​Херсонська чиновниця відмовилась спілкуватись українською мовою з військовим капеланом, який побував у полоні сепаратистів

Мовне питання... З цього приводу у мене часто виникають дискусії, що краще - змушувати чи заохочувати? Але зараз, починаю розуміти, потрібен батіг і пряник. Без мови не буде етно-культурної самоідентифікації. Ми можемо вважати себе громадянами України, але не українцями, носити в кишені український паспорт, а в голові «руський мир»... Російськомовні школи, російськомовні вчителі, російськомовні ЗМІ, російськомовне середовище, російськомовні чиновники, а там й «русская весна»...

Олександр Тарасов, facebook.com

Херсон – обласне місто прикордонної області на межі з окупованим росією Кримом. Тільки завдяки зусиллям патріотів - ми не стали здобиччю, як Донбас. Але небезпека нападу агресора ще досі нависає над нами. Кожен день чуємо новини з Мордору, як вони будуть нападати на нас – «рятувати рузькоговорящих». Недарма вже лунають заклики вести в області ВГА.

І ось звичайна херсонська чиновниця на вимогу клієнта відмовляється говорити українською мовою.

Звичайний день, звичайний ЦНАП, звичайна процедура прописки. Але, мабуть, звичайним для чиновників, нелюдяним відношенням до клієнтів – процедура переросла в скандал, а далі в мовний скандал.

Священник – капелан отець Ігор Петренко прийшов у херсонський ЦНАП, щоб приписати дружину. А потрапив, з його слів, «у сепарське кодло» і звичайна процедура переросла у скандал із з’ясуванням принципових мовних позицій.

Наводжу свою бесіду з отцем Ігорем. Самому йому через емоційне хвилювання це викласти важко.

«Так, - каже отець Ігор, - я запізнився за графіком, бо процедура вимагає присутності саме дружини, а вона ж кормить наше місячне дитятко. Поки зібрали обох – то на 10 хвилин пізніше приїхали. Нас все-таки прийняли. Але далі виникла конфліктна ситуація через те, що попросили ксерокопію паспорта, а в нас її не було, і не було часу йти до сервісу з платним ксероксом, куди нас відсилали. Тож я звернувся з проханням до дівчини, яка нас обслуговувала, щоб вона зробила цю ксерокопію на ксероксі, який стоїть в неї прямо під рукою. Вона відмовила, сказавши, що це ксерокс для її особистих потреб. Я намагався попросити ще раз, а потім спитав: чи це принципова її позиція? Вона відповіла: «Так!». Тоді я, вже доведений таким байдужим відношенням та небажанням розуміти проблеми інших людей, відповів, що теж маю принципову позицію і хочу, щоб до мене в державних установах звертались українською мовою. Працівниця, яку звали Мельчаковська-Чеснок Ольга Григорівна, від самого початку зверталась до мене російською, хоча я постійно говорив українською. Після мого прохання про державну мову – вона стала просто ігнорувати мене. Я ще раз попросив – повне ігнорування: відвертання від мене, заглядування у свій телефон і короткі зверхні відповіді на мої звернення знову ж таки російською!! Я тоді, вже доведений таким відношенням до емоційного зриву, повторив прохання, згадавши відомий жарт, і сказав: «Ви що, не можете говорити зі мною українською, у вас що, «руськоговорящіє челюсті»? Після цього дівчина взагалі відмовилася приймати документи і визвала охорону.

Охоронник ЦНАПУ почав розказувати мені про Конституцію і гарантію того, що всі мови можуть використовуватись вільно. Я заперечив, що у нас ЄДИНА ДЕРЖАВНА МОВА – УКРАЇНСЬКА! Він мені знову про «повноправність мов нацменшин» став розказувати. Я сказав, що буду звертатись до нього татарською, але чи зрозуміє він мене? На здивування охоронця, я відповів, що це теж мова нацменшин і має право бути в обороті, то чого він не розмовляє нею, а саме російською? Далі спілкування зайшло в глухий кут. Довелося звертатись і до начальниці відділу. Повторювати свою принципову вимогу, щоб зі мною в державній установі розмовляли державною українською мовою! Але там теж не зустрів розуміння…

Дружину врешті-решт таки прописали. Витратили ми на це в рази більше часу, ніж планували, купу нервів (своїх та знервованого малятка). Але гідного відношення як до української мови, так і до українського громадянина не побачили.

Більш того, потім від працівниці посипались звинувачення, що це я затіяв сварку, ображав її, навіть матюкався! Скажу, що цього не було. Грішним ділом, на таке свинське відношення до нас та до мови, вже після сварки, в мене вирвалось слово «коза». Я про це шкодую та розкаююсь в цьому, але хто побачить на відео, до якого стану мене довели цим «сервісом» та відношенням до української держави, і хто раз побував в такій ситуації, думаю, мене зрозуміє.

Так: я був знервований. Але ж мене і довели до цього працівники ЦНАПУ. А коли зі мною ПРИНЦИПОВО НЕ ЗАХОТІЛИ ГОВОРИТИ УКРАЇНСЬКОЮ - в мене обурення сягнуло через край!

На середині конфлікту я здогадався вмикнути телефон. Подивіться самі. І зробіть висновки: чи нормальна така ситуація? Таке відношення до людей і до мови?»


Це мій переказ того, що почула від отця Ігоря. Більше того, почула, що ця дівчина Мельчаковська-Чеснок Ольга Григорівна не тільки не спробувала загладити конфлікт, а ще й збирається роздмухувати його, звинувачуючи отця Ігоря!

Я, мабуть, чогось не розумію… Сама колись працювала держслужбовцем і в нас було основне правило: в першу чергу – клієнт; друге правило: ніколи не допускати скандалів, намагатись гасити їх ще у зародку, ну і третє: коли поступали на службу – всі здавали екзамен з української мови. Це було давно, ще у часи революції 2004 року, а зараз, у 2017 році, коли у нас йде війна з агресором росією, чи не повинна українська мова бути понад усе??

А якщо пані Мельчаковська-Чеснок чогось не розуміє, то поясню: поки Ви сиділи у теплому кабінеті, отець Ігор був одним з тих, хто робив все, щоб цей теплий кабінет у Вас був! Не підвал під снарядами, не зйомна кімната в чужій області, як у тисяч біженців, а саме Ваш кабінет і Ваш дім. Отець Ігор постійно їздив на передову, підтримував наших воїнів духовно та матеріально: як капелан – служив Літургії та причащав воїнів під щохвилинною загрозою несподіваних обстрілів, і як волонтер – возив захисникам їжу, одяг, спорядження. І за це ледь не поплатився життям. Два роки тому він попав у полон. Коли отця Ігоря схопили на ворожому блокпосту, пані Мельчаковська-Чеснок, його по-звірячому просто забивали насмерть. Але він дивом вижив. Ми про це не знали. Він просто зник. Декілька місяців всі думали, що він загинув. Ми не втрачали надії – молились всім Херсоном: Церквою, Херсонським Майданом, і постійно шукали його. І він знайшовся в полоні, де відсидів в ямі, витримав знущання і не зламався! Більше того – підтримував дух іншим полоненим! А згодом отець Ігор, разом з іншими в’язнями окупантів, був вигнаний сепаратистами доставати тіла наших героїв з під завалів Донецького Аеропорту. Отих самих героїв, яких ми тоді оплакували. І він теж оплакував і молився над ними. Про це сепаратисти зняли сюжет. Так ми дізналися, що отець Ігор живий. Потім отця Ігоря таки визволили з полону.

Це я до того, якщо отець Ігор нашим чиновникам здався занадто знервованим та комусь надто принциповою здалась його позиція щодо мови. Пані Ольга Мельчаковська-Чеснок, якби Ви пережили таке, то Ви б ще років 5 на людей боялись глянути! А коли б чули мову тих, хто скакав по Ваших ребрах і декілька місяців в ямі протримав, то, мабуть, кожен день говорили українською, навіть, якщо з народження були російськомовні.

А отець Ігор не зламався – він продовжує свою справу. І він продовжує робити все, щоб Ви, пані Ольга, мали далі можливість сидіти в теплому кабінеті й навіть так по-хамські відноситись до нього і до нашої держави, на яку ви працюєте. І вважати великим перевантаженням зробити ксерокопію паспорта та великим напруженням витримати емоційне невдоволення клієнта!

(Хоча, припускаю, що наші чиновники і надспокійну людину навіть без мовного питання до білого каління зможуть довести. Принаймні, бачачи на відео цю хамську байдужість, розумію, що на місці отця Ігоря я б теж не була спокійна.)

Підсумкове питання: ЧИ БУДЕ КОЛИСЬ ПОРЯДОК В ХЕРСОНСЬКИХ ДЕРЖАВНИХ УСТАНОВАХ? ЧИ ВИВЧАТЬ ЇХ ПРАЦІВНИКИ, ЩО ДЕРЖАВНА МОВА – УКРАЇНСЬКА?!! І ЩО ВОНИ ЗОБОВ’ЯЗАНІ РОЗМОВЛЯТИ НЕЮ. ТИМ ПАЧЕ, НА ВИМОГУ ВІДВІДУВАЧІВ! І ЩО ВОНИ ПОКЛИКАНІ ОБСЛУГОВУВАТИ ВІДВІДУВАЧІВ, А НЕ ВІДВІДУВАЧІ ПОВИННІ ДОГОДЖАТИ ЇМ.

І ЩЕ: ЧИ МАТИМУТЬ ЧИНОВНИКИ ХОЧ ЯКУСЬ ПОВАГУ ДО ЛЮДЕЙ, ЯКІ НА СОБІ ВИНЕСЛИ ЦЮ ВІЙНУ???

Хотілось би почути публічну відповідь від публічних осіб. А дружина отця Ігоря, якій спочатку відмовили оформляти документи, буде писати ці питання до мера Володимир Миколаєнко та до голови ХОДА Андрія Гордєєва. Оскільки Павло Гавриш опинився невільним свідком конфлікту – думаю він не дасть це зам’яти.

Сподіваюсь на підтримку активістів та ЗМІ.

UPD. Не змогла спокійно прочитати коментар дружини отця Ігоря: «Ця дама дозволила ображати отця Ігора, хоча я їй пояснила, чому так важливо для чоловіка, щоб з ним розмовляли українською, бо він пройшов полон та катування російськомовними, на що вона відповіла, цитую: «пусть лечится».

ЦЕ ВІДНОШЕННЯ ДО ЛЮДЕЙ З ВІЙНИ???

КОМУ ТРЕБА ЛІКУВАТИСЯ??? У НАС СУСПІЛЬСТВО ДУЖЕ ХВОРЕ!!!...

Римма Бараненко, facebook.com

Ольга Мельчаковська-Чеснок. Фото з відеоролика у Фейсбук