​Рівненський апеляційний суд захистив право позивачки на спадкове майно — невиплачені за життя її матері пенсійні кошти

Колегія суддів прийшла до висновку про скасування оскарженого позивачкою судового рішення, постановляючи яке місцевий суд неправильно застосував процесуальні норми та, відмовляючи ініціаторці позову у задоволенні її позовних вимог про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду в Рівненській області (далі у тексті — ГУПФ в Рівненській області) нарахованої та недоотриманої пенсії спадкодавиці, під час розгляду в попередньому судовому засіданні не вчинив дій зі з’ясування обставини щодо прийняття позивачкою спадщини у відповідності до закону.

Рівненський апеляційний суд переглянув рішення місцевого суду, оскаржене позивачкою, яким їй відмовлено у задоволенні позовних вимог до відповідача у справі — ГУПФ в Рівненській області — про стягнення невиплачених за життя матері належних їй пенсійних коштів. Апелянтка просила скасувати рішення суду й постановити нове — про задоволення її позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з рішенням Рівненського окружного адміністративного суду задоволено позов матері позивачки та зобов’язано ГУПФ в Рівненській області здійснити перерахунок пенсії з інвалідності та доплат до пенсії у відповідності до ч. 2 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

ГУПФ в Рівненській області здійснило перерахунок пенсії, однак допустило заборгованість із її виплати.

Мати позивачки померла, а спадкоємці уклали Договір про поділ спадкового майна, відповідно до якого право власності на нараховану та недотриману пенсію спадкодавиці перейшло до позивачки.

Через відмову ГУПФ в Рівненській області виплатити спадкоємниці заборгованість, вона звернулася з відповідним позовом до місцевого суду, який також відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача нарахованої та недоотриманої пенсії.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що не встановлено обставин правонаступництва позивачки як члена сім’ї спадкодавиці щодо отримання належних останній та не отриманих нею за життя грошових сум пенсії. Також суду не надано доказів для висновку про включення грошових сум пенсії до складу спадщини, своєчасного її прийняття позивачкою та набуття права на пенсію в порядку спадкування.

З таким висновком місцевого суду колегія суддів погодитися не змогла, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 1227 Цивільного кодексу України (далі у тексті — ЦК України) суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв’язку з каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров’я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ними одержані за життя, передаються членам їх сім’ї, а у разі їх відсутності — входять до складу спадщини. Причини, через які ці суми не були отримані, не мають юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім’ї — спадкоємцями.

Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (ст. 1224 ЦК), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов’язкової частки (ст. 1241 ЦК), задоволення вимог кредиторів (ст. 1281 ЦК). Відповідно при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або за законом. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20).

Верховний Суд зазначає, що стаття 1227 ЦК України регулює питання спадкування сум соціальних виплат, право на одержання яких виникло у спадкодавця за життя, але не було ним реалізоване. За своєю правовою природою право на одержання заробітної плати, пенсії та інших особистих виплат є особистим, оскільки виникає у чітко визначеної особи і має на меті саме її матеріальне забезпечення. Тому із смертю одержувача цих коштів правовідносини щодо їх сплати, безумовно, припиняються. Таким чином, ця стаття стосується тих платежів, право на які виникло за життя спадкодавця. При вирішенні спорів про право на спадщину на належні спадкодавцю за життя суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв’язку із каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, інших соціальних виплат, визначальним є те, чи були такі виплати нараховані спадкодавцеві за життя, проте не отримані спадкодавцем, вони можуть увійти до складу спадщини.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що відповідно до вимог цивільного законодавства до складу спадкового майна входить лише призначена сума страхового відшкодування, а право на її призначення та виплату згідно зі статтею 1219 ЦК України до складу спадщини не входить. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах від 27.01.2023 у справі № 641/1368/19 (в ЄДРСР № 108654325), від 26 лютого 2020 року у справі № 243/2404/19-ц (провадження № 61-20134св19), від 14 квітня 2020 року у справі № 431/6232/18-ц (провадження № 61-17311св19) та інших.

Оцінюючи встановлені обставини справи в сукупності і взаємозв’язку із нормами, що їх регулюють, беручи до уваги висновки Верховного Суду, які є обов’язковими до врахування судами апеляційної інстанції, колегія суддів прийшла до переконання, що позивачка як спадкоємиця за законом, яка прийняла спадщину, має право на спадкове майно, тобто на нараховану, але не виплачену пенсію своєї матері відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а дії відповідача щодо невиплати недоотриманого підвищення до пенсії відповідно до рішення Рівненського окружного адміністративного суду порушують право позивачки як спадкодавиці на отримання всього належного їй спадкового майна.

Місцевий суд, ухвалюючи рішення про відмову позову, який позивачка мотивувала тим, що є спадкоємицею першої черги після смерті матері, не виконав процесуальних норм, передбачених ст. 130 Цивільного процесуального кодексу України, та в попередньому судовому засіданні не вчинив дій зі з’ясування, чи прийняла позивачка спадщину у відповідності до закону.

З огляду на зазначене вище, Рівненський апеляційний суд прийшов до висновку про скасування оскарженого позивачкою рішення суду попередньої інстанції та задоволення її позовних вимог про стягнення з ГУПФ в Рівненській області нарахованої та неотриманої пенсії померлої матері.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 20 січня 2026 року у справі № 572/1002/25 (провадження № 22-ц/4815/158/26).

Рівненський апеляційний суд

Фото rva.court.gov.ua