mogno vse

В Україні продовжують судити людей за неприйняття більшовизму

Фото Руслана Любченко, «Конфлікти і закони»Говорити про верховенство права при існуючій судовій системі - все одно, що робити спробу закинути камінця на місяць: спробувати можна, а от результату не досягнеш. Хоча, з іншого боку, не можна усіх суддів гребти під одну гребінку, оскільки в українській системі судочинства працює і багато чесних та відповідальних осіб, репутація яких страждає через прикрі випадки корумпованості деяких їхніх побратимів з професії. Та все ж, як кажуть, правди ніде діти, оскільки деякі представники в мантіях все ж не проти використати своє службове становище і заради отримання додаткових коштів на власні потреби, і аби своїм рішенням прислужитись високопосадовцям та чиновникам. І те, що ці особи використовують українське законодавство на власний розсуд, аж ніяк не призводить до розвитку демократії, і тим паче - до верховенства права.

Проте представники деяких судів не переймаютьсятим, що крутять законом, як циган сонцем. Та й навіщо, якщо вони стовідсотково переконані, що ні до якої відповідальності їх ніхто не притягне? І навіть якщо їх і звинуватять у корупції, отриманні хабарів і володінні майна вартістю більше, аніж заробітна плата судді за десять років, нічого не станеться. Поговорять – та й забудуть. А суддя і надалі житиме спокійно, оскільки переконаний, що принцип „ти – мені, я – тобі” є найдієвішим в Україні, оскільки покровителі у владі (яким періодично суддя допомагає потрібними судовими рішеннями) не дадуть його образити.

То ж про яку справедливість та верховенство права можна говорити, якщо для деяких суддів головним є - не довести справедливість і винести законне рішення, а провести формальний судовий процес, і на тому і закінчити. Хоча суддя і не виключає, що його рішення може бути оскарженим у суді вищої інстанції. Проте тут існує декілька але, які заспокоюють його сумління. По-перше, якщо справа стосується пересічного громадянина з невеличкого містечка чи села, який не знається на праві і, тим паче, не може оплатити послуги досвідченого адвоката, то боятись нема чого. Вирок суду буде виконано, а суддя потому займеться іншими справами. А по-друге, - апеляція для того і існує, щоб оскаржувати рішення суду нижчої інстанції. Тож, все законно, і жодних претензій до судді і бути не може. А те, що від його вироку постраждає людина, яка, наприклад, змушена до апеляції та касації знаходитись в буцегарні і бути обмеженою в елементарному пересуванні – то це мізер, оскільки це ж не сам суддя, чи хтось з його родини, змушений сидіти в камері. А чужі проблеми його не хвилюють. Закону він не порушив, а отже власне сумління вважає чистим. Щоправда, відносно сумління постає питання: а чи знає така особа, що таке совість? Проте, воно, скоріш, риторичне…

Фото Руслана Любченко,
«Конфлікти і закони»















Адвокат Сидір Кізін
та Роман Хмара (під вартою) 
в судовій залі


Про яку совість, наприклад, можна говорити, коли людину саджають на 15 діб начебто за пошкодження пам’ятника Леніну, мотивуючи тим, що цю особу бачили в приміщенні де стояла ця скульптура? Мабуть, суддя, який виносив вирок Роману Хмарі, був переконаний, що 15 діб неволі – то невеличке покарання. Та й хто, як не той, хто сповідує націоналу гідність, може посягнути на комуністичну священну статую? От тому Романа Хмару і було притягнуто до відповідальності за те, що він 12 серпня 2009 року близько 15.30, перебуваючи у будинку культури села Красна Слобідка Обухівського району, пошкодив пам'ятник вождя комунізму. І хоча цього не бачив жоден свідок, суддя (без потрібної доказової бази) прийшов до висновку, що саме Роман вчинив дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян та пошкодив пам'ятник Леніну, при цьому ще й зробив це з “хуліганських мотивів”.

Загалом, згідно указів Президента, пам’ятники тоталітарному комуністичному режимові давно належать до демонтажу. Проте влада села Красна Слобідка, мабуть, указів президента не читає, оскільки не те, що не демонтувала монумент, а й грудьми стала на захист честі і достоїнства комуністичного минулого.

Таку ж позицію зайняв і суддя Обухівського районного суду, а тому і притягнув Романа Хмару за вчинення адміністративного правопорушення за ст. 173 КУпАП, наклавши стягнення у виді адміністративного арешту строком на 15 діб. І, мабуть, був переконаний, що хлопець відсидить у буцегарні, і на тому все й закінчиться, оскільки навряд чи юнак, що приїхав у гості до друга, буде з такого „дрібного питання” звертатись до адвоката і вимагати апеляції. Тому й позбавив можливості зернутись до послуг адвоката під час розгляду справи, що є грубим порушенням Конституції.

Незаконне засудження Романа Хмари сколихнуло громадськість. На його захист звернулись громадські організації та народні депутати, обурені безглуздим судовим рішенням, а громадська організація “Люстрація” надала Роману Хмарі адвоката. У апеляційній скарзі обвинувачений вказав на незаконність даної судової постанови та необхідність її скасування із закриттям провадження у справі.

Як зазначив адвокат Сидір Кізін, суддею було порушено вимоги ст. 283 КУпАП, оскільки в основу обвинувачення були покладені здогадки свідків, які не були свідками події. Також суддею не враховано, що саме існування цього пам'ятника Леніну суперечить низці Указів президента, а пам'ятник не перебуває у державному реєстрі. Суддею безпідставно засуджено Романа Хмару до найбільш суворого стягнення, що передбачено ст.173 КупАП - арешту на 15 діб.

Фото «Конфлікти і закони»














Суддя апеляційного суду Київської області О.Ігнатюк скасовує постанову Обухівського райсуду

Апеляційний суд Київської області поставився до справи ретельно і, розглянувши усі доводи, зазначив, що, зважаючи на урахування порушень вимог закону, допущених при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, відсутності належних та допустимих доказів вчинення Романом Хмарою умисних дій, що призвели до пошкодження ікони комунізму, дійшов висновку про недоведеність адміністративного правопорушення як такого, тож суд прийняв рішення постанову судді районного суду скасувати, а провадження у справі – закрити.

Романа Хмару – виправдали. Проте попереду ще суд над хлопцями, які „зазіхнули” на київський монумент вождя пролетаріату. А тим хлопцям інкримінують куди важчі обвинувачення. І це – незважаючи на те, що Організація з безпеки співробітництва в Європі прийняла резолюцію, якою визнала сталінізм на рівні з нацизмом і рекомендувала країнам Європейського союзу утриматись від вшанування цього режиму, а отже українська влада повинна один раз і назавжди вирішити для себе з ким вона: з народом, якого ленінський режим хотів знищити, чи з комуністами, які будь за що хочуть повстати з пекла і знову насадити в Україні терор, оскільки справжні українці ніколи не стануть на захист монументу того, хто на початку двадцятого століття ліквідував Українську Народну Республіку яка була всупереч нормам міжнародного права окупована більшовиками.

Оксана КОТОМКІНА

Наступна стаття »



Комментарии

Комментарии отсутствуют. Возможно, ваш будет первым?

Добавить комментарий

Новости от Киноафиша.юа
Загрузка...
Загрузка...

Последние новости

У Краматорську, в день Державного Прапора України, головний стяг міста підняли донька учасника бойових дій Дарина Єжова оборонець та Донецького аеропорту Дмитро Кащенко

подробнее
Конфликты и законы © 2008-2019.

Электронная версия всеукраинского юридического журнала «Конфликты и законы». Свидетельство о госрегистрации: КВ № 13326-2210Р от 19.11.2007 г. Полная или частичная перепечатка материалов сайта разрешается только после письменного согласия редакции. Внимание! Начиная с 21.11.2013 года (дня провала евроинтеграции с ЕС) редакция журнала «Конфликты и законы» (вопреки правилам правописания) оставляет за собой право публиковать слова «партия регионов» и «виктор федорович янукович» со строчной буквы. Также, начиная с 29.06.2016 года, редакция «КЗ» оставляет за собой право навсегда публиковать на своих страницах со строчной (маленькой) буквы слова (и образованные от них аббревиатуры) и словосочетания «москва», «россия», «российская федерация», «владимир путин», а вместе с ними и сокращение «роскомнадзор» (как и все прочие госучреждения рф), нарушив таким образом установленные правила правописания независимо от языков, на каких эти слова и названия публикуются. Это наше оружие в информационной войне с оккупантом.