВР - по сути обычный коррумпированный райсуд. Ничем не лучше современной власти и Тигипко с Азаровым персонально