​Невійна

Левова частка загиблих учора – з 58-ї бригади. Це та бригада, котра нещодавно зайшла на свої позиції. Тиждень тому мене просили зробити для неї аеророзвідку, бо, сюрприз, у них немає чим! Мене, народного, бл*дь, депутата, не четвертому році війни – а у мене немає зараз літака, у мене лише один нещасний коптер Фантом, майже такий, який я запускав у Раді, тоді усім було смішно. А коли я запускаю його, будучи нардепом, на фронті, чомусь нікому не смішно, і мені не смішно, мені соромно. Він недалеко літає і мало що бачить, танки зазвичай ховають подалі.

І я не можу до сих пір літака знайти для 58-ї, я не технарь, щоб його самостійно склепати і налагодити, я лише особа з політичним статусом, я лише спромігся двічі потрапити до Верховного Головнокомандуючого і сказати йому про те, що на фронті хронічно не вистачає аеророзвідки. Не вистачає тій же 58-й бригаді, коли вона ще була на Авдіївці, з якої 4 чи 5 чоловік вчора склали голови, бо удар противника був неочікуваним, піхота і танки підійшли непоміченими, по непомічених шляхах підходу у несподіваний момент.

Нещодавно нечисленні штатні армійські аеророзвідники скаржилися мені (я передав міністру оборони), що їм недодають дизеля, котрий їм покладено по розпису. Зате сепарським танкам дизелю вистачає.

***

Що за користь од сліз.

Перше. По фронту вже котрий рік діє наказ не завдавати превентивного удару. Якщо іде ДРГ, або, як учора, навіть штурмова група, то, у відповідності до політики Мінська, по ній стріляти не можна, аж поки противник не почне безпосередньо загрожувати життю та здоров’ю солдат, тобто не почне вогонь сам або не зблизиться на очевидно небезпечну відстань.

Для того, щоб завдавати удару на попередження, обробляти місця, де реально чи потенційно агресор ховає свою бронетехніку, боєприпаси чи просто ходить періодично пішки – ми даємо ворогу широке поле для маневрів. І якщо якийсь наш солдат не стерпить і відкриє вогонь – його чекатиме дисциплінарна відповідальність.

За таку політику, коли противник почуває себе вільно, ми платимо десятками життів щомісяця. Без відповіді – для чого ці жертви? Який буде фінальний результат такої тактики? За що саме ми платимо цими життям щодня, щотижня, щомісяця?

Друге. Тактика НЕзавдання удару першими мала б сенс, якби існувала чітка програма налаштування армії на негайну відповідь у разі навіть спроби обстріляти чи якось по-іншому атакувати наші позиції. Мається на увазі, побудова такої системи оборони, коли б безпілотники та інші засоби виявлення та розвідки виявляли усі ДРГ ще на підступах, «гради» та іншу артилерію вираховували миттєво і знищували негайно. Для цього потрібні хмари безпілотників, десятки, а може й сотні тренованих екіпажів безпілотної авіації, відеокамери, артилерійські радари. Для цього потрібні вправні артилеристи у великих кількостях, оснащені керованими боєприпасами останнього покоління.

Цього всього немає і близько. Навіть у планах. Є лише розмови, що «альтернативи Мінську немає», «не існує військового вирішення проблеми Донбасу».

Igor Lutsenko, facebook.com

Фото прес-центру штабу АТО