​Що змінилось в українських судах за роки судових реформ і чи можна довіряти українському правосуддю

Кожна зміна влади в Україні супроводжувалася маніпуляціями з судовою системою, які влада називала благородним терміном «судова реформа». Беззаперечно маючи на меті свої приватні інтереси, та чи інша олігархічна група, яка отримувала у свої руки важелі впливу на суспільно-політичні процеси, офіційно декларувала тези, які начебто повинні відповідати потребам громадянського суспільства, як то – верховенство права, рівність кожного перед законом і судом, прозорість процесу призначення суддів. Автори останніх таких маніпуляцій, іменованих реформою, які прийшли до влади на крові наших співгромадян, полеглих за ствердження принципів демократичного суспільства, на законодавчому рівні закріпили необхідність довіри до судової влади, створивши для цього навіть спеціальні організації, як то Громадська рада доброчесності, та внесли кардинальні зміни до процесуальних кодексів, які начебто мали мінімізувати роль судді під час розгляду справ, ствердивши натомість принцип змагальності сторін, та назавжди відправити на смітник історії рудимент радянського судочинства – так званий принцип об’єктивної істини. Натомість реалії вказують на протилежне – українські суди у переважній більшості лишаються незмінними – хамство, починаючи від секретарів, - звична річ у них, а зневага до адвокатів з боку суддів лишається їхньою візитною карткою. Чи можна довіряти у такій ситуації суду, автор спробує проілюструвати на власному прикладі процесуального спілкування з суддею Дарницького районного суду міста Києва Яровенко Наталією Олегівною.

Ця суддя розглядає цивільну справу за позовом банку про стягнення боргу за валютним кредитом 2008 року. Я вступив у справу як представник відповідачки, яка свого часу дізналась, що є поручителем за кредитом, який брав для свого бізнесу чоловік.

Ознайомившись з матеріалами справи, стало зрозуміло, що дотримання норм чинного ЦПК має неминуче призвести до відмови у позові, зокрема – через невідповідність доказів банку процесуальним нормам, порушенням строків та порядку їх подачі, пропуском строків позовної давності тощо. Проте головуюча у справі суддя Яровенко Н.О. дивним чином з власної ініціативи почала виправляти процесуальні помилки представника банку – зобов’язувала банк подати ті чи інші докази у певному вигляді, в залежності від зауважень з приводу доказів з боку сторони відповідача. Врешті, у квітні 2019 року з’ясувалося, що в лютому 2018 року банк змінив назву, а в справу з цього приводу не надав жодного доказу.

Відповідач просив суд у зв’язку з цим залишити позов без розгляду, оскільки представник позивача з певного моменту взагалі перестав відвідувати судові засідання, попросивши суд розглядати справу без його участі, та не заявляв ніяких клопотань з приводу доказів, у тому числі – щодо зміни назви банку, демонструючи цілковиту інертність і безініціативність.

На це суддя визнала неявку представника позивача такою, що сталася з поважної причини, а щодо зміни назви заявила представнику відповідача, що він, як юрист, мав би знати про зміни у законодавстві, які зумовили зміну назви банку, і що вони завжди так роблять (без уточнень - хто і що робить).

Після цього сталося найцікавіше – через тиждень банк надіслав суду документи, що підтверджують зміну назви, хоча представник банку був відсутній у судовому засіданні, з матеріалами справи, утому числі – з технічним записом, не знайомився. Документи про зміну назви були прийняті судом у травні 2019 року, хоча ця зміна мала місце у лютому 2018 року, а розгляд справи триває з 2017 року. Вбачається, що таке раптове прозріння банку могло бути лише результатом позасудового спілкування з судом, чи раптового усвідомлення по спливу більш ніж річного терміну необхідності подання цих доказів без прив’язки до зауважень сторони відповідача щодо цього, або як наслідок телепатичних здібностей банківських працівників.

У цій ситуації, коли відпали будь-які сумніви у навіть гіпотетичній можливості постановлення суддею Яровенко Н.О. рішення не на користь банку, цілком логічно постало питання про її відвід. У зв’язку з цим, внаслідок моніторингу мережі Інтернет, було знайдено два цікаві документи.

Перший – це висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду Яровенко Наталії Олегівни критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений Громадською радою доброчесності 04.02.2019 року.

Другий - звернення Міністерства юстиції України до Вищої Ради Правосуддя щодо визнання порушення суддею Яровенко Н.О. вимог щодо несумісності та вирішення питання про її звільнення.

Громадська рада доброчесності зафіксувала у своєму висновку, що суддя Яровенко Н.О.:

- умисно або внаслідок вочевидь недбалого ставлення до виконання своїх обов’язків повідомила недостовірні (у тому числі неповні) відомості у декларації доброчесності, наприклад, приховала відомості про правопорушення, прояв недоброчесної поведінки, втручання в діяльність судді тощо;

- не задекларувала своєчасно своє майно чи члена сім'ї, що є ліквідним активом, дохід, або значно занизила його обсяг і (або) вартість, або безпідставно не подала інформацію для декларування членом сім’ї;

- не пояснила переконливо джерела походження ліквідного майна, витрат, отриманих благ (її, членів сім’ї чи близьких осіб) і/або легальні доходи, на думку розсудливого спостерігача, викликають сумніви щодо достатності для набуття такого майна, здійснення таких витрат, отримання благ;

- допускала вочевидь недбале оформлення документів, поданих на участь в конкурсі/для проходження оцінювання тощо.

У своєму офіційному документі Громадська рада доброчесності, діяльність якої унормована Законом України «Про судоустрій і статус суддів», наводить деталі вищевказаних даних, які стали підставою для висновку про невідповідність судді Яровенко Н.О. як кандидата на посаду судді Верховного Суду критеріям доброчесності і професійної етики, найбільш кричущими з яких є наступні: у Декларації доброчесності за 2016 рік суддя Яровенко Н.О. підтвердила, що нею не приймалися одноособово або у колегії суддів рішення, передбачені статтею 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», а також що до неї не застосовуються заборони, передбачені Законом України «Про очищення влади», у той же час у період Революції Гідності суддя Яровенко Н.О. розглядала справу № 755/349/14-п щодо учасника поїздки до Межигір’я віктора януковича 29.12.2013 р. і винесла постанову від 17.01.2014 про позбавлення його права керування транспортним засобом на 4 місяці; сумнівні декларування (недекларування) своїх та чоловіка коштовних автомобілів та доходів і корпоративних прав чоловіка; набуття родиною судді Яровенко Н.О. у власність майна, вартість якого явно перевищує задекларовані доходи судді Яровенко та членів її сім’ї, зокрема – декларування коштовного житлового будинку, не завершеного будівництвом, площею 355, 28 кв.м. в елітному населеному пункті, придбання сином Яровенко Н.О. квартири площею 109, 4 кв.м. на вул. Анрі Барбюса у м. Києві за 1 984 418 грн.

Зрозуміло, що такі дані, в купі з очевидним процесуальним «підігруванням» банку, а також наявністю у чоловіка судді, бізнесмена, кредитних зобов’язань перед банками, а у самої судді – коштів на банківських рахунках, викликають щонайменше сумнів у її неупередженості.

Але сама суддя Яровенко Н.О. так не вважає – заяву про відвід відхилила, а висновок Громадської ради по підставах судді не розцінила як такий, що викликає сумнів у її неупередженості.

Наразі питання про відвід судді Яровенко Н.О. буде вирішувати інший суддя Дніпровського районного суду м. Києва, але сподіватись на те, що колега чи не найбагатшої судді України відведе її від розгляду справи за позовом банку, не доводиться.

Наведене, на жаль, в черговий раз доводить: допоки судова система не буде повністю, починаючи від прибиральниць у судах і закінчуючи головами судів, перезавантажена, про усілякі там принципи юридичної визначеності та правомірні очікування можна читати лише в рішеннях ЄСПЛ. У наших судах – зустрічайте суддів штибу Яровенко Н.О., які ставлять себе вище закону, та заскорузлий принцип об’єктивної істини. Звісно, за останні роки в судах з’явились порядні і чесні судді, проте «старі кадри», про яких йдеться у цьому дописі, кидають тінь на ці несміливі паростки справедливості та фактично нівелюють їх наявність.

Ігор СИДОРЕНКО, адвокат

Суддя Наталія Яровенко. Фото Ігоря Сидоренко