​Клептократично-какістократична корупція - як наслідування традицій російської опричнини та бандитизму

Останні роки показали, що Україна реально поділена на два прошарки: народ, який хоче жити за європейськими стандартами і мати незалежність, та верхівку під керівництвом клептократів, котрі завжди були орієнтовані на росію та її порядки.

Після 1991 року в Україні (на відміну від країн Балтії), не були відкриті архіви КДБ та не були відсторонені від влади комуністи, котрі під керівництвом ідеолога Компартії Кравчука (котрий враз зрозумів, що можна стати багатим і дітей забезпечити, не боячись самої машини КПРС),а згодом і червоного директора Кучми - просто перефарбувались у демократів, однак лишивши в країні як систему УРСР, так і орієнтованість на москву.

А в росії того періоду Гайдар придумав механізм, завдячуючи якому можна надурити населення та зробити багатими потрібних людей з колишньої партійної верхівки. Однак, окрім партноменклатури, в росії сильним виявилось і крило нащадків енкавеесників, - представників КДБ, котрі, з приходом до влади путіна, перемогли партноменклатуру, посунувши її від влади, і вже самі почали збагачуватись, використовуючи напрацювання Гайдара.

А от порядки в росії за часів путіна - це суміш опричнини (повної відданості царю) з вимогою беззаперечно виконувати будь-які доручення, та субкультури криміналітету та бандитизму. І якщо за Івана Грозного опричник за свою вірність отримував утримання, землюі і міг робити там все, що завгодно, поки він вірний царю і збирає для казни кошти, то система при путіні отримала дещо видозмінений вигляд: чиновник (опричник) за вірність отримує можливість красти, але повинен дотримуватись ще й дещо видозміненої бандитської системи (коли частину коштів колишні крадії та урки віддавали до общаку), а за устроєм опричнини та бандитизму чиновник (опричник) від вкраденого передає на гору (у вищий щабель влади) левову частину вкраденого, лишаючи собі відсоток.

І ось цю ж систему перейняли і українські можновладці.

Тож, вже при Кучмі в Україні утворилась і закріпилась така ж система, з такою ж самою приватизацією і з таким же корупційним механізмом збагачення найвищих чиновників (по ланцюжку знизу нагору), котра утворила вертикаль влади, коли все зав’язувалось на президентові або офісі президента. Згодом ще й з’явилась практика продажі посад (не тільки чиновників вищої ланки, а й суддів, прокурорів, високих чинів у тих же військкоматах та правоохоронних органах). А від людини, що купила посаду, вимагають не багато: віддавати певну суму щомісяця нагору, а також бути лояльним і вірним сюзерену.

Саме така опричнина, котру започаткували при Кучмі, розвивали при януковичу, вдосконалили при Порошенкові та зацементували при Зеленському, і є «вертикаллю влади», мета якої — збагачення і збір коштів.

Цю схему запроваджено в усіх галузях, тож, якщо говорити про корупцію та її витоки, то все йде від «вертикалі», про яку знає кожен чиновник, як і Зеленський. Так, наприклад, посада судді у невеличкому місті коштувала від 50 тисяч доларів, так і посада головного лікаря, военкома та інших, теж має свою ціну. Про продаж посад у силових органах та владі вже говорили і при Зеленському. Як нам всім відомо, брат Єрмака (і не без допомоги самого Єрмака) - продавав посади, а розслідування ДБР по Сівковичу прямим текстом говорить, що при Баканові продавались посади у СБУ, а ФСБ їх купувало для своєї агентури.

То про яку боротьбу з корупцією йде мова, якщо корупція закладена вже при призначені тієї чи іншої особи на посаду? А тому достатньо дивні заяви від Зеленського, що він аж враз порядок наведе і воєнкомів, котрі збагачуються за рахунок відкупу людей від мобілізації — таки покарає система.

Система своїх не здає. В Україні немає правосуддя, немає соціальних гарантій, немає правозахисної системи. Існує лише система влади, як калька з проросійської, ціль якої - збагачення себе і передача потрібної долі по вертикалі на гору: до офісу президента. А якщо когось правоохоронці і ловлять, а потім про корупціонера повідомляють, то це буває лише у випадку, коли фігурант вирішив собі лишати грошей більше, а на гору передавати менше. І ось тоді, якщо ловлять на факті «обділення» вищої ланки, можуть і схопити на гарячому. Однак і тут система стоїть на захисті своїх: лишень повернув долю, дозволяють відкупитись (а часто ще й в схемі перепадає своя доля суддям та прокурорам) і, незважаючи на протести суспільства, виходити безневинним. Навіть після ДТП з багатьма постраждалими, чому у нас є пряме підтвердження — Трухін, що тихенько пішов до лісу.

З Трухіним система показова не лише через ДТП, але й його покарання начебто за корупцію, за бажання дати хабара правоохоронцю під час самого ДТП. І тут треба зробити акцент на тому, як система, що працює на обраних, вправно перевела справу з факту покидька відкупитись від кримінального провадження і відповідальності за кримінальний злочин у справу дачі хабара. І вже за цю справу, начебто, його і було покарано. Як писали ЗМІ, Трухін «підписав з прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури угоду про визнання винуватості та пообіцяв скласти мандат і перерахувати гроші на ЗСУ.

Суд також ухвалив змінити Трухіну запобіжний захід у вигляді застави в сумі 49 тисяч 620 гривень на запобіжний у вигляді особистого зобов’язання і сплати штрафу в розмірі чотирьох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 68 тисяч гривень».

По факту українське суспільство побачило, що особа, котра вчинила кримінальне правопорушення, але, будучи депутатом провладної партії, банально відкупилась від правосуддя. Причому — дешево, бо хоч цінник і упав, як зазначив у вересні 22 року Арахамія, нардепам гарно платили зарплати у конвертах, тож відкуп за демонстрацію вседозволеності для обраних був не занадто великим.

І так за всіма кричущими і корупційними та кримінальними справами: якщо людина дотична до влади, суддівського, прокурорського чи правоохоронного органу, їй нема чого боятись в Україні, бо гарантія її безкарності — той відсоток, що платився нагору, чи за місце у партійному списку, аби потрапити до Верховної чи обласної ради.

Інша річ — реально небезпечні люди для цієї влади. Тут ситуація кардинально відрізняється від підходу для обраних. Так, наприклад, дуже показове утримання Ігоря Гуменюка, без обвинувачення, вісім років у СІЗО з порушеннями всього існуючого законодавства. До таких, як Гуменюк, система застосовує каральні методи НКВС-КДБ на зразок російських і навіть не приховує, що до усіх, хто виступає проти цієї системи, або за реальну незалежність України, вона застосовуватиме беззаконні каральні механізми, прикриваючись правоохоронною системою. Наразі за аналогічним каральним механізмом знущаються над контррозвідником, полковником СБУ — Червінським, котрий є персональним ворогом Єрмака, який за інформацією, що розміщена на сайті британського дому в Україні ще 22 лютого 22 року, є - агентурою росії.

І на фоні всього вищезгаданого трешу виступає Зеленський, котрий, виявляється, будучи на чолі, все ж, - проти корупції і вимагає покарати воєнкомів, які, судячи з усього, вправно платили, але наразі треба зробити розголос і показати імітацію діяльності доброго царя. Паралельно йде інформація про чергове розкрадання гуманітарної допомоги від США, до якої входили і тактичні аптечки, які так легко не продаси, тож до її зникнення причетні ті, у яких є можливість продати їх за гроші міністерства для ЗСУ. І як тут не повернутись до інформації, що вся гуманітарна допомога зав’язана на гуманітарному соціальному штабі на чолі з Єрмаком?

Тож гідра, котра існує в країні у вигляді корупційної політичної системи, сама себе за хвіст не вкусить. І наразі в Україні існує два прошарки суспільства: країна та держава. Державу представляють клептократи - представники українського політичного режиму, при якому основні державні рішення мотивовані безпосередньою матеріальною зацікавленістю вузької групи осіб, (наприклад, Ахмєтова, Єрмака, Зеленський енд список Форбс), які для керування державою використовують какістократичну систему управління, що перебуває під правлінням найаморальніших, найогидніших і найнекваліфікованіших представників держави, котрі самі збагачуються за рахунок аналогу російської опричнини та бандитизму. А от країну представляє народ і ЗСУ, які бажають зміни системи і європейської якості життя, котра ніяк не вкладається в рамки клептократично-какістократичного устрою Зеленського. І саме тому какістократична система управління тягне за собою меритроцид - цілеспрямоване знищення кращих сил в суспільстві.

Саме тому говорити про корупцію в Україні в розумінні використання службового становища деякими особами заради збагачення — не варто. В Україні це не явище, а метод управління країною клептократами, котрі стягнули цю систему з російського прикладу і втілили в Україні, де корупція — це існування державного апарату за відбором на посади не кращих, а відданіших та продажніших. Тож і боротись з цим явищем треба не так, як на Заході, просто увз’язнюючи корупціонерів (хоча в Україні і такого не буває), тут потрібна докорінна зміна системи, з притягненням до відповідальності кожного, хто наніс шкоду країні (народу). Але як провадити зміни, коли при владі агентура ФСБ?

Оксана КОТОМКІНА, Конфлікти і закони

Фото з відкритих джерел