​«Підручник із культом»: вчимо українських школярів міфам про Зеленського

У 2025 році на парти одинадцятикласників ліг підручник, що мав би розповісти молоді правду про найскладніший період новітньої історії України — від початку пандемії до повномасштабного вторгнення. Замість правди учні отримали «біографічний буклет» Володимира Зеленського.

Цей підручник (автори Акім Галімов, Олександр Гісем, Тетяна Мартинюк; вид-во «Ранок») справляє враження не стільки освітнього ресурсу, скільки політичної листівки. З нього витікає: у нас є один герой — президент. Решта — або мовчать, або відсутні.

Як вирізати поразки і вставити лише селфі

Перший гріх — вибірковість. Автори хвалять Зеленського за «реформаторську діяльність», зокрема за «Велике будівництво». Учні читають: «за два роки реалізації програми Україна отримала майже 14 тис. км нових шляхів...». Ні слова про те, що це будівництво поглинуло десятки мільярдів гривень, які мали би піти на бронежилети, сховища, пальне та мінні поля. У той самий час, коли Резніков пізніше визнає: в березні 2022-го — нуль бронежилетів на складах, і держава гарячково скуповувала усе по всьому світу.

Зеленський сам казав: «Ми можемо збільшити армію в два-три рази, але тоді, наприклад, не зможемо будувати дороги. Для нас це проблема». Чому ця цитата не відкриває підручник 2021 року? Відповідь одна — це не зручно для міфу. Бо правда така: ворог стояв на кордоні, а ми заливали асфальтом Україну, яка потім мала палахкотіти від війни. Це стратегія — ніби з брежнєвських часів. Дороги є, а держави немає.

Хто прибрав попередження про війну?

Підручник уникає незручних запитань. Чому Зеленський, маючи з осені 2021 року розвіддані про наступ, не попередив населення? Чому не було евакуації з прикордонних територій? Чому не вивели техніку зі складів і не почали формування повноцінної ТРО?

Замість цього школярі читають: Зеленський залишився в Києві 24 лютого. Це правда. Але це лише частина історії. Бо за день до цього десятки тисяч людей могли бути врятовані — якби влада діяла вчасно. У підручнику про це — мовчанка. Як і про «шашличну» риторику: замість готуватись — заспокоювали. Замість мінних полів — фільтрація новин. Замість евакуації — «все під контролем».

Залужний — на підпорці. Зеленський — на кожній сторінці

Візуальний ряд — це окрема анатомія культу. Зеленський присутній на більшості сторінок: у формі, з Джонсоном, із фон дер Ляєн, у Херсоні, в Бучі...

А от Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний — на фото один раз. Один. Сирський — десь на фоні. Як сталося, що про «Азов», Маріуполь, Гостомель, Чернігівську оборону — нема окремих параграфів? А є QR-коди з відео від Галімова — ютубера, який одноосібно вирішив, що саме мають дивитись українські діти замість репортажів ТСН, документалок Суспільного чи спогадів воєнкорів.

Правда, яку викинули

Про спробу висадки десанту в Гостомелі.

Про оборону Миколаєва й роль генерала Марченка.

Про Маріуполь, Оленівку і рейси ГУР, які рятували людей.

Про Бахмут і Авдіївку без героїзації політичних помилок.

Про проблеми на складах — нуль бронежилетів у березні 2022, коли навіть волонтери купували спорядження швидше за Міноборони.

Про славнозвісні «яйця Резнікова» по 17 грн.

Про міни з кукурудзяними качанами замість бойового заряду.

Про інші випадки корупції на постачанні — бронежилети, які не тримають кулю; генератори, що не працюють; їжу для армії по тричі завищеній ціні.

Про Стамбул — коли нам нав’язували капітуляцію, а не мир, і хто погоджувався.

Про конфлікт Банкової і Залужного, інформаційні зливи й спроби політичного тиску.

Про волонтерів, які витягли оборону в перші місяці, і тих, кого потім переслідували податківці.

Про Сумську ТРО і цивільних героїв, які зупиняли танки пляшками із запалювальною сумішшю.

Про розстріли у Бузковому парку в Херсоні — імена, історії, жодного згадування.

Про Курську операцію.

Про битву за Чорне море і флот московії.

Про роль союзників, зброю, дрони, ППО, «Бавовну», яку постачали не з Банкової, а з іноземної техніки й наших розвідників.

Про ціну паузи у допомозі США і втрати 2024 року, які стали прямим наслідком геополітичної кризи та піар-перекосів у риториці влади.

Зате є: «реформи»,«державницька позиція» і риторика «успіхів України під керівництвом...» — далі за текстом.

Підручник за 546 грн — з наших кишень

Держава заплатила видавництву «Ранок» 11 млн грн за тираж 83 тисячі примірників. Один примірник коштував бюджету 135 грн. А вже сьогодні цей самий підручник продається за 546 грн. Це законно, коли написано всередині, що не для продажу?

Це підручник — не про історію. Це про майбутню кампанію. Це про «учітєлько, подивіться, як красиво зроблено». Це — буклет із політичного піару, в якому немає відповідей на питання, які справді турбують. Це — блискуча обгортка без змісту, без рефлексії і без болю. А ми — ще в цьому болі живемо.

Про автора підручника і відповідь Акіма Галімова

У відповідь на критику журналіст Акім Галімов заявив, що це все — атака, організована політичними маніпуляторами та ворогом. Що критики, мовляв, «грають на руку москві», а підручник — результат співпраці з фаховими істориками. Що QR-коди ведуть до відео з архівами СБУ та шістдесятниками. Що Залужний там теж є, просто «не на тих сторінках». Що всі, хто не згоден — хай краще самі напишуть підручник.

Це звучить як класика: «ви нічого не розумієте», «нас атакують з Кремля», «нема монополії — зробіть краще». Акім Галімов сам себе записує у викладачі історії. Хоча за останній рік його проєкт «Реальна історія» частіше був піаром влади, ніж справжньою історією. Галімов ліг під владу так само, як інші лягали під Табачника. І це не про просвітництво. Це про пропаганду в сучасній упаковці.

Замість епілогу

Цей підручник — це спроба виліпити міф ще до завершення війни. Бо поки одні воюють, інші вже пишуть, хто переміг. І пишуть про себе.

Уроки цієї війни — не в томах дорожніх звітів, а в Мощуні, у Чорнобаївці, Бучі, Бородянці, Маріуполі, Кривому Розі, в очах дітей із бомбосховищ різних наших міст. Їм не потрібен культ. Їм потрібна правда. Якщо історія — це правда, то це не може бути зручна правда. Якщо історія — це наука, то не її місія — обслуговувати чиюсь кар'єру. І якщо ми справді хочемо змінити країну — почати треба з чесності. Хоча б у підручнику для дітей, які все ще живуть під сиренами.

Владислав Смірнов, facebook.com

Фото зі сторінки ФБ Владислава Смірнова