Чого варта ціна мінських угод

Якщо зліпити докупи дві інфографіки з сайту Міноборони, виходить одна цікава картинка.

Перше - нікчемність мінських угод. Протягом дії що першого «пакту», що другого Росія планомірно продовжувала натиск в ключових для себе точках. Перша мінська угода абсолютно не завадила їй взяти Донецький аеропорт, а друга - Дебальцево. Якщо буде потрібно - так само легко візьмуть щось ще.

Друге - ціна мінських угод для народу України. Ціна ця - 2.5 солдатських життів на день. 17,5 чоловік на тиждень. 70 чоловік на місяць. Або 914 смертей на рік - що в півтора рази більше за втрати під Іловайськом і удвічі - за втрати під Дебальцево та ДАП. На даний момент втрати за 14 місяців двох «мінських угод» удвічі перевищили втрати під Іловайськом і підбираються до кількості втрат за чотири місяці активних бойових дій. І це лише так звані «мирні» місяці, тоді як, якщо дивитись на речі реально, втрати січня-лютого 2015 року потрібно теж зараховувати до «мінських», адже вони породжені триманням армії то в стані «одностороннього припинення вогню», то в стані «тиші», то в стані «миримось з терористами настільки, що даємо їм перевіряти сумки наших військових». ДАП, нагадаю, впав з тої ж причини, що й були понесені основні втрати в «зеленому коридорі» Іловайська - завдяки дебілізму наших політиків та бездарності наших командирів, які регулярно укладали угоди з росіянами, таке враження, що тільки для того, щоб потім «з прикрістю» констатувати, що ті їх вкотре порушили. Причому останній факт ніяк не впливав на укладання наступних «угод».

Війна - штука негуманна, цинічна і паскудна. В першу чергу тому, що у війні нема іншої «валюти», окрім людського життя. Там все вимірюється кількістю людей, яких доведеться вбити чи послати на смерть. Висота така-то - двісті «безповоротних втрат», форсування річки такої-то - тисяча, утримування плацдарму там-то - дві тисячі. Досвід молодого командира, який переоцінив свої сили і недооцінив супротивника - триста «безповоротних втрат». За цим паскудним словосполученням - чиїсь важкі пологи, безсонні ночі з немовлям на руках, довгі роки навчання, плани на спокійну старість - і все це обривається офіційним повідомленням «героїчно поліг в бою».

Всі «товари» в магазині війни - в людських життях, в тому найціннішому, що є у виду «гомо сапієнс». Це цинічна правда війни, хоча навіть їй по рівню цинізму далеко до свідків «секти мінського пакту», які абсолютно чесно і неприховано стверджують, що сімсот смертей в Іловайську - це «жах, який більше ніколи не можна допустити», а тисячу триста смертей стояння на «лінії розмежування» - це «нормальна ціна за мир», яку вони «згодні» нести десятиліттями.

Що ми отримали за 1265 смертей українських солдатів від початку «АТО» до Іловайська включно? Зупинку розповзання окупації, яку називали «русскай вєсной», скорочення захопленої території майже учетверо, а також в якості бонусу - формування певного прошарку людей, які готові користуватися зброєю для захисту України, і неоціненний досвід для певної кількості командирів середньої ланки. Чи скористались ми досвідом, за який заплатили? Ні. Обстріляні бійці просиділи решту часу в окопах і пішли по демобілізації додому, обстріляні командири кудись зникли, добровольці - або розійшлись по домівкам, або в тилу тепер вигадують «суперпотужні танки».

Що ми отримали за перший «мінськ», який обійшовся нам в 766 «безповоротних втрат»? Комарину ніжку користі і безліч зла. Територія, підконтрольна терористам, розповзлась назад утричі, терористичні банди упорядкувались і організувались в єдину, більш-менш стійку структуру, з якої вичистили найбільш «неслухняних», Захарченки-Плотніцькі набули міжнародної ваги, бо їхні представники сіли за стіл з президентами найпотужніших країн світу, російська агресія в Україні для всього світу перетворилась на «внутрішній український конфлікт». І це при тому, що сам серпневий напад був «взяттям на понт», щоб налякати нашого діабетика - про що тепер абсолютно не криючись кажуть самі ватажки терористів та російські військові. «Понт» проканав (вже вдруге - перший раз був в Криму) - діабетик зупинив армію, зв'язав їй руки і побіг вибивати преференції для терористів та відмазувати Путіна, який з окупанта та агресора перетворився на світового гравця, чий «мирний план» прийнято всіма сторонами на рівні ООН.

Що ми отримали за «другий мінськ», ціною, на сьогоднішній момент, 1615 «безповоротних втрат»? Здається, цього разу навіть на комарину ніжку не назбирається - навіть у ботів мінстеця вся згадана ними «користь» обмежується гіпотетичними «зате російські війська не в Києві» (що досить дивно звучить поруч із запевняннями «Гаранта» в тому, що українська армія чи не найсильніша в світі, після російської звісно, та поряд із думками самих терористів про те, що вони не зможуть навіть «звільнити» рештки Донецької області).



Що ми отримали за ось вже майже два роки АТО? Може, у нас реформувалась армія, вигнано генералів, які чверть століття її розвалювали, відновлено танкобудування, побудована заміна окупованому Луганському патронному заводу, налаштовані процеси в армії замість сталінських «заявок» та іншої бюрократії, бійці вдягнені і оснащені за останнім словом військової науки, а в складі армії з'явились сили спецпризначення, аналогічні американським «морським котикам» (термін навчання - трішки менше двох років)? Може, у нас відроджена знищена за останні десять років цивільна оборона, цивільний захист населення, а саме населення навчене тому, що йому робити у випадку окупації чи відновлення повномасштабних бойових дій? Може, з лінії «розмежування» вивезені на захід країни стратегічні виробництва, музеї, заводи, культурні цінності, евакуйоване населення? Нарешті, може, хоч одна особа понесла відповідальність за помилки, зроблені перед цим двадцять років, і в останні два роки зокрема, яким просто нема ліку?

Ні. Нічого з переліченого. Нас годують обіцянками, пафосними реляціями і латками типу півроку тому організованого «годування» солдатів в «типу американській їдальні». В армії продовжує сидіти вся та сама пов'язана корупційними і родинними зв'язками шобла, яка посідає всі ті самі потоки грошей, озброєння та трудових ресурсів. Вочевидь розрахунок у влади на те, що коли Росія попре далі, можна буде збігати ще в один «мінськ» і підписати новий пакт, тим паче, що зустрічати терористів будуть знову необстріляні мобілізовані та молоді призовники.

Питання тільки в тому, чи ця «покупка» варта 2.5 смертей на день.

Yaroslav Vishtaliuk, facebook.com