​Переслідування правозахисників в Україні набуває ознак системності - дослідження

Переслідування правозахисників в Україні набуває ознак системності. Поряд із нерозслідуваними нападами і навіть вбивствами активісти відзначають поступовий наступ на інститути громадянського суспільства з боку держави, повідомляє DW.

Незважаючи на реформи та рух України в європейському напрямку, атмосфера для роботи правозахисників та активістів, що діють на захист суспільних інтересів, на підконтрольних уряду територіях України залишається несприятливою. Таких висновків доходять автори дослідження «Становище правозахисників на підконтрольних уряду територіях України: три роки після Євромайдану», оприлюдненому в середу, 31 травня, «Центром інформації про права людини».

Від погроз до законодавчих обмежень

У доповіді описують близько 50 випадків перешкоджання діяльності правозахисників та громадських активістів, що трапилися на підконтрольній уряду України території протягом трьох років після Євромайдану. Мова йде зокрема про законодавчі обмеження у сфері свободи об’єднань і свободи пересування, практики реалізації свободи мирних зібрань, застосування фізичного насильства, пошкодження майна, кримінальне та адміністративне переслідування, погрози, стеження, дискредитаційні кампанії та інші види тиску.

«Задокументовані випадки свідчать про те, що навіть за відсутності авторитарної влади та системної практики репресій, спрямованих на громадянське суспільство, його актори в Україні перебувають у вразливому становищі. Разом із тим опір влади проведенню реформ, за які виходили мільйони українців під час Євромайдану, штовхає її на шлях утисків правозахисників та активістів, які діють на захист суспільних інтересів», - зазначає співавторка доповіді Тетяна Печончик, наголошуючи, що наведений перелік не є вичерпним.

Вбивства та напади

Серед випадків, які наводять автори доповіді, - викрадення громадського активіста, журналіста видання «Каменяр-інфо» Володимира Марцишевського із приміщення прес-центру Євромайдану в центрі Києва, яке сталося ще в червні 2014 року. Жорстоко побитого Марцишевського знайшли увечері того ж дня у столичному районі Березняки. 14 червня він помер у лікарні від травм. Колеги Марцишевського пов’язують вбивство із його активістською діяльністю, зокрема боротьбою із незаконною забудовою і гральним бізнесом. Слідство так і не встановило особи викрадачів та нападників.

Інший приклад - вбивство члена громадської організації «Народна рада Кременеччини» та депутата Кременецької міської ради у Тернопільській області Віталія Ващенка, яке сталося 26 травня 2016 року. У своїй професійній діяльності Ващенко боровся проти зловживань у судах і прокуратурі та висвітлював корупційні схеми міського голови Кременця Олексія Ковальчука. Слідство затримало чотирьох підозрюваних у нападі, однак досі так і не може встановити замовника.

Правозахисники вказують на відсутність реакції влади на небезпеку з боку праворадикалів

Правозахисники та громадські активісти наражаються на небезпеку по всій країні, нагадують автори дослідження, зокрема наводячи приклади численних нападів з боку праворадикальних організацій на представників ЛГБТ-спільноти у Києві, Одесі, Маріуполі, Ужгороді та інших містах. «Спільною рисою для переважної більшості цих випадків є відсутність ефективного розслідування з боку правоохоронних органів та тотальна безкарність злочинців. Це заохочує нападників до вчинення повторних злочинів»,- коментує Печончик.

Системна дискредитація

Автори дослідження фіксують низку випадків порушення приватності і стеження, зокрема за активістами, які борються з корупцією. Так, наприклад, голова громадської організації «Митний контроль» Інна Біленко ще в липні минулого року помітила, що за нею безперервно стежать невідомі на різних авто. Звернення до правоохоронців не дало результатів. Схожий випадок стався восени минулого року із Центром протидії корупції, активісти якого скаржились на стеження та прослуховування телефонних розмов.

Антикорупційні активісти, за твердженням авторів доповіді, стали об’єктом низки цілеспрямованих дискредитаційних кампаній, які тривають протягом кількох останніх років. Зокрема, численним медіа-атакам були піддані Центр протидії корупції, Благодійний фонд «Пацієнти України», Всеукраїнська мережа людей, що живуть з ВІЛ/СНІД, та «Transparency International Україна».

Частиною цієї кампанії, на думку Тетяни Печончик, можна назвати і деякі важливі законодавчі ініціативи, які значно ускладнюють становище правозахисників. Зокрема, вона звертає увагу на поправки до Податкового кодексу, які вимагають від усіх неприбуткових організації внести до 1 липня 2017 року зміни у власні статути та отримати нові коди неприбутковості. Бюрократичні перешкоди, черги, незрозумілість процедури, неоднаковість трактування законодавчих норм різними реєстраторами, затягування термінів розгляду, факти корупції стали перепонами для багатьох організацій, ставлячи під загрозу подальшу діяльність, зокрема, невеликих чи регіональних неурядових організацій, які не мають в штаті кваліфікованих юристів чи коштів для їх залучення. Іншим, більш свіжим кроком влади проти громадянського суспільства правозахисники називають запровадження е-декларування для антикорупційних активістів.

Російські методи

«Схожі тенденції ми вже бачили в росії протягом останніх років. З одного боку, правозахисників та активістів обмежує законодавчо, з іншого, проти них розгортаються інформаційні кампанії. Усе це підриває довіру до подібних інституцій, розв’язує владі руки для подальшого наступу на громадянські права», - непокоїться Тетяна Печончик.

Автори звіту у своїх рекомендаціях органам влади, зокрема, наголошують на необхідності скасування останніх змін щодо електронного декларування активістами, підвищенні ефективності розслідування справ проти правозахисників, а також на важливості створення посади особливого представника правозахисників та активістів, що діють на захист громадських інтересів, у парламенті.

Фото dw.com